Один з найстарших довгожителів селища Лазурне Григорій Чепурко 26 квітня приймав у себе чимало гостей. А привід для цього більш ніж приємний та урочистий. Григорій Андрійович зустрів 90-річний ювілей, тож розділити з ним цю воістину велику подію прийшли чимало людей.
Він – учасник бойових дій Другої світової війни, людина праці на землі, багаторічний учасник художньої самодіяльності – завжди у пошані своїх односельців. Тож чи не з самого ранку до ювіляра завітали з поздоровленнями селищний голова Сергій Бєлік, секретар виконкому Ганна Чорноус, соціальний працівник Наталія Демедюк, директор селищного будинку культури Валентина Демчук, голова ради ветеранів селища Лазурне Надія Москалюк, учасниці вокальних ансамблів «Вербиченька», «Бабусі» та просто сусіди і знайомі, які щиро люблять і дуже поважають Григорія Андрійовича.
– Коли мені було 13 років, батько взяв мене до себе помічником комбайнера і навчив роботі на землі. У полі він взагалі був майстром на всі руки – і комбайнер, і механік, і тракторист. Мабуть, від нього й передалася мені ця вдача. З тих пір, за винятком війни та моєї служби, все життя пам’ятаю себе комбайнером. У 1944-му, 17-річним хлопцем, мене забрали на фронт. Пройшов школу молодших сержантів, та оскільки війна скінчилася, доля занесла мене на службу до тилу Чорноморського флоту – у 435-й автотранспортний батальйон. Севастополь – наче друга моя Батьківщина. Свого часу я навіть мав зустріч з учасником повстання на броненосці «Потьомкін». Прізвища його, на жаль, вже не пам’ятаю. Йому на той час було 75, а мені – 19.
У свої 90 Григорій Андрійович залишається оптимістом по життю і дуже позитивною людиною. Звичайно, роки беруть своє. Ювіляр нарікає, що його все більше підводять ноги. Дуже підкосила здоров’я і втрата коханої дружини, з якою він прожив душа в душу 64 роки. Після складної травми стегна вона не змогла пересуватися – більше 4 років Григорій Андрійович доглядав свою «лебідку», прикуту важкою хворобою до ліжка, а наприкінці минулого року вона пішла… З того часу, каже чоловік, наче немає у нього одного крила, немає його половини. Тужить Григорій Андрійович і з приводу трагічної загибелі свого сина та смерті доньки. Залишився він майже один… У Херсоні живе онук, весь час запрошує дідуся на постійне проживання. Та довгожитель невблаганний. Лазурне – його рідне селище, тут він народився, у цих степах, на березі моря, зростав, пізнавав життя, тож вірним рідній землі буде до останку.
– Пам’ятаю, як приїхав до селища після семи років служби. Це був повоєнний час. Тоді у нас на кожному гектарі землі стояло лише по одній хаті. Роботи не було. Я був такий розчарований… Але життя не стоїть на місці. Усе відбудувалося, усе нажилося, – каже Григорій Чепурко.
Зараз свої самотні дні довгожитель проводить за переглядом телевізора – жартома каже, що для цього в нього залишилося хоч трохи зору. Ну а ще під рукою у Григорія Андрійовича завжди залишається улюблена газета «Чорноморець». З допомогою маленької лупи, яку чоловік жартома називає «10 каратів», він дізнається про всі події, що відбуваються в житті нашого району.
Григорій Чепурко має дивовижну, як на свій вік, пам’ять і ясність розуму. Він може годинами декламувати вірші, розповідати анекдоти, ну а справжній його «коник» – це гуморески, причому більшість з них – авторські. Теми для творчості життєлюб Григорій Андрійович завжди черпав довкола себе: цікаві земляки, стосунки в побуті, сільська праця, людська вдача. Григорій Андрійович у 80-х роках співав у тодішньому ансамблі «Берегиня». Як його учасник також розповідав гуморески. Ну а ще Григорій Чепурко упродовж багатьох років на всіх новорічних святах був незмінним Дідом Морозом. Як згадують учасники художньої самодіяльності, у цій ролі Григорій Андрійович завжди знаходив кожній дитині, кожному дорослому потрібні слова і побажання.
Аж ось чоловік дожив до тієї події, коли й сам приймає поздоровлення. І, здавалося, у День народ-ження їм не буде кінця-краю. Адже ювіляр належить до тих щирих і відкритих людей, з якими цікаво спілкуватися усім поколінням. А на наше просте людське запитання, за що 90-річний лазурнянин полюбляє життя, Григорій Андрійович душевно говорить:
– Життя – складна річ, за довгий вік на долю всього випадає. Та я щасливий тим, що в мене була справжня сім’я, любляча й кохана дружина, що все життя довкола мене були хороші люди. Це мені завжди додавало сил та оптимізму.
Тож ще раз вас, шановний Григорію Андрійовичу, з ювілеєм та з наступаючим Днем Перемоги! Міцного здоров’я вам, приємних зустрічей, затишку, добробуту! Зустріти свій 95-річний, сотий ювілеї! І нехай у вашому житті буде ще багато приводів для радості!
Тетяна Підгородецька.