Останній шлях Анатолія Олійника

свича_сайт22-річний Анатолій Олійник з Антонівки повернувся у рідне село із зони бойових дій на Сході України з військовими почестями.  Та, на глибокий жаль, з такими, що віддаються побратимами не живим, а загиблим героям. Зустріли хлопця земляки з плачем, зовсім не так, як мріялось йому – вчорашньому студенту і воїну в окопах на донецькій землі.хода_сайт

Він завершив свій земний шлях з Антонівки на міське кладовище холодного листопадового дня, у супроводі сотень земляків і друзів з рідного села, Скадовська і Херсона. Герой покидав цей світ живим коридором, що утворили студенти Скадовського технікуму, дорогою, встеленою живими осінніми квітами. Пізньої осені вони так само відцвітали, як відцвіло життя молодшого сержанта Збройних сил України Анатолія Олійника.

Траурна процесія, до якої приєднувалося все більше людей, прямує за село. Звідти катафалк, а також автобуси і машини з близькими та знайомими Анатолія їдуть у Скадовськ. Замість того, щоб повернутися до батьківської оселі на відпочинок, зовсім юний хлопець – в домовині, у вічній славі.

побратими з дом_сайтТраурна прощальна церемонія завершилася на скадовському кладовищі. Тут уже поховано першого героя нашого міста – Віталія Бєлікова. Поруч з ним буде спати вічним сном і Анатолій Олійник. Кожному, хто брав участь у похованні, спадало на думку одне бажання: аби на цих двох могилах і закінчилася започаткована Алея слави.
Відспівали молитви духовники. Прогриміли прощальні залпи. Лягли на могилу Анатолія важкі вінки квітів. Усе на світі минається, крім вдячної людської пам’яті. А вона у серцях наших земляків житиме вічно.дмовина_сайт

А от як житиме тепер без цього мужнього хлопця родина, яка так пишалася турботливим і талановитим сином? Хто зможе втішити її? І чи є більше горе для матері, ніж ховати свою дитину? Ми намагаємося знайти відповіді на ці запитання, але не можемо. Анатолію бути б щасливим в оновленій країні, освідчуватися у коханні тій, котру щиро та ніжно любив, дочекатися сина і подарувати батькам своїм онуків. Та клята війна обірвала всі надії й сподівання, навіть не дала рідним востаннє побачити сина живим у відпустці. Ніхто з нас не може втішити сім’ю в такому горі. Можемо лише плакати разом з тими, хто плаче, розділити цей біль з тими, кому болить. Але герої не вмирають!

Нехай тобі, Анатолію, небесним світлим пухом стелиться рідна земля. Вічна пам’ять тобі, слава герою!

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення