Микола Дударенко – романтик світу і патріот України

Турист_сайтНапевне, це відчуття є в кожного з нас. У повсякденному житті – будь-то навчання, робота чи заслужений відпочинок з принадами спокійного буття – інколи виникає в душі тужливе почуття одноманітності. І хочеться вирушити на пошуки нездійсненного, того, що повинно побороти цю тугу, внести у життя зміни, надати йому цікавіший зміст… Ось такі думки заволоділи автором цих рядків під час спілкування зі скадовчанином Миколою Дударенком.

Його життя, на перший погляд, просте і має багато спільного з біографією кожного з нас. Народився на Чернігівщині, у місті Щорс. Навчання у школі, заняття в гуртках, участь у спортивних змаганнях і художній самодіяльності – все це ми теж пройшли, і цим нікого не здивуєш. А от після школи Микола Дударенко по комсомольській путівці поїхав працювати на Херсонський комбайновий завод. Міг би собі стати херсонцем, заробити квартиру в якомусь мікрорайоні, та випадково зустрів земляків-чернігівчан. Вони й покликали хлопця до сонячного приморського Скадовська.

Тут не було проблем із житлом – він одразу отримав місце в гуртожитку і почав працювати монтажником у БМУ-23. Робота була хоча й простою, але відповідальною: обкладати бетонними плитами стінки зрошувальних каналів. Працював сумлінно і старанно, а прийшов час – відслужив армію у будівельному батальйоні, здобув там професію зварювальника. По закінченню служби повернувся у Скадовськ. Це місто стало для нього ніби рідним. Знову працював на совість, вже зварювальником. Відпові-дального робітника навіть преміювали путівкою у молодіжний табір «Супутник».

У 1975 році Микола перейшов працювати у морський порт. Ось тоді й зародилось у його душі те дивне почуття, коли відчуваєш нестачу простору. Дитинство і юність у Миколи були рухливими та активними, приємно згадувалися шкільні роки і юне сприйняття часу, на зміну яким прийшла робота, одноманітна з дня у день. Тоді й виникло у чоловіка бажання змінити сюжет буднів: вирватися на свободу, дізнатися інший світ, зробити себе іншим.

Микола Тимофійович почав активно займатися мотоспортом у спортивному клубі ДТСАФ, відвідував секцію боксу. І досягав успіхів у всьому, отримував почесні грамоти, нагороди і відзнаки. Тоді ж його прізвище занесли до Почесної книги кращих працівників морського порту. Хотілося встигнути скрізь: завоювавши друге місце в області по мотокросу, спортсмени з порту вирушили у похід вздовж Дніпра. Подорож так сподобалася всім учасникам, що по поверненню вони створили у порту туристичний гурток. Придбали екіпіровку, намети, спальники і проклали перші маршрути у Кримські гори. Микола Тимофійович пригадує враження тих часів:

– Туризм приваблює не просто небаченими краєвидами, а й прекрасним відчуттям колективізму. Гори підкорюються сильним, але не одинакам, а групам, котрі разом долають маршрут.

Напередодні столітнього ювілею Скадовська туристичний клуб переформували у клуб екстремального туризму «Гілея». На честь цієї події було здійснено кінно-спортивний перехід з нашого міста у Київ. Через всю Україну проїхали скадовські кіннотники, процокотіли копитами їх коні й по Хрещатику. Жодна столична газета тоді не оминула увагою цю подію. А скадовські екстремали одразу почали готуватися до велопробігу Скадовськ-Берлін за сприяння онука засновника міста Бориса Скадовського. Але справу цю, на жаль, не вдалося довести до кінця – перешкодили політичні події.

Романтика подорожей змінила життя Миколи Дударенка. Він залишив порт і поступив на роботу у торговельний флот. Працював на судні зварювальником. Побував у багатьох країнах світу і тепер  показує важкі альбоми з фотографіями далеких островів в океанах, міст Індії та краєвидів Америки.
Є ще одна тема, про яку Микола Тимофійович любить розповідати. Мова йде про «Морську повість» Давида Бурлюка, написану у 1920 році та присвячену острову Джарилгач. У далекій Японії літературознавець Акіра Судзукі переклав цей твір японською. Перекладацька і видавнича діяльність спонукала Акіру Судзукі до глибшого вивчення України. А потім виник інтерес і до нашого краю, він звернувся із запитаннями про острів Джарилгач до голови Фундації імені Давида Бурлюка Олександра Капітоненка та інших консультантів. І ось цитуємо документи фундації: «Найбільше картографічних матеріалів, світлин, виписок з документів Скадовського краєзнавчого музею йому надіслав знавець історії міста Микола Тимофійович Дударенко».

Чудово, коли людина ставить перед собою мету у житті і досягає її.

Миколу Тимофійовича нині можна бачити щонеділі на скадовському Майдані. Він – гарячий прихильник цілісності та свободи України, як може, підтримує патріотичний рух у місті, допомагає волонтерам. Та хіба може бути інакше, коли мова заходить про рідну землю, сходжену його ногами, побачену очима і пропущену через власне серце?!

Юрій Бондарєв.
Фото автора.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення