Мабуть, немає такого українця, який не знав би, що на півдні Херсонщини є унікальний острів – Джарилгач. Про нього існують згадки ще за часів Геродота, у 5 ст. до н.е. Але якщо донедавна усі пишалися саме його неповторними краєвидами, рослинним світом і дикими тваринами, то сьогодні острів Джарилгач дивує ще й щирою гостинністю, неповторним курортним колоритом. А створив усе це наш земляк Василь Гаврилович Знахаренко. Багато туристів їдуть на острів не тільки для того, щоб відкрити для себе цей куточок України, а й щоб познайомитися з цією дивовижною людиною. І «Чорноморець» вирішив подарувати таке знайомство для всієї великої родини наших читачів.
– Василю Гавриловичу, сьогодні острів Джарилгач вже просто не уявити без вас, а вас без острова. Як думаєте, чому так склалося?
– На острові я працюю вже 21 рік. Приїхав, коли тут була лише купа камки і більше нічого. Увесь цей затишок створював поступово, і скажу, що це не кінець… Буде ще краще. Я дуже люблю людей і намагаюся все робити для них.
– І все ж таки це курортний бізнес. Але ви більше справляєте враження не якогось бізнесмена, а дуже гостинного господаря…
– Спочатку людину треба зустріти, добре прийняти, аби їй сподобалось і вона захотіла повернутись і покликати сюди інших… Я живу за принципом не старатися «їсти» за обидві щоки. Для мене на першому місці завжди була гостинність, людяність, і вже потім – бізнес. Я й персонал підбираю відповідно. У сфері обслуговування працюватиме не кожен – лише той, хто може любити, поважати людей. До нас же різні люди приїжджають на відпочинок – і знервований, і хворий, і старий, і каліка… І кожному треба приділити увагу, аби людині захотілося посміхнутися, відчути гарний настрій. Для мене особисто за столом усі однакові: і генерал, і полковник, і простий робітничий – мені усі в плавках, і ми всіх обслуговуємо однаково добре.
– Багато людей мріють опинитися на якомусь острові… У вас це теж була мрія з юності?
– Я дуже люблю море, з дитинства ріс на морі…
– Ви скадовчанин?
– Звичайно, я корінний скадовчанин! За радянських часів на острові був чудовий пляж, тут відпочивали і місцеві, і гості. А після розпаду Союзу все занедбали, нікому нічого не було потрібно. Якось я прийшов на острів яхтою і побачив тут груди металу і сміття. Скажу чесно, боляче було за Вітчизну… Звернувся до влади і кажу: «Дайте мені шматочок землі в оренду. Я зроблю не гірше, ніж було». Так спочатку дали один шматок, потім ще один – і в сумі вийшло 0,9 гектара землі. Крок за кроком почав освоювати територію, потихеньку вивозити звідси сміття й обладнувати все так, аби людям було зручно. А років дев’ять тому був великий шторм, знесло усе повністю, човен і лежаки пішли в море – залишився чистий степ… Тому все відновлювали спочатку.
– Коли на острові ще немає відпочивальників, чи не заходять до вас дикі тварини?
– Дійсно, коли активний сезон закінчується, у нас можна вночі і рано-вранці побачити оленів та муфлонів. Вони тут просто гуляють.
– У році дванадцять місяців. Скільки з них ви проводите на Джарилгачі?
– Півроку: з травня по жовтень.
– А де вам краще?
– Знаєте, мені і тут, і там добре. Вдома у мене двері не зачиняються, дуже багато друзів. Завжди радий, коли приїжджають люди і є з ким поспілкуватися. Я щасливий тим, що живу саме в Скадовську (бо у нас є море), а не, приміром, у Чаплинці чи Іванівці. Тут я всім потрібен. А коли людина щаслива? Коли вона потрібна.
– А як ви відпочиваєте?
– Відпочиваю взимку. Як усі пенсіонери.
– Василю Гавриловичу, у вас на острові і власне господарство, і власна кухня. Можливо, є фірмові страви?
– Звичайно, є. Такого у Скадовську не скуштуєте (сміється). Ми готуємо борщ, юшку, печеню, плов. Причому плов і печеня – з власної птиці, ми її тут вирощуємо. Коли купуєш, воно не таке на смак, а у нас дуже смачне – я вас обов’язково пригощу. А коронна страва у мене – «Віагра» (сміється). Це печінка скату. Морепродукти – це завжди здоров’я… Мабуть, не дарма ж прозвали і цю страву «Віагрою». Ось як мене прозвали губернатором… Так і закріпилося…
– А у вас, до речі, був хоча б один губернатор у гостях?
– Був. Костяк. Він прибув вертольотом. Висадився, пройшов вздовж пляжу, озирнувся і каже: «Я думав, що тут просто пляж, а тут же цивілізація!». Пообідав і поїхав.
– А він знав, що вас називають губернатором?
– Я не знаю. Я в нього не питав (сміється).
– Василю Гавриловичу, про постійних клієнтів якось неправильно було б говорити – краще про найчастіших друзів. Є ж такі, хто їде влітку до Скадовська саме для того, щоб знову зустрітися з вами?
– Авжеж! Цілими родинами їдуть, з дітками. Є в мене друг – заслужений полярник України, який очолює експедиції на Південний полюс. Щоліта тут. Такі зустрічі дарують мені заряд бадьорості, сили та бажання працювати.
– Не секрет, що на острів більше їдуть відпочивальники. Вам не хотілося б, щоб і скадовчани тут бували частіше?
– Безперечно. Я навіть думав про те, що треба зробити для скадовчан проїзд дешевшим. Але ж навряд чи – дуже дорого обходиться паливо для катера. Та скажу відверто: скадовчани трохи ліняться. Часто зустрічаю знайомих, і вони кажуть: «Гавриловичу, є і бажання, і гроші – часу немає…». Отак! А треба все кинути і дозволити собі відпочити. Життя ж у нас одне!
Запитувала
Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.
Фото автора.