Готуємося до свята Василя та Маланки!

13 січня за народною традицією святкують Щедрий Вечір. За християнським календарем це день преподобної Меланії.
Василя та МаланкиЗдавна українці на це свято зранку починали готувати обрядову кутю – її ще називали щедрою. На відміну від багатої, щедру кутю можна було заправляти скороминою (салом або шкварками). Як і на Святвечір, її також ставили на покуть, куди було покладене кубельце з сіна. Власне, у нього й ставили горщик із кутею, прикривши хлібом та дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. Поруч ставили солом’яного дідуха. Він стояв на покуті від Різдва протягом тижня. Опівночі, напередодні Василя, дідуха виносили з хати.
Крім куті, господині пекли млинці із салом, пироги, готували вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
З вечора до півночі щедрувальники обходили оселі: спочатку дітлахи, потім молодь. Парубки в цей час водили «Маланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. «Маланка» сама не ходила, у неї був свій супровід: «орач» із чепігами від плуга, «сівач» із сівнею через плечі, «дід» із гарапником, «ведмідь», «коза», «журавель», «циган» з «циганкою», «чорт». Ватага ходила по селу із жартами й сміхом. «Циганка» чіплялася до перехожих із ворожінням, «циган» коні міняв, «ведмідь» танцював, «коза» грала на скрипці, «журавель» – найвищий парубок – бив у бубон. Дозвіл щедрувати парубки запитували піснею під вікном.
Водили «Маланку» й дівчата. Вибирали найкращу дівчину й одягали «нареченою» – вінок, стрічки, багато намиста. Друга дівчина вбиралася за молодого, що звався Василем. Усі дівчата були дружками. Дівчата з «Василем та Маланкою» до хати не заходили – щедрували під вікном. Господарі віддячували щедрувальникам, іноді давали гроші – «Маланці на вінок». Опівночі, за народним повір’ям, «Маланка» мала одружитися з «Василем».
У ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети:
якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
якщо падає м’який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.
14 січня Право-славна Церква від-значає свято Обрізання Господнього, а також день пам’яті святителя Василя Ве-ликого – одного з трьох найбільших ієрархів і вчителів Церкви, який жив у IV столітті. Свідоцтва про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві знаходять ще з IV століття.
Щодо постаті святого Василя, то він зробив дуже багато для віруючих людей: допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя – справжній зразок для наслідування.
За матеріалами інтернет-видань.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення