Ще не всю любов серце віддало…

354Знайомства з цікавою особистістю у редакції завжди подія. Тут люблять приймати гостей, яким є чим поділитись із читачами. І нещодавно до «Чорноморця» теж завітала приємна людина. Я називаю її ім’я – Леся Височанська – і роблю це з впевненістю, що багато жителів нашого міста одразу пригадають, хто вона, моя співрозмовниця. Згадають її, перш за все, учні і випускники Скадовської гімназії, котрим вона викладала уроки християнської етики та художньої культури. А чим же поділилася з редакцією Леся Михайлівна? Якщо сказати коротко – своїм оригінальним баченням людських стосунків у наш непростий, переламний і суперечний час, а також вмінням передавати оптимізм і віру в те, що світ навколо сповнений добротою, треба лиш уміти його бачити.

Перше враження від спілкування з Лесею Височанською таке: вона владно бере у полон своїми логічно завершеними судженнями і добірною українською мовою. Слухати її цікаво, а вміння розвивати тему спонукає слухача до того, що і в нього виникає бажання висловити свою точку зору. Так ми й розпочали нашу розмову.

Хотілося повернути бесіду одразу у звичне журналістське русло: вивідати якнайбільше цікавих подробиць з біографії цієї людини, дізнатися про особливості життєвого шляху, котрий привів її у Скадовськ. Проте Леся Михайлівна була дуже лаконічною. Тільки й вдалося дізнатися, що вона корінна львів’янка, у Скадовську живе 12 років, має режисерську освіту, працювала викладачем. Кількома словами обмовилася про дочку, онука і чоловіка. А на прохання розповісти про себе більше здивувалась: «Ну кому, скажіть, потрібно знати про моє життя? Хто я така, щоб про мене писати в газеті? Краще поговоримо про те, який неповторний і чарівний наш світ і людське життя».

На думку моєї співрозмовниці, всім нам гостро не вистачає взаєморозуміння поколінь, зв’язку між ними й успадкування одвічних людських духовних скарбів – вміння не заздрити, не гніватись і прощати.

– Мораль, а я розумію її як норми, правила, цінності нашої поведінки, існувала завжди, – почала розмову Леся Михайлівна. – Мораль є ідеал, це вища досконалість, до якої мають прагнути всі. На жаль, люди, котрі позбавлені належного виховання або засліплені злом, можуть бути дуже далекими від неї. Тому я вважаю, що мета людського життя – це відкривати одвічні істини добра, милосердя, справедливості, подаровані Богом. І я прагнула це робити насамперед для дітей. Вони на порозі дорослого життя часто бувають просто безпорадними. Виховання повинне починатись з родини, з батька і матері. Втім, треба сказати правду, що сьогодні багато дітей не отримують його. А все тому, що їх батьки самі свого часу не отримали від батька-матері духовних орієнтирів. І от доводиться починати формувати світогляд дитини з дуже елементарних речей. Коли я у класі запитувала: «Діти, а хто з вас сьогодні вранці подякував мамі за сніданок?», то жоден учень не підняв руку. Отож, треба починати з простих істин, насамперед, навчати дітей шанувати батьків, котрі роблять для них добро.

Леся Михайлівна вважає, що кожна людина неповторна і з’являється на світ з певною місією. Тобто, всі ми народжуємося зовсім не для того, щоб зникнути без сліду і пам’яті. Кожен з нас має бути носієм добра і любові.

Моя співрозмовниця додає, що рано чи пізно навіть найзаможніша людина, скуштувавши всього вимріяного, захоче зовсім іншого щастя – спокою, умиротворення і злагоди у своїй душі. А таке щастя за гроші не купиш і дається воно далеко не кожному.

І з цим я погодився, мій життєвий досвід підказує, що, дійсно, щастя треба шукати у самому собі. Але чи зрозуміють це інші, зокрема молодь?

Леся Михайлівна робить усе для того, щоб їй повірили. Вона поставила перед собою надзвичайно складну мету життя – прищеплювати молодим серцям паростки любові і добра. І для цього, одним із засобів, обрала друковане слово. За власні кошти поетеса видала збірки поезій «Зорепадом летять роки», «Зцілює душу Божа любов», «Окрилені натхненням Божим» та «Обереги дитинства». А для дітей – чудові вірші про природу, загадки, казки. Усі ці твори читаєш з великим задоволенням.

Леся Височанська прагне співвідносити почуття і поведінку дітей з вічними моральними цінностями та етичними принципами і нормами. Її робота пов’язана з утвердженням гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Ця жінка ніби активізує прагнення людини до самоствердження людської гідності і спонукає її до діяльності простими і чистими людськими почуттями.

Ось така людина живе серед нас у Скадовську. Несхожа на інших своїми поглядами на життя, переконана у своїй правоті і готова кожного дня віддавати ще нерозтрачену любов свого серця людям. Тож бажаємо їй успіхів на цьому нелегкому шляху і нових творчих здобутків.

Юрій Бондарєв.Фото Олександри Воротинцевої.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення