Кажуть, що не місце красить людину, а людина місце. Ці слова – про нашу землячку, людину, ім’я якої є символом культури, чесності, гідності. Ми завітали на теплу задушевну розмову до Лідії Давидівни Катречко – колишнього заступника директора Скадовської дитячої школи мистецтв, керівника хору, учасниці вокального квартету «Журавка», викладача викладачів, прекрасної жінки, яку в школі мистецтв вважають взірцем жіночості, шляхетності, мудрості…
– Лідіє Давидівно, розкажіть нашим читачам про себе: де ви народилися, хто ваші батьки?
– Народилася я у місті Марганець, що на Дніпропетровщині, у родині коваля та селянки. У рік мого народження в батьківському господарстві рясно вродив виноград сорту Лідія. Тож своє ім’я я отримала на честь родючої солодкої лози. Я вдячна батькам за таке солодке ім’я і солодку долю.
– А як опинилися на Скадовщині?
– У родині всі любили співати. Співала і я, але мріяла про професію лікаря. Хотіла лікувати тіло, а стала лікувати душі. Адже музика, пісня, як казковий принц, захопила мене і провела через усе життя. Саме любов до музики привела мене до Херсонського музичного училища. Після закінчення цього закладу я й отримала направлення на роботу у наше місто.
– Пам’ятаєте перші враження від Скадовська? Чи думали ви залишитися тут надовго?
– Перше, що пам’ятаю – це маленька автостанція, клуби пилюки на незаасфальтованих дорогах і радісні очі Андрія Юхимовича Коваленка, який тоді очолював місцевий відділ культури і мріяв відкрити у нашому місті музичну школу. Скадовськ полюбила одразу – назавжди. Напевно, відчула: це містечко стане моєю другою Батьківщиною.
– Нам зараз важко уявити наше місто без музичної школи, без концертів, без класичної музики. Але ж треба було з чогось починати?
– Основною задачею для нас було відкриття музичної школи. У місті було багато дітей, молоді, бажаючих навчатися музиці. Ми, молоді та завзяті приїжджі музиканти – Микола Закаблук, Леонід Нога та я – Лідія Катречко, взялися за справу. Труднощів не пригадую – пригадую величезну радість, натхнення! Самі білили стіни, фарбували підлогу, діставали музичні інструменти у нову школу. І потяглися до закладу дітлахи – всі серйозні, всі надзвичайно талановиті. Вже у перший рік відкриття в школі навчалося 50 учнів.
– А що ви вважаєте особистим досягненням у роботі? Ваші перемоги?
– Улюбленою справою, сенсом життя вже тоді для мене став дитячий хор, яким я керувала більше 20 років. Хор став візитною карткою школи: тут співала більшість дітлахів Скадовська. Саме з хорового співу починалося входження в музику, яка для багатьох хористів згодом стала професією і сенсом життя. І, дійсно, майже всі викладачі сучасної Скадовської школи мистецтв – мої колишні учні, мої любі хористи! Хор школи часто брав участь у конкурсах, фес-тивалях. Ми виїжджали і до обласного центру, нас часто знімало обласне телебачення. З конкурсів привозили тільки перші та другі місця. Слава про маленьких співаків докотилася аж до Москви. Саме за них, за нашу спільну наполегливу ро-боту мене було нагороджено медаллю «За натхненну працю», грамотою дитячої газети «Піонерська правда». Але найвищою нагородою для себе вважаю дитячу любов!
– Лідіє Давидівно, чи всі ваші мрії збулися?
– Музична школа стала центром мого життя, моєю єдиною улюбленою роботою, моїм дітищем. Я мріяла вчити дітей прекрасному – це вдавалося. Серед моїх учнів немає жодної поганої людини, а значить, я працювала недаремно. Більше 40 років я віддала рідній школі, але, пішовши на відпочинок, я не розпрощалася з музикою. Ще сім років співала у вокальному квартеті «Журавка», який організувала Валентина Долгополова. Співала, бо не можу жити без української пісні, без концертів, без оплесків, без глядачів. Співала, бо хочу дарувати людям радість.
Я вважаю себе щасливою людиною, бо багато з того, про що я мріяла, вже здійснилося: донька Марина – професійний музикант-хоровик, випускниця Київської консерваторії, разом з капелою «Думка» вже об’їздила майже весь світ, онук Андрій – студент Київського музичного інституту імені Глієра. Тож вдома – музика, музика, музика!
– А про що мрієте зараз?
– Людина не може жити без мрії. Зараз я мрію, щоб держава наша стала багатою і щасливою. Хочу, щоб наша молодь завжди мала роботу, щоб діти наші жили в достатку, бо вони цього заслуговують. Мрію про щасливе життя для всіх.
– Дякую за таку щиру та цікаву розмову.
Бесіду вела
Галина Яремкевич.
Днями Лідія Давидівна святкуватиме свій день народження. Тож Скадовська дитяча школа мистецтв вітає свого завуча, колегу та викладача зі святом і бажає многая літа!