Володимир Куріков – відверто про сьогодення

Спілкуватися з цією людиною завжди по-особливому цікаво. Володимир Куріков ніколи не мав звички з кимось загравати, він завжди говорить те, що думає, незалежно від того, хто перед ним стоїть – високоповажні чини чи прості люди. Його щиро поважають, хтось – палко ненавидить, а дехто й побоюється. Та байдужих до цього громадського діяча у нашому місті і районі немає. Відвертою й емоційною була і наша розмова у стінах редакції. Приводом для неї стало… саме життя, дійсність в Україні і нашому районі зокрема.

– Нині у Скадовську курортний сезон, літо багатьох розслабило. Але не треба забувати, що в країні війна. Знаю, що ви буваєте на «Чонгарі» у Генічеському районі. Що доводиться бачити, які настрої панують там, за лічені кілометри від Кримського півострова?

Володимир Львович– Там і досі стоять наші побратими, а я буваю на «Чонгарі» неформально, і сьогодні значно рідше, ніж раніше. Більше часу довелося провести на пункті пропуску «Каланчак». Скадовська самооборона була єдиною, хто разом із добровольчим українським формуванням «Правий сектор» упродовж дев’яноста днів здійснювали продовольчу блокаду. Ми приїхали першими, потім підтягнулися хлопці з громадської організації «Автомайдан» з міста Миколаєва, і так усі дев’яносто днів скадовські самооборонівці разом зі мною чергували. Комусь це подобалося, комусь – ні, але попередньо на зборах самооборони було прийнято рішення підтримати блокаду.

– Що спонукало вас залишити все тут і поїхати на пункт пропуску «Каланчак»?

– Скажу так: по-перше, як я вважаю, у нашій Самообороні зібралася найбільш патріотична частина населення району і міста. Усім відомо, в який період 2014 року створювалася Скадовська сотня народної самооборони, це відбувалося фактично підпільно. По-друге, як можна було спокійно спостерігати за тим, що російські окупанти захопили Крим, і ми їх годуємо? Я не думаю, що тоді на референдумі проголосували дійсно дев’яносто відсотків, але, на жаль, відсотків сімдесят так точно віддали свої голоси за «Русский мир». Тому це було ще однією причиною, яка спонукала нас до участі в блокаді. Географічно нас відділяє від пункту пропуску «Каланчак» сімдесят кілометрів, тому нам було легше надавати побратимам допомогу. Ми і зараз продовжуємо спілкуватися, підтримувати зв’язок, тому що війна нікуди не пішла, навпаки, напруга тільки зростає.

– Після того, як ми втратили Крим, ви були там?

– Ні!

– А є бажання?

– Ні! Запроданці є запроданці. Але там є частина людей (я це знаю не з телебачення чи Інтернету), які чекають повернення Криму до України. Прізвищ називати не буду. Але хочу згадати жіночку, котрій вже далеко за 80 років. Вона ще рік тому просила: «Перекрийте їм усе: і електрику, і харчі… А ми якось виживемо!». Це наша українська людина, і ми все це розуміємо.

– Повертаючись до розмови про ситуацію на «Чонгарі», поділіться своїми враженнями…

– На жаль, мушу констатувати наступні речі: деякі молоді люди, попри те, що Крим анексовано, їдуть відпочивати до окупанта. Це правда. А ще, і на «Чонгарі», і на пункті пропуску «Каланчак» люди з Криму виїжджають на материк за харчами – везуть звідсіль сало. Я скажу так: Бог їм суддя.

На мою думку та на думку більшості моїх побратимів з усієї України, оголошення військового стану в країні має бути обов’язковим (принаймні в прикордонних районах), а всілякі відносини з державою-агресором повинні бути припинені. Нещодавно я подорожував Україною, і в Києві на залізничному вокзалі мене просто покоробила об’ява з гучномовця: «Поезд Москва – Киев прибывает на третью платформу». Шановні, це якийсь сюрреалізм! Чи можна було в 1943 році почути щось на кшталт: «Поезд Берлин – Москва» прибывает на вторую платформу?!».

Але це одна справа. Інша справа, хоча вже політична, – це той факт, що ми ходимо з простягнутою рукою і просимо у великих країн застосування санкцій по відношенню до Росії, а самі фактично нічого не робимо – поляки нас уже присоромили, було таке.

А найстрашніше, коли ми бачимо, що хлопці приходять з АТО, їхні родини перебиваються з хліба на воду, і в той же час інші молодики гуляють по барах-ресторанах. Так не має бути! І те, що наша влада назвала АТО – хай це буде на її совісті, історія всіх розсудить і розставить усі крапки над і. Але, шановні, це не АТО, це війна. Наприклад, нам повідомляють, що одного бійця вбито, п’ятеро поранені, двоє важких. Але ж не надається статистика, що далі з цими важко пораненими. А вважайте, що половина з них – це вантаж 200. Тому влада просто лукавить перед своїм народом, назвавши ту війну АТО.

– Ви вважаєте, що доцільно вводити військовий стан. Та чи не позбавить це скадовчан можливості розвивати наш курортний край? Чи ці процеси, на вашу думку, можуть співіснувати паралельно?

– У країну прийшла біда. І цією бідою, як я вважаю, повинні перейматися всі люди, котрі мешкають на території України. Безумовно, військовий стан може певним чином ударити по іміджу Скадовська як курорту. Але що нам сьогодні важливіше – держава Україна, її цілісність чи, вибачте, тепле море. Кожен громадянин України повинен взяти відповідальність за долю своєї Батьківщини. Нормальні люди це зрозуміють. А щодо курорту – ви думаєте, що до нас перестануть їхати люди? Не перестануть.

– За останні два з половиною роки Скадовська самооборона дуже розвинула напрямки своєї роботи. Починалося все з патріотичного напрямку, далі зародилось і волонтерство. Крім того, самооборонівці активно беруть участь у забезпеченні громадського правопорядку…

– Взагалі, волонтерський рух зародився ще у нас на Скадовському майдані, так само, як і на інших майданах України. Дійсно, світ ще не знав такого потужного руху. Але тут я хочу закцентувати увагу: держава, замість того, щоб отримати у волонтерському русі опору і максимально залучити цих людей до управлінських кадрів, зробила все до навпаки. Сьогодні волонтерів і судять, і переслідують.

Щодо Скадовська, то у нас волонтерство стартувало із засідань ради майдану та засідання штабу самооборони. Скадовчанами було утворено фонд «Разом», де працювала Наталія Миколаївна Зикова. Я вважаю її дуже гідною людиною. Ще хотілося б відмітити Миколу Вікторовича Литвиненка, який і досі чи не щотижня їздить в АТО. Рух був дуже потужний. Зараз він стих, це чесно. Люди дивляться, що витворює держава… Та й у багатьох просто вже немає грошей. Сьогодні волонтерство входить в історію. Та свого часу, коли Януковичі ще не пішли, створювались і запаси продовольства. Про це мало хто знає. Слава Богу, ці запаси нам не знадобилися. Вже на цей час у нашої самооборони є небагато, але легальної зброї. З самого початку, коли ми формувались, у нас не було нічого, окрім дерев’яних щитів та ломак. Тепер я вже можу про це говорити.

Взагалі поняття «самооборона» говорить саме за себе: я читав лекції для громадян, як поводитися в тих чи інших критичних ситуаціях, для роти охорони і для нашої самооборони ми запрошували психологів з Херсона. Проводилися навчання з користування зброєю. Цього року восени теж плануємо провести спільні навчання з надання невідкладної допомоги на полі бою. Сьогодні ведеться дуже різнопланова робота. Постійно співпрацюємо з прикордонниками, службою безпеки України. Разом із поліцією здійснюємо патрулювання міста. Але багато робиться і такого, про що я просто не буду говорити, але це робиться на користь скадовської громади і народу України.

– Володимире Львовичу, одна з причин того, що чимало напрямків роботи йде на спад, це той факт, що ми, на жаль, звикли до війни. Але в цьому, мабуть, і біда – дозволити собі розслабитися, втратити пильність, коли агресор і досі залишається на землях України.

– Безумовно. Коли півтора року тому Самооборона займалася питанням облаштування бомбосховищ, були визначені напрямки роботи. Але, на жаль, проблема у владі. Рапортуємо, звітуємо… І на тому все закінчується. Поки триває курортний сезон, ми вирішили не порушувати цих проблем. А пізніше знову будемо повертатися до розмови.

– Зараз дійсно у місті дуже багато людей, сезон у розпалі. Самооборонівців можна побачити під час патрулювання на набережній. Як ви оцінюєте стан правопорядку?

– Порівняно з минулим роком публіка поводить себе більш коректно. Спостерігається менше п’яних, менше дебоширів.

– А сепаратистські настрої, на вашу думку, теж зменшилися? Люди змінили свої погляди чи «залягли на дно»?

– Ні, вони просто залягли на дно. Звичайно, хтось про це говорить на кухні, хтось напідпитку в компанії… Але такого, як раніше, щоб ходили відкрито з георгіївськими стрічками, вже не спостерігається. Цього року на 9 Травня лише одна бабуся вдягла стрічку, але вона була така старенька, що ніхто їй навіть нічого не зауважив з цього приводу. Разом з тим, ті політичні процеси, які відбуваються в нашій країні, в тому числі на державному рівні, підштовхують певні категорії людей (особливо байдужих до всього людей) говорити: «Лучше б мы жили при Януковиче!». Але так говорять дуже недалекі люди, які не розуміють глибинних речей. Скажемо прямо: якби зараз були вибори, у Скадовську навіть не треба було б робити зріз – регіонали і популісти перемогли б, тому що йде реванш на всіх рівнях. Але треба говорити і про те, що протестні настрої сягають 26 відсотків. Це дуже високий показник.

– Очевидно, що треба боротися не з людьми, а з самим явищем, треба змінювати щось у країні, аби це змінювало свідомість громадян…

– Боротися з цим і просто, і складно водночас. Насамперед ті, хто прийшов до влади, повинні відчувати свою відповідальність перед людьми і, як мінімум, виконувати свої обіцянки. Крім того, треба щось робити із судовою системою… Весь світ каже про те, що прокурори мають бути вибрані людьми, те саме має стосуватися і суддів. Уявімо навіть, що працівники поліції, прокуратура спрацювали на відмінно, але доходить справа до суду, і що ми маємо? Усе вирішує один суддя. Поки не буде повноцінно працювати суд присяжних, поки не буде запроваджено інституту захисту свідків, суспільство не відчує і не зазнає змін.

Крім того, на мою особисту думку, з тих людей, які потрапили зараз у владу (і обласну, і районну, і міську), деякі «потрапили як потрапили» і частина з них, очевидно, відстоює більше власні інтереси, ніж ті надії, які на них покладали виборці. Яскравий тому приклад – міська і районна ради, де одна з партій, що позиціонує себе як демократична, співпрацює з колишніми регіоналами по повній програмі. І це бачать усі люди в Скадовську. А ця історія з призначенням головного лікаря райлікарні?! Шановні! Як народні обранці можуть не прислухатися до людей – трудового колективу з трьохсот чоловік, тим більше лікарі – високоінтелігенті люди. Чому ви протиставляєте себе громаді?! От вам і показник якості влади, яку ми обрали.

– Ви, до речі, теж стали представником влади – увійшли до депутатського корпусу обласної ради сьомого скликання? Як сприйняли цей факт?

– Вперше в житті я став депутатом. Це велика відповідальність і велике навантаження. Але я по життю сповідую такий принцип: «Якщо не я, то хто?».

– А наскільки ефективно обласна рада працює сьогодні?

– На жаль, у нас таке життя, що політика від господарської діяльності просто невід’ємна. Але тішить той факт, що останні дві сесії в обласній раді вже пройшли конструктивно. Очевидно, мої колеги поступово відходять від лобіювання інтересів і більш адекватно оцінюють ситуацію.

На відміну від районної ради, обласна рада підтримала порушене мною питання щодо проблеми стану Джарилгацької затоки і необхідності виділення коштів на ці дослідження.

– Володимире Львовичу, в обласній раді ви входите до складу депутатської комісії з питань екології та земельних відносин. Це так вам жереб випав чи це ви самі захотіли працювати в цьому напрямку?

– Ні, це усвідомлений вибір. Це найбільша комісія в обласній раді, до її складу входить 9 депутатів, і ця комісія дуже складна. Врегулювання земельних відносин потребує знання чималої законодавчої бази, у своїй роботі ми постійно консультуємося з юридичним відділом.

Як відомо, найбільша корупція відбувається довкола земельних питань. Можливо, я чогось не розумію, проте у діяльності цієї комісії поки що не помітив навіть натяків на лобіювання чиїхось інтересів. А мені доводилося вивчати різні документи, виїжджати для з’ясування земельних питань і до Каланчака, і на Голопристанщину. Поки що нічого протизаконного не побачив.

– А які екологічні питання, на ваш погляд, потребують першочергового вирішення у Скадовському районі?

– Виявляється, ми маємо програму щодо виокремлення і виділення в натурі двокілометрових захисних смуг Чорного моря, але фактично вона не працює. Два тижні тому я був у Державній екологічній інспекції, і мені чітко заявили, що вони не можуть робити жодних приписів, оскільки ці землі у Скадовському районі рахуються як землі сільгосппризначення. А це означає, що господар може робити на цих землях те, що схоче.

– Як так могло статися?

– Знаєте, я називаю це тихим саботажем. Усі сільські виробники повинні виконувати екологічні вимоги. Ми ж голодними ходити не будемо. Має працювати все, але нехай усі дотримуються законодавства. І до цього я закликаю на всіх нарадах. Рис сіють і в Італії, і в інших цивілізованих країнах. На Херсонщині вже сіють рис на крапельному зрошенні й отримують хороші врожаї. Тобто, усе це можна робити розумно.

Згадаю нещодавній випадок… Для мене було незрозумілим, коли наприкінці липня в Антонівці, після засідання з приводу децентралізації, представники Інституту рису встали і демонстративно залишили залу. Хоча далі громада мала розглядати екологічні питання…

До речі, рисосіяння – це не єдина екологічна проблема у нашому районі. У нас великі проблеми з очисними спорудами. Якимось чином треба вирішувати питання з морським портом… Усі повинні жити і працювати, але при цьому не наносити своєю діяльністю шкоду іншим сферам.

Сьогодні Херсонщина проходить становлення як регіон найбільшої рекреації для населення України. І вже зараз ми повинні працювати так, аби зберегти здоров’я нашої нації, а не витрачати потім купу коштів на ліки. Взагалі, на мою думку, у такому курортному районі має бути відділення Державної екологічної інспекції. І воно мало б бути створено ще вчора.

– А яким ви б хотіли бачити наше місто, наш край у найближчому майбутньому, скажімо, років через п’ять?

– Усі ми розуміємо, що в першу чергу треба, щоб закінчилася війна. У протилежному випадку будь-які мрії і сподівання втілити в життя буде дуже важко.

П’ять років – це, на жаль, дуже малий термін для того, аби щось змінилося. Але насамперед мені дуже хотілося б, аби люди стали менш байдужими – до своєї долі, до долі своїх дітей і своєї країни. Адже байдужість часто межує зі зрадою – зрадою своєї Батьківщини. Що менше буде байдужих людей, то краще ми житимемо. Давайте нарешті усвідомимо, що ніхто не прийде і не зробить нічого за нас. У кожному випадку треба починати з себе.

Якби це банально не звучить, але якщо ти будеш змалку привчати свою дитину кидати обгортку від морозива до смітника, а не деінде, то і наше місто буде чистішим. Якщо ти підеш до сусіда, який забруднює повітря своїм палінням, і скажеш йому: «Добродію, не треба палити…», наша екологія теж ставатиме краще. Тому у найближчому майбутньому мені дуже хотілося б бачити нашу громаду здоровою і фізично, і морально.

У плані екології дуже хотілося б, щоб наше материкове узбережжя виглядало так, як сьогодні виглядає узбережжя острова Джарилгач, щоб воно було таким же чистим. Нехай сіють рис, але не в двокілометровій зоні. Нехай роблять нормальні очисні споруди. Звичайно, на все це потрібні кошти, але ці кошти є, треба тільки бажання…

Хочеться, аби поза двокілометровою зоною – у Скадовську, Шевченку, Петрівці та інших селах – вже почали працювати невеличкі переробні підприємства, завдяки їм у нашому місті були б створені робочі місця. Тоді наші люди могли б не горбатитися на пляжі, а заробляти гідні кошти на життя. Ну і хочеться, щоб люди були усміхнені і було більше приводів для радості.

На перший погляд, досягти усього цього дуже складно. Але якщо кожен з нас на своєму місці буде працювати чесно і відповідально, то ми й самі побачимо, наскільки просто змінити наше життя на краще.

– Володимире Львовичу, я щиро дякую вам за інтерв’ю. Є ще багато питань, про які нам було б цікаво поговорити. Думаю, найближчим часом у нас буде можливість про це поспілкуватися на сторінках газети.

Бесіду вела Тетяна Підгородецька.
Фото автора.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення