«Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай…»

Помнит Вена 1_сайтЩе на початку 2000-х, працюючи в обласному архіві, мені пощастило по-знайомитися з найстарішим архівістом області – Зорею Зельманівною Орловою. Дізнав-шись, що я зі Скадовська, вона сказала: «Мій старший брат довгий час працював у вашому місті завідуючим районим відділом освіти. Мабуть, вже ніхто його не памятає…». Дійсно, зважаючи на те, що моя співрозмовниця працювала в обласному архіві з 1950 року, її старший брат, напевно, очолював скадовську освіту у ті ж роки. Втім, мабуть, не лише мені цікаво, ким був той, хто в умовах повоєнних руїн відбудовував освіту Скадовського району?!
Знайти у Скадовську хоча б когось, хто працював з освітянином Орловим, і справді не вдалося, хоча пізніше в тому ж архіві я натрапив на особистий фонд З.З.Орлової, де були й матеріали про її брата.

Самуїл Зельманович Орлов народився 1922 року на Гомельщині, у Білорусії. У липні 1941-го був призваний до Червоної армії. Закінчив розвідувальну школу і вже сержантом, у квітні 1942 року, потрапив на Північно-Західний фронт. У травні 1942 року Самуїл Орлов був поранений, переніс тривале лікування в шпиталі. Після одужання – знову фронт, цього разу Воронезький. 26 серпня 1943 року Самуїл Зельманович потрапив до 67-ї окремої стрілецької роти відділу контрозвідки «Смерш» 27-ї армії.

Помнит Вена_сайт 2Нелегка доля випала на двадцятирічного розвідника. Білгородсько-Харківська наступальна операція, а після звільнення Києва – постійні бої південніше столиці. Саме за ці бої командир кулеметного відділення 67-ї окремої стрілецької роти старший сержант Самуїл Орлов 17 грудня 1943 року був нагороджений медаллю «За відвагу». Цю відзнаку герою вручав командир 27-ї армії генерал-лейтенант Сергій Трофименко.
Далі, у складі тієї ж 27-ї армії 1-го Українського фронту, Самуїл Орлов брав участь у звільненні Молдови під час Ясо-Кишинівської операції у серпні 1944 року. Того ж року відбулась і Будапештська наступальна операція. Саме там, у далекій Угорщині, він побачив будинок із садом на даху. Такий сад на другому поверсі став його мрією.

Усе далі на захід просувалися відділення, роти, армії та фронти, все відчутніше наближалася війна до кінця. Віденська наступальна операція була останньою, в якій брав участь Самуїл Зельманович. Солдату довелося тричі форсувати Дунай та його притоку – річку Мур. 13 квітня 1945 року Відень був звільнений від німецько-нацистських військ.Помнит Вена 3_сайт

Будучи командиром відділення контррозвідки, Самуїл Орлов ще певний час займався виявленням залишків ворожих диверсантів. Після 10 травня 1945 року його відділення діяло в передгір’ї австрійських Альп, біля міст Грац та Брук. А потім солдату-переможцю довелося конвоювати полоненого німецького генерала в табір під Красногорськом.

Днем Перемоги Самуїл Зельманович Орлов вважав 8 травня 1945 року. Саме цю дату він зазначив на фото, яке відіслав з Відня сестрі Зорі: «8 травня 1945 р. На пам’ять сестричці від брата. У день Перемоги. Зорінька, цей день був променем сонця, що назавжди зруйнував темне царство. А ми цей день трішки «освятили» святою водицею». На фото видно, як він чудово танцює. До речі, рядки з відомої пісні «Майский вальс» стали улюбленими для Самуїла Зельмановича, адже так красномовно переповідають його фронтовий шлях: «Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай…».

Після війни Самуїл Зельманович закінчив педагогічний інститут і почав викладати історію – ту історію, яку йому довелося творити протягом 1941–1945 років. Та вчителював недовго. Вже 1951 року був призначений завідуючим Скадовським районим відділом освіти. Коли прибув до Скадовська, його вже називали Семеном Захаровичем. Був такий період в історії наприкінці сталінського режиму.

У самому Скадовську на початку 50-х років існували школи – одна середня та дві семирічні. У них працювали 50 вчителів та навчалися 1060 дітей. Одним з таких вчителів історії та суспільних дисциплін була й Галина Аркадіївна Орлова – дружина фронтовика.
У 1962 році родина Орлових, разом з двома доньками, переїхала до Херсона. Тут подружжя продовжувало вчителювати. А 6 квітня 1985 року Самуїл Зельманович Орлов був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Його мрія про будинок із садом на другому поверсі, який він побачив у далекому 1945 році в Угорщині, збулася, але не в Радянському Союзі. За часів перебудови родина Орлових перебралася до Ізраїля. Там, у місті Беер-Шеве, Самуїл Орлов збудував дім, на другому поверсі якого і створив сад. Там, у Беер-Шеве, в 1997 році, він і помер, там і похований.

Олег Лиховид.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення