Давно минули ті часи, коли жінка сприймалася в суспільстві виключно як хранителька домашнього затишку і тепла. Сучасні леді на рівні з чоловіками обіймають відповідальні державні посади, з успіхом керують потужними компаніями, вирішують глобальні проблеми людства, а якщо треба – готові стати на захист рідної землі.
Скадовчанка Анна Гречук – жінка, яка свідомо обрала шлях професійного військового. Їй усього 30, а вона вже прикордонник з 10-річним стажем. Анна може похвалитися справжнім військовим гартом, міцним характером і витримкою. Та якщо зустріти цю дівчину поза роботою, ніколи не здогадаєшся, що перед тобою військовий. Обрана професія аж ніяк не заважає Анні залишатися гарною, жіночною і тендітною. І в цьому, мабуть, один із проявів великого мистецтва бути жінкою!
У перший день весни, напередодні 8 Березня, ми завітали до відділу прикордонної служби «Скадовськ», який за ці десять років став для Анни не просто улюбленим місцем роботи, а наче другим домом.
– Я прийшла на службу, коли мені було 19. Життя так склалося, що після закінчення школи я провчилася два роки у Київському політехнічному університеті, але зрозуміла, що це зовсім не моє. У цей період якраз відбувався набір на контрактну службу. Мабуть, то була моя доля, – зауважує героїня нашої публікації.
Анна розпочала службу простим солдатом, а це і добові наряди, і чергування на контрольно-пропускному пункті за будь-яких погодних умов, й охорона морських рубежів на кількадесятметровій вежі Посту технічного спостереження. Вона, юна дівчина, навчилася впевнено тримати зброю в руках, та найголовніше і найскладніше, мабуть, було загартувати свій характер та силу волі. Адже армія не терпить слабкодухих, тут немає чоловіків чи жінок – усі в рівних умовах, навіть якщо вони дуже важкі.
– Довгий час у цій частині я була єдиною жінкою-військовим. Звичайно, це не жіноча професія, а тому, щоб тебе поважали, треба не поступатися чоловікам у всіх якостях і вміннях, яких вимагає служба, – зауважує Анна. – Певний час потрібно було доводити, що я, жінка, можу виконувати ті ж самі військові обов’язки не гірше…
І з часом я відчула, що товариші по службі мене прийняли. Я жодного разу не пошкодувала про те, що обрала цю професію, хоч вона і змусила мене дуже подорослішати.
З розумінням і повагою до професійного вибору Анни ставиться і її чоловік. Можливо, це тому, що і його професія не з простих. Він – моряк. У молодій родині підростає маленький захисник Батьківщини – п’ятирічний синочок Гліб. А ще з перших днів, як дівчина розпочала військову службу, її дуже підтримує мама – Людмила Миколаївна Овсяннікова. Вона для Анни і близька людина, і подруга, яка добрим словом і мудрою порадою допомогла доньці пройти перші суворі армійські випробування та освоїтись у професії військового.
Сьогодні молодший сержант Анна Гречук обіймає посаду інспектора прикордонної служби і відповідає за перевірку документації прибулих суден у рамках прикордонного контролю. Служба відповідальна, цікава, але на цьому дівчина зупинятися не планує:
– Я дуже люблю собак і хочу стати кінологом. Збираюся про-йти кількамісячне навчання, і тоді зможу разом із чотирилапим товаришем по службі братися за серйозні завдання прикордонної служби.
У відділі прикордонної служби «Скадовськ» зараз служить 15 жінок, і для Анни Гречук вони не просто товаришки, а добрі подруги. Тож під час нашої фотозйомки дівчина попросила, щоб одне фото було разом із ними.
– Не сумніваюся, що служба забирає у вас багато часу і сил. А коли ж займатися суто жіночими, домашніми турботами? – запитали ми в Анни.
– Знаєте, мені дуже пощастило. Як я вже розповідала, мене в усьому підтримує мама. Ну а по-справжньому почуватися жінкою я можу завдяки своєму чоловікові. Він завжди зустріне зі служби, привезе додому. Поки я в частині, він пройдеться по магазинах, приготує, подбає про дитину. Коли він у відпустці, ми багато подорожуємо. У мене золотий чоловік, і я щиро бажаю іншим жінкам, щоб поряд з ними теж були такі турботливі і люблячі представники сильної статі.
Під час нашої розмови ми не могли не спитати в Анни про нинішні умови військової служби. Чи легко служити зараз, коли в країні йде неоголошена війна?
– Звичайно, усі ми мріємо про мир і дуже хочемо, аби в Україні був спокій. Але дуже важливо, що в ці важкі часи держава повернулася обличчям до військових. Сьогодні ми відчуваємо з боку держави підтримку і захист, і це, безперечно, додає впевненості у завтрашньому дні, особливо тим сім’ям, де військовослужбовцями є і чоловік, і дружина. У нашій частині, до речі, теж є такі подружні пари.
Знайомство і година спілкування з прикордонником Анною Гречук залишили найприємніші враження – такі ж легкі, як перший подих весни у ці березневі дні. У кожному слові, погляді, усмішці Анни відчувається, що вона – справжня жінка. А знаючи, що вона – така тендітна і молода – стоїть на захисті наших кордонів, хочеться назвати її не інакше, як Жінкою з великої літери.
Тетяна Підгородецька.
Фото автора.