Нещодавно, майже випадково, до редакції потрапила збірка поезій «Моя теорема» Юлії Шаінідзе. Знайомство з творчістю цієї дівчини неймовірно вразило і захопило.
Поетичні твори здебільшого лаконічні, але вражають своєю глибиною, ліризмом та витонченістю натури автора. У них відчувається дівоча легкість і водночас мудрість зрілої людини.
Та ще більш приємно було дізнатися, що молода поетеса є нашою землячкою. Юлія Шаінідзе народилась у селі Грушівка Благодатненської сільської ради у 1984 році. З восьми років по-чала писати вірші. У шкі-льні роки брала участь у різних поетичних конкурсах, друкувалась в обласній газеті. На творче становлення дівчини дуже вплинула лірика Ліни Костенко, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського та інших поетів.
Юлія закінчила факультет філології та журналістики Херсонського державного університету за спеціальністю «Українська мова та література, мова та література (англійська)». Почала свою трудову діяльність з прокуратури Херсонської області, а з 2009 року і по сьогодні працює в Херсонському окружному адміністративному суді, також продовжує писати вірші.
У добірці молодої поетеси є вірші різної тематики, проте найулюбленішою та найближчою для Юлії Шаінідзе завжди була і є саме любовна лірика. До уваги читачів – вірші нашої землячки з її першої збірки «Моя теорема».
Очі в очі
Дивись – я плачу… І сміюсь…
І знов сміюсь. І знову плачу.
Дозволь, до неба доторкнусь,
Дозволь, ще раз тебе побачу.
Ні, вже не буде зайвих сліз,
А лиш мовчання – очі в очі.
Німе, як біль отих валіз,
Що покидати дім не хочуть.
І я не втримаюсь. Пробач.
Скажу. І слів не буде мало…
Ти тільки смійся, а не плач:
«Я все життя тебе кохала…»
Моя теорема
Так забракло тебе…
До надриву, до болю, до щему…
До тремтіння, до сліз,
до благання і до німоти…
Аксіома проста – ти назавжди моя теорема.
І замало усього життя,
щоб її довести.
Моя любов
Моя любов тобі лиш на долоні
Проллється першим весняним
дощем.
І змиєш ти усі слова солоні,
Мене сховавши тихо під плащем.
Легенький вітер листя залоскоче,
Засиплють зорі глибину небес,
А я відчую справжнього тебе
Лише сьогодні, у обіймах ночі.
Із вуст в уста – мелодія любові…
Із рук у руки – ніжності ріка,
Що так нестримно-болісно-
п’янка,
Відкриє нам свої джерела нові.
Не відпускай. Я дуже хочу пити
І… Ні… Мовчи… Не треба
зайвих слів,
Мене собою, спраглу, напоїти
Лиш ти один так досхочу зумів.
Моя любов тобі лиш на долоні
Лилася першим весняним дощем.
Ти змив усі слова свої солоні,
Сховавши наше щастя під плащем.