Похід російського воєводи

 

Як стверджує Московський літопис за 1559 рік (офіційне видання 1895 року), у лютому того ж 1559 року воєвода Данило Федорович Адашев отримав від російського царя Івана IV завдання вийти в Чорне море через гирло Дніпра й нанести військового удару по кримських татарах. Під керівництвом Д.Ф.Адашева на острові Хортиця було побудовано флотилію з майже 200 козацьких човнів-чайок для восьмитисячного війська.

Д.Ф. Адашев.

Д.Ф. Адашев.

Військо Адашева складалося з російських стрільців і поділялося на три полки та запорізьких козаків. Великий полк вели, крім Д.Ф.Адашева, воєвода Ширяй Васильович Кобяков та стрілецький голова Яків Степанович Бундов. Передовий полк очолювали воєвода Гнат Григорович Заболоцький та стрілецький голова Матвій Іванович Ржевський на прізвисько Дяк. Вартовим полком керували воєвода Артемій Федорович Ігнатьєв та стрілецький голова Василь Михайлович Півов. Ватагу запорожців очолював отаман Гаврило Сліпецький. Отже, це був спільний похід російських стрільців та українських козаків.

Вже в липні 1559 року від Д.Ф.Адашева до царя Івана IV прибули князь Федір Іванович Хворостинін та Сава Матвійович Товарищев і повідомили, що спільна російсько-запорізька флотилія через гирло Дніпра направилася під Очаків і, захопивши турецький корабель, вийшла у море. Біля острова Чюлю (нині Довгий), що біля Кінбурнзької коси, захопили ще один корабель. Наступна зупинка була на острові Ярлагаш і, як вказує літописець, «тут багато верблюжих стад піймали й побили».

Андрій Іванович Лизлов у «Скіфській історії» (1692 рік) вказує, що були також захоплені стада коней і биків, і вбиті татарські чабани. Олександр Іванович Рігельман (1786 рік) теж говорить про кінські стада. Згадка про населений острів, де багато верхових тварин, дуже нагадує острів Андісіра, що в аль-Ідрісі (1154 рік).

У подальшому в Миколи Карамзіна (1817 рік) та Миколи Полєвого (1833 рік) цей острів зветься як Ярлаш. І лише Микола Арцибашев у 1838 році доводить, що острів Ярлагаш – це сучасна йому коса Джарилгач, а нині одноймений острів. Назва острова Ярлагаш, ймовірно, походить від імені слов’янського бога Сонця – Ярила.

Без сумніву, 200 козацьких човнів та 8000 воїнів розташувалися на північній частині острова Джарилгач, ймовірно, між косами Глибока та Синя. З нашого острова стрільці Адашева робили набіги на територію західного узбережжя Криму й спустошували улуси (поселення) «сидячих людей», тобто осілих, а не кочівників.

Як вказує Московський літопис за 1559 рік, улуси осілих людей мали назву Кременчик, Кошкарли та Коголник. Вони розташовувалися за 15 верст від Перекопу. Літописець Федір Нор- мантський вказує назви улусів: Кременчик, Керкали та Колгоник. Андрій Лизлов у «Скіфській історії» (1692 рік) називає ці улуси, відповідно, Кременчюг, Кашкалир та Кагалник. Після Лизлова цю історію переповів Рігельман у «Літописній оповіді про Малу Росію та її народ і козаків узагалі» (1786 рік). Улуси він називає Кременчик, Кошкарли та Когольник, за 15 верст від Перекопу.

Назва Кременчюг збила з пантелику навіть видатного історика Російської імперії Миколу Карамзіна. У 8 томі «Історії держави Російської» (1817 рік) Карамзін вказує, що військо Адашева повантажилося на човни поблизу Кременчуга, тоді ще не заселеного, й спустилося до гирла Дніпра. Причому, в першоджерелах, якими є Московський літопис та «Скіфська історія» Лизлова, нічого про Кременчуг не йдеться. Микола Карамзін називає й улуси, що були розгромлені напроти острова Джарилгач, а саме: Кременчик, Коршали та Когольник.

Збройна сутичка козацького флоту з турками. ХVІ ст.

Збройна сутичка козацького флоту з турками. ХVІ ст.

Микола Полєвий хоч і вважався повною протилежністю Миколи Карамзіна, в «Історії Руського народу» (1833 рік), повторює твердження Карамзіна й вказує, що Данило Адашев від Кременчуга поплив Дніпром, маючи 8 тисяч воїнів. Улуси, що були розгромлені проти острова Джарилгач, Полєвий називає Кременчик, Коршани та Когольник. Усі вони вказуються у 15 верстах від Перекопу.

Микола Арцибашев, який на відміну від Миколи Полєвого був ще й критиком Карамзіна, досить детально переповів історію про похід Адашева на острів Джарилгач. У своїх «Оповідях про Росію» (1838 рік) Арцибашев доводить, що острів Ярлагаш – це сучасна йому коса Джарилгач. Крім того, автор називає Кременчик, Кошкорли та Когольник. Усі вказуються у 15 верстах від Перекопу. Про ці улуси Арцибашев резюмує, що «всі ці місця нам невідомі».

Наступний дослідник Олександр Вісковатов повторив думку Миколи Карамзіна про будівництво флоту Адашева біля міста Кременчуга. Та все ж у своїй праці «Короткий історичний огляд морських походів росіян і мореплавства їх взагалі до кінця XVII століття», що вийшла вже після його смерті, у 1864 році, автор вказав сучасне місце улусів. Вісковатов чітко говорить, що від острова Джарилгач Данило Адашев пішов вгору до півострова Хорли. Далі автор доводить, що Коршали – це сучасний йому півострів Хорали, тобто Хорли. Далі він вказує, що Кременчик та Когольник – найближчі до нього населені пункти, які нині зникли.

Наступний дослідник Володимир Мавродін у 1955 році вказує, що Керменчик, Кошкарли та Кагалник розташовані у північній частині Перекопської затоки.

За твердженням філолога Петра Кеппена (1837 рік), назва Кременчук походить від татарського слова «Керменчик», що складається з двох частин: «кермен» – укріплення, «чик» – маленький, отже, означало невеличке укріплення. Таким чином, десь тут мало бути татарське укріплення, дозорна вежа, мур або вал.

Відтак, Кошкарли – нині село Хорли Каланчацького району. Когольник – поселення на річці Каланчак, можливо, сучасне село Роздольне Каланчацького району. Залишився Кременчик або Кременчюг. На карті Таврійської губернії 1859 та 1865 років між Каланчаком та Хорлами розташовано дві долини – Кременчуг та Великий Кременчуг. А на картах 1932, 1943 та 1948 років тут вказуються села Кременчуг Перший та Кременчуг Другий. Нині це села Гаврилівка Друга та Бабенівка Друга Каланчацького району.

Отже, військо Данили Адашева з козаками спустошило весь північний берег Каркінітської затоки, включаючи Джарилгацьку, тож чоботи адашевських стрільців ступали й на землю, де нині розташовується місто Скадовськ. А літописна згадка про це відсутня тому, що не було на цьому березі чого спустошувати, тобто не було в цьому місці татарських поселень та отар худоби. Вищевикладене було доведено під час туристсько-краєзнавчої експедиції Центру дитячої та юнацької творчості, проведеної у травні 2014 року.

Шість тижнів стрілецько-козацькі війська наводили жах на татар і звільнили багато полонених росіян та литовців. Діючи в Чорному морі, за словами самого командуючого, «в малих човнах, як у великих кораблях», флотилія повернулася через острів Березань без втрат і з великою здобиччю, й знову зупинилася біля острова Хортиця. Саме туди й відрядив цар Іван IV князя Федора Ростовського-Лобанова з нагородами для стрільців.

А от доля учасників Джарилгацького походу склалася по-різному. Тоді ж, восени 1559 року, козацький отаман запорожців Гаврило Сліпецький, якого Данило Адашев залишав замість себе в пониззі Дніпра, організував похід на ті ж улуси, тільки тепер з боку степу. Чи дійшов він до Джарилгацької затоки? Письмових згадок про це не залишилося. Матвій Ржевський був призначений воєводою міст Чернігова та Полоцька, а прізвисько Дяк мав за те, що гарно писав. Князь Федір Хворостинін став відомим дипломатом того часу, пізніше був воєводою Пскова та Коломни, а наприкінці життя був пострижений у монахи. Сам Данило Адашев був призначений начальником артилерії, але в 1563 році разом із сином страчений царем Іваном IV. Той за подібні дії й був прозваний Грозним.

Олег Лиховид.
Далі буде
.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення