Коли мовчали дзвони

1-2

Повідомлення у газеті «Известия» за 30 квітня 1986 р.

Це тепер, у наші дні, на кожну річницю Чорнобильської біди по всій Україні б’ють у дзвони. А тоді, у квітні 1986 року, вони мовчали. Нині запізнілий їх сполох тривожить наші серця щемом і почуттям провини: якби ж сталося диво і можна було повернутись у минуле! Тієї квітневої ночі на реакторі проводили випробування, аби з’ясувати поведінку обладнання в умовах раптової аварії. А досліди призвели не до аварії, а до катастрофи. Значить, лихо можна було відвернути дуже просто – не вдаючись до сумнівних експериментів. І мало хто з нас тоді навіть чув би слово «Чорнобиль».

chernobz-960x651Мені добре запам’яталися ті останні дні квітня 1986-го. Спочатку знайомі пошепки передавали новину, почуту з радіостанції «Голос Америки»: під Києвом злетіла в повітря атомна станція. Хтось цьому повірив, хтось сумнівався. Згодом було коротке телевізійне повідомлення у програмі «Время» про аварію на одному з блоків Чорнобильської АЕС, причому диктор зауважив, що ситуація перебуває під контролем. У пресі ця новина спочатку була надрукована в газеті «Известия» кількома словами на першій сторінці, але в «підвалі», ніби подія була зовсім незначущою.

І ось у нашій військовій частині було вивішено оголошення про те, що починається добровільний збір коштів не ліквідацію наслідків аварії. Замполіт виголосив перед строєм військових промову, казенними словами запевнив, що тривожна ситуація в Чорнобилі ще тісніше згуртувала радянський народ навколо комуністичної партії. І виходило з його слів так, що аварія – це ніби й непогано, бо вона зміцнить єдність суспільства. Однак всім тоді стало зрозуміло: справа дуже серйозна.

13669221676947Ось такі спогади нахлинули на автора цих рядків у Скадовському краєзнавчому музеї, де днями відбулася зустріч школярів зі свідками чорнобильських подій. Працівники музею Лілія Перкевич, Євгенія Степанова та директор закладу Любов Смирнова запросили до слова людей, котрі на власні очі бачили і були учасниками тих, уже далеких, подій – Героя Чорнобиля Григорія Яровенка та Миколу Шаповалова.

Григорій Олександрович і досі пам’ятає відчай і сльози людей, котрі покидали свої домівки.
– Їм обіцяли швидке повернення додому, але згодом виявилося, що вони вже ніколи не повернуться у звичне життя. Широкомасштабна евакуація мирного населення нагадувала війну. Часто люди не могли знайти у собі сили перенести всі втрати і горе. Це було схоже на страшний сон, – схвильовано підсумував учасник ліквідації атомного лиха.
Розповідь Миколи Івановича також пробудила у душах присутніх почуття скорботи:

13669224558616– Уявіть собі вулицю, на якій стоять десятки порожніх багатоповерхівок… Усе тут було створене для життя, для дитячих розваг, для праці та відпочинку. І раптом все це залишене людьми! Дуже болісно було дивитися на покинуті квартири і речі, автомобілі, робочі місця. Картина була, наче з фантастичного фільму жахів.

– І досі болить серце за долю чарівного поліського мальовничого краю – Чорнобильщини, – поділилася враженнями Ольга Шевцова, котра у ті роки працювала фельдшером у Прип’яті. – Прекрасні ліси вкривали землю Чорнобиля, там було багато грибів і ягід. Річки й озера радували людей можливістю спілкуватися з незайманою природою. Усі насолоджувалися цілющим повітрям, насиченим лісовими пахощами.

20080501_194906_thumbСвоїми думками поділилися й скадовчанка Валентина Покришева, яка у 1994 році брала участь у чорнобильських слуханнях, а також Ольга Миронець, начальник відділу культури, молоді та спорту райдержадміністрації.
– Чимало років вже минуло з часу аварії на Чорнобильській АЕС, однак рани, завдані трагедією, не загоюються: скалічені людські долі, загублені життя, сплюндрована природа. І досі тривожать питання: як можна було знищити таку красу, позбавити людей безцінного скарбу, перетворити джерело здоров’я і добробуту на екологічну загрозу? – розмірковувала Ольга Василівна.

До цієї зустрічі учні 7-В класу Скадовської ЗОШ №3 разом з педагогами Євгенією Буравцовою, Людмилою Пригодич та Оленою Ямшинською підготували літературно-музичну композицію. Альона Манько продемонструвала створений нею фільм про лихо тридцятирічної давнини. Роздуми й оповіді різних людей утворили єдину картину, зрозумілу і близьку всім учасникам. А висновок вони зробили одностайний: природа є святим, божественним даром, але людина в одну мить може перетворити його на мертву територію. Такі трагедії, як чорнобильська, не повинні більше траплятися в Україні та світі.

Юрій Бондарєв.
Фото автора.

Від редакції: У Скадовському краєзнавчому музеї в ці дні триває тематична виставка до 30-ї річниці аварії на ЧАЕС. Працівники закладу готові відкрити для відвідувачів невідомі сторінки цієї трагедії. Приходьте і знайте більше.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення