Любов Ніколаєва: «Хореографія – це моя доля»

Танець належить до тих унікальних видів мистецтва, який нікого не залишає байдужим. Споглядання танцю заворожує… Навчання танцю захоплює… Але мало хто знає, як це – жити у ритмі танцю? Бути професійним хореографом – не просто робота, а титанічна праця на все життя. Втім, як вважає Любов Ніколаєва, керівник народного аматорського ансамблю народного танцю «Веселые ребята» районного будинку культури та викладач відділення хореографії Скадовської дитячої школи мистецтв, більше за цю працю може бути хіба що винагорода. Вона – у всьому: в умінні тонко сприймати світ і наповнювати його непідробною красою, в талановитих учнях, успіхах колективу, у натхненні підкорювати нові вершини і робити завтрашній день більш яскравим, ніж сьогодні. Про це і не тільки ми поспілкувалися з Любов’ю Володимирівною напередодні Міжнародного дня танцю.

IMG_2727

Любов Ніколаєва та соліст ансамблю «Веселые ребята» Станіслав Сьомочкін.

Любове Володимирівно, без перебільшень, ви людина, до безтями закохана у танець та свою роботу. А пам’ятаєте, як у вашому серці зародилося це почуття?

– Мабуть, мені хотілося танцювати завжди. До того ж, у мене дуже творча родина. Батьки завжди гарно співали, а тато ще й чудово танцював. Коли я навчалась у школі, до кожного свята вигадувала якусь хореографічну постановку. А першим моїм педагогом з хореографії стала Галина Григорівна Петровська. Вона була молодим викладачем, щойно закінчила училище культури і створила хореографічний гурток при нашому Палаці моряків. Я тоді була в сьомому класі і залюбки почала займатися танцями під її керівництвом. Саме Галина Григорівна допомогла мені відчути, що все це – моє. У рідній третій школі всі знали, що я готуюся до вступу на фізмат, а тут зробила всім «сюрприз» – після дев’ятого класу стала студенткою Херсонського училища культури. І так все закрутилося… В училищі я зустріла дуже гарних вчителів з класичного та народного танців. А завідуючого кафедрою народної хореографії Віктора Миколайовича Кізякова взагалі вважаю своїм хрещеним батьком у професії. Він для мене, наче зірка, яка і досі мене веде. Думаю, що хореографія – це моя доля, уготована мені десь вище…

А про що ви мріяли більше: танцювати чи вчити танцю інших?

– Звичайно, хтось стає гарним танцівником, хтось – чудовим педагогом, а хтось – постановником… Мабуть, останнє втілилось у мені насамперед. У першу чергу я стала постановником, а вже потім з мене вийшов гарний педагог. Від багатьох чула, що їм подобається, як я танцюю, але на це мені завжди бракувало часу.

01Яким ви уявляли свій майбутній колектив?

– Спочатку мені подобалося класичне направлення. Потім я дещо захопилася сучасним танцем – тим, що існував на той час у Союзі… Адже тільки у кінці 80-х – початку 90-х ми почали відкривати для себе хіп-хоп, реп, брейк. І раптом… зустріч з Олегом Петровичем Баглаєм. Рік я працювала у Новомиколаївському палаці культури. Та коли Олег Петрович пішов працювати до районного будинку культури, мене запросили на його місце до другої школи. Пам’ятаю свій 1-А клас 1992 року. 8 хлопчиків та 8 дівчаток… Першим вчителем у них була Зінаїда Григорівна Тананіко, а я поставила цих діток у пари, і ми почали танцювати. Ось так і з’явився колектив «Веселые ребята». Ще не встиг закінчитися навчальний рік, а ми вже отримали першу премію на фестивалі «Барви таврійського краю» з танцем «Гуцулочка». Взагалі, спочатку, як і всі, ми були у пошуках власного стилю. І саме Олег Петрович прищепив нашому ансамблю ту справжню народну гілочку… Ми займалися не лише академічним танцем, а й фольклорною хореографією. У моїй творчій скарбничці і досі зберігаються суто фольклорні, автентичні постановки. Але, на жаль, в останні роки немає можливості їх відтворити. Після 9 класу мої вихованці, як правило вступають до вишів, а для таких народних танців потрібні саме дорослі учасники.

Я не помилюсь, якщо скажу, що ансамбль «Веселые ребята» – це для вас справжня родина.

– Це дійсно так. І наступного року нашій родині виповнюється вже 25 років.

_MG_0498– Скільки дітей ви виховали в цьому колективі?


Навіть важко порахувати. Більше ста – це точно.

– Ваші учні на сцені не просто танцюють – вони ніби проживають кожен танець. Як вам вдається цього досягати?

– Хореограф так само проживає кожну свою постановку. З кожним номером я прокидаюся вранці і лягаю спати вночі. Читаю багато літератури. Щоб поставити народний танець, потрібно досконало знати історію костюма, характер і темперамент цього народу. І поки про все це я не розповім дітям, ми не починаємо вивчати лексику танцю. Класичний та сучасний танці ставити легше, адже в них можна більше зануритись у філософію. А мета народної хореографії – показати саме красу і палітру народного танцю, його багатогранність, запал, духовність… Кожен рух має возвеличувати народний танець. У нас є ціла програма українських народних танців, і ставити їх та виконувати – це особлива гордість.

Ви вважаєте себе суворим педагогом?

– Дуже суворим. Та й м’яких педагогів в хореографії практично не буває. Адже завдання кожного наставника – розкрити в дитині той потенціал, про який, можливо, вона не здогадується й сама.

17066-oboi-na-beregu-okeana «Веселых ребят» завжди супроводжує успіх. А які перемоги для вас найдорожчі?

– Звичайно, найперша. Це було в Харкові, фестиваль «Діти у світі танцю». 29 колективів-учасників з усіх країн СНД та ближнього зарубіжжя – Польщі, Румунії, Словаччини… З першим складом «Веселых ребят» ми повезли шість номерів і з усієї кількості учасників посіли третє місце. Пам’ятаю, як всі хотіли з нами познайомитися, було цікаво, хто ми і звідки? Ну а другий такий момент – перше місце з танцем «Коломийки» на фестивалі «Чорноморські ігри». Тоді ми залишили позаду колектив з міста Павлоград – один із кращих в Україні ансамблів народного танцю. А цього року ми вперше взяли участь у Всеукраїнському конкурсі шкіл естетичного виховання, що проходив на базі Київської академії танцю імені Сержа Лифаря. Це був просто приголомшливий захід. Ми побачили ту висоту хореографії, до якої прагнемо рости й рости…

– Любове Володимирівно, усі сили ви віддаєте мистецтву, дітям, викладанню… А що вас надихає? Де черпаєте сили як хореограф?

– У родині. Вона у мене просто чудова – дружна, щира, готова завжди зрозуміти й підтримати. А ще – поряд з моїми друзями. Усі вони дуже творчі і надзвичайні люди. Я дуже щаслива, що вони в мене є.

Дякую вам, Любове Володимирівно, за це інтерв’ю і від імені усіх наших читачів вітаю вас та «Веселых ребят» з Міжнародним днем танцю. Нехай здійснюються усі ваші мрії!

Бесіду вела
Тетяна Підгородецька.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення