Перші дні війни

«Згадаймо всіх поіменно, серцем згадаєм своїм,
Це потрібно не мертвим – це потрібно живим…»
Р.Рождественський, «Реквієм».

…22 червня 1941 року, неділя. Зранку дощило. Дощик був доречним, бо на полях дозрівав хліб, на городах красувались огірочки та помідорчики, які от-от мали дозріти. Подекуди червоніли на деревах вишні та черешні. Щедро пригощали спілими плодами кущі дикої смородини. Поступово дощ вщухав, і лише крапельки води, що стікали з листя, нагадували про нього. Небо проясніло, і скадовчани, як завжди, у вихідні дні, святково вдягнені, заполонили центральну алею і набережну – традиційні місця прогулянок. Деякі вже встигли дійти поближче до моря і з подивом спостерігали за тим, як люди, що йшли трохи позаду, і так само поспішали пошвидше дійти до води, подихати свіжим морським повітрям, послухати ніжний шелест морських хвиль, раптом повертали назад. Вони скупчувалися біля стовпа, на якому висіла чорна тарілка дротового радіо, завмирали, піднявши голови догори, дослухаючись до кожного слова. Море поглинало звуки, та в повітрі повіяло тривогою. Урочистість святково одягнених людей кудись поділася, плечі згорбилися, і тим, хто вже був біля моря, перехотілося гуляти. Вони теж поспішили до того стовпа, щоб зрозуміти, в чому причина такої дивної поведінки, такої раптової зміни настрою великої групи людей.

photoshop_78Те, що вони почули, приголомшило їх одразу… То був виступ наркома іноземних справ В’ячеслава Молотова, який сповістив усіх громадян Радянського Союзу про віроломний напад німецько-фашистських загарбників на нашу Батьківщину протягом усього західного кордону, від Чорного до Балтійського моря. Так уперше пролунало страшне слово – війна.

Промова закінчилася, а люди все ще стояли мовчки, не розходилися. На обличчях з’явилася печатка тривоги та глибокого горя, і німе запитання на кожному з них: «Що ж тепер з нами буде?». Ще декілька хвилин тому зовсім чужі один одному люди раптом відчули себе однією сім’єю, над якою нависла спільна для всіх смертельна небезпека. Кожен зрозумів, що віднині особисте повинно відійти на другий план, бо головне завдання для всіх на даний момент – боронити свободу і незалежність Батьківщини.

У країні одразу почалася загальна мобілізація. Але люди не чекали повідомлень з військкомату, йшли туди всі – і старі, і ще зовсім юні хлопці, і чоловіки, і жінки. Не штурмували двері військкоматів тільки матері, на плечі яких лягав тяжкий обов’язок самотужки піклуватися про дітей.

Скадовчани не були винятком із правила. Одразу ж після тієї сумної прогулянки, не зважаючи на вихідний день, люди попрямували до військкомату. Там уже кипіла робота, брали на облік усіх військовозобов’язаних, а з молодих хлопців і дівчат, які ще не досягли призовного віку, та нестройових, формували винищувальні батальйони, які повинні були чергувати біля відкритих джерел води (щоб не допустити диверсій та отруєння води) і допомагати дорослим зібрати врожай на полях. А врожай у Скадовському районі в 1941 році видався значно більший, ніж у попередні роки. Планували по всій країні зібрати 1 млрд 900 млн пудів хліба.

Тепер, у зв’язку з початком війни, треба було зібрати врожай прискореними темпами в найкоротші строки. На ХІІ пленумі Скадовського райкому КП(б)У секретар райкому т.Коцура поставив завдання – зібрати врожай за 20-25 днів. При цьому він запропонував скоротити штат управлінського апарату в колгоспах, радгоспах і МТС і підключити управлінців до збору хліба. А далі він сказав: «В уборку должны включиться все жены служащих и члены их семей; нужно немедленно организовать курсы комбайнеров из прицепщиков и женщин. Большую работу в этом должен проделать комсомол и коммунисты…» («Херсонская область в годы ВОВ 1941-45 г., стр.35»).

Мобілізація пройшла швидко, і в містечку залишилися лише нестройові із дорослого чоловічого населення і ті, кому була видана «броня». Це в першу чергу механізатори, щоб зібрати врожай хліба, і співробітники державних установ, які повинні були забезпечити евакуацію населення і вивезти збіжжя та оснащення підприємств (якщо виникне потреба), щоб нічого не дісталося ворогу. «Броню» одержала також частина вчителів і лікарів. У такий розвиток подій, щоб загарбники дійшли до Скадовська, люди не вірили. Усі добре пам’ятали слова популярної пісні: «Наша поступь тверда, и врагу никогда не гулять по республикам нашим…».

Та реальність виявилася зовсім іншою… Ворог дуже швидко рухався по нашій землі. Нависла загроза окупації і прискореними темпами довелося збирати врожай, інколи вже під загрозою для життя. Ось як описує ці події З.Я.Кириченко, тоді учениця 8 класу Скадовської ЗОШ №1: «Групи комсомольців з 15 чоловік відправлялись у колгоспи та радгоспи… Наша група на чолі з вчителем географії Романенко виїхала у радгосп «1 травня» (нині Голопристанський район). Там я вперше побачила низько пролітаючий літак з чорними хрестами, який строчив із кулемета по нам. Ми лягали на землю, поки він відлітав, а потім знову складали снопи пшениці у стіжки. Закінчивши роботу, ми повернулися додому… А ночами ми, комсомольці, чергували у школі, біля відкритих колодязів… Нам до всього було діло, ми не чекали команди згори, приходили і запитували – що нам робити?».

На зборі врожаю всі працювали самовіддано. Хліб був зібраний і вивезений, а що не встигли вивезти – підпалили… щоб не дісталося ворогу… Шкода, що при цьому ніхто з керівників району не подумав, як жити далі скадовчанам без хліба. А тому люди бігли до амбарів, в яких горів хліб, і намагалися відгребти палаючу солому від буртів зерна. Щось вдалося врятувати, але багато хліба стало непридатним для вживання.

Чим ще характерні ті дні у нашому місті? Військкомат перед війною знаходився у будинку, котрий скадовчани звикли називати «будинком з колонами», нині там краєзнавчий музей. Туди почали підводами під’їжджати мобілізовані селяни з віддалених сіл району. Їх проводжали жінки, вони брали з собою і дітей. Діти вперше побачили море, радісно лізли у воду. А жінки не відходили від своїх суджених, прощалися, плакали. Вечорами на березі моря горіло багаття, мобілізовані готували їжу. Через кілька днів усіх вивезли на вантажівках у Голу Пристань, звідти пароплавом доправили у Херсон.

Тим часом фашисти громили війська Червоної армії і швидко просувались у південному напрямку. Мине кілька місяців – і в Скадовськ вступить німецький підрозділ…

Л.Д. Коваль, викладач історії, краєзнавець.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення