Мовчазно і сумно було на міському кладовищі минулої неділі, не по-літньому пасмурної і тихої днини. Люди, котрі пішли з життя і тепер покояться тут, більше не підвладні руйнівному часу. Вони немов нагадують, що рано чи пізно прийде і наш день, ми також розчинимось у часі, підемо у вічність, уже не рахуючи свої роки…
Але стискається серце біля могил молодих людей. Таких, як Віталій Бєліков, котрий завершив свій земний шлях у двадцять три роки. Минув рік, як лейтенант Збройних сил України, командир бойової машини загинув під Луганськом, потрапивши в засідку терористів. Немає людини, та пам’ять про неї не згасла. Вшанувати світлий образ нашого земляка у річницю дня його загибелі до могили героя прийшли бійці Скадовської самооборони, представники місцевої влади та громадських організацій, вдячні жителі Скадовщини.
У таку скорботну хвилину виникає багато невеселих думок, та все ж переважає над ними одна – почуття відповідальності живих перед пам’яттю тих, хто віддав життя за Україну. Ця думка мимохіть перетворюється на основний критерій моральної оцінки нашого життя і вчинків. Голова районної державної адміністрації Юрій Бобилєв звернувся до присутніх з проникливими словами про те, що гірку втрату переживають не лише близькі та рідні Віталія. Усім скадовчанам ця втрата відгукнулася болем, який ще довго не вщухне. «Герої не вмирають! Та, на превеликий жаль, вони живуть лише у загальнолюдських духовних цінностях, а нашому народу і українській державі, як ніколи, потрібні живі патріоти», – зазначив у своєму виступі сотник Скадовської самооборони Володимир Куріков.
Настоятель Української греко-католицької церкви отець Володимир відслужив урочистий і водночас траурний молебень. Скорботно линули в небесну блакить слова молитви за упокій «воїнів наших, які на полі брані життя свої поклали, від ран померлих, в полоні замучених та убієнних…». Також вшанували молитвою і пам’ять невідомого солдата, який загинув у Скадовську в 1943 році, та Анатолія Олійника, віддавшого життя за цілісність нашої країни. У своїй промові священик закликав не боятися темної сили, а безстрашно стояти за правду, яка завжди на стороні тих, хто захищає свою землю.
Люди тихо хрестилися. Там, де живуть воїни, завжди є кладовища. У мирний час цвинтар живе повільним, непомітним життям. А в періоди історичних потрясінь, коли життєвий уклад руйнується, коли змінюється суспільна свідомість і починаються війни, сюди несуть загиблих. Тоді на кладовищі люди уникають розмов про неминучість смерті, яка є воротами вічності.
У такі часи випробувань біля могил загиблих воїнів у наших душах пробуджується патріотизм і почуття відповідальності за долю Вітчизни. І тоді дійсно – герої не вмирають, а й надалі служать суспільству, безмовно закликаючи бути схожими на них. От і Віталій Бєліков продовжує свою службу – вже не у військовому строю, а подаючи всім нам приклад мужності та патріотизму.
Юрій Бондарєв.
Фото автора.