Іс­то­рія за­се­лен­ня лі­во­бе­реж­ної Херсон­щи­ни ся­гає епо­хи ме­золіту, тоб­то се­ред­ньо­го кам’яно­го ві­ку. Решт­ки най-дав­ні­ших по­се­лень знай­де­но бі­ля сіл Лю­би­мів­ка Ка­хов­сько­го райо­ну, Ка­їри Горнос­та­їв­сько­го райо­ну, Ми­хайлів­ка Но­во­тро­їць­ко­го району та Ве­ли­кі Копа­ні Цю­ру­пин­сько­го райо­ну, й да­ту­ються во­ни VII-VI тис. до н. е. Ар­хео­ло­гіч­них до­ка­зів за­се­лен­ня те­ри­то­рії су­час­но­го Ска­дов­сько­го райо­ну ана­ло­гіч­но­го пе­ріо­ду по­ки не ви­яв­ле­но. А от най­дав­ні­ша стоян­ка на те­ре­нах су­час­но­го Ска­дов­сько­го райо­ну від­кри­та за 300 мет­рів на пів­ніч від се­ла Хат­ки Пта­хів­ської сіль­ської ра­ди.
Це сто­ян­ка лю­дей епо­хи роз­ви­ну­то­го нео­лі­ту або пізнього кам’яно­го ві­ку, що да­то­ва­на V тис. до н.е. Го­лов­ни­ми озна­ка­ми в га­лу­зі ви­роб­ниц­тва з ка­ме­ню бу­ли пи­лян­ня, шліфування та сверд­лін­ня. Ці ви­на­хо­ди да­ли мож­ли­вість лю­ди­ні знач­но збіль­ши­ти асорти­мент зна­рядь. З’яв­ляю­ть­ся різно­го ти­пу со­ки­ри, мо­ти­ки, ос­кар­ди, моло­ти, тес­ла, до­ло­та, но­жі, на­ко­неч­ни­ки спи­сів. На хат­ківській сто­ян­ці зі­бра­но не­ве­ли­ку ко­лек­цію крем’яних ви­робів: галь­ка, приз­ма­тич­ні нук­ле­уси, скреб­ки, со­ки­ро­вид­не зна­ряд­дя, плас­тин­ки та відщепи з ре­туш­шю. Ке­ра­мі­ку тут не ви­яв­ле­но, хо­ча са­ме на цей пері­од при­па­дає по­ча­ток ви­роб­лен­ня по­су­ду з гли­ни.

Бі­ля су­час­них сіл Но­во­ми­ко­ла­їв­ка, Ми­хай­лівка, Рад­госп­не, Та­ра­сів­ка Скадовсько­го райо­ну та на остро­ві Джа­рил­гач, що за ві­сім кі­ло­мет­рів на південь від Ска­дов­ська, знай­де­но кур­га­ни та решт­ки стоя­нок епо­хи піз­ньо­го неолі­ту, що мо­жуть бу­ти да­то­ва­ні ІV-ІІІ тис. до н. е. У цей час, крім кам’яних ви­ро­бів, тут вже з’яв­ляє­ть­ся ке­ра­мі­ка та різ­ні пред­ме­ти з кіст­ки та де­ре­ва.
За епо­хою нео­літу йшла до­ба ене­олі­ту та ар­хеоло­гіч­на куль­ту­ра мі­ді, що по­чи­нає­ть­ся в При­чор­но­мор’ї з IV тис. до н.е. Пам’ят­ки до­би ене­олі­ту ся­га­ють кін­ця IV – пер­шої по­ло­ви­ни ІІІ тис. до н.е. й від­но­сять­ся до на­ро­дів ниж­ньоми­хай­лів­ської куль­ту­ри. Вони бу­ли знай­де­ні бі­ля се­ла Озер­не Ан­то­нів­ської сіль­ської ра­ди та бі­ля са­мо­го Ска­довська. Озер­нен­ський кур­ган ви­со­тою 3,7 м та діа­мет­ром 50 м зна­хо­див­ся на за­хід­но­му бе­ре­зі пріс­но­го озе­ра Кар­жин­ське. У кур­га­ні бу­ло до­слідже­но 9 по­хо­вань, із них 6 піз­днь­оене­олі­тич­них, 2 ям­ної куль­ту­ри та 2 зрубної куль­ту­ри. Кур­ган від­не­се­но до піз­ніх ниж­ньо­ми­хай­лів­ських па-м’яток, синхрон­них за ча­сом три­піль­ській куль­ту­рі, що да­тую­ть­ся останньою тре­ти­ною ІV тис. до н.е. – по­чат­ком III тис. до н.е. за ра­діо­вуг­ле­це­вою шка­лою. Ос­нов­ні ри­си нижньоми­хай­лів­ської куль­ту­ри поста­ють у сфор­мо­ва­но­му ви­гля­ді, з роз­ви­не­ною тра­ди­цією бу­дів­ниц­тва кур­га­нів, кром­ле­хів та кам’яних скринь. На дум­ку біль­шості до­слід­ни­ків, куль­ту­ра ниж­ньо­ми­хай­лів­сько­го сус­пільст­ва скла­ла­ся на ба­зі по­пе­ред­ньо­го ско­тар­сько­го на­се­лен­ня та зем­ле­роб­сько­го еле­мен­ту, але сам про­цес ста­нов­лен­ня ос­нов­них рис куль­ту­ри до цьо­го ча­су ви­вче­ний не­до­стат­ньо.
А бі­ля Ска­довська, на пів­ден­но-за­хід­ній око­ли­ці міс­та, бу­ла знай­де­на й най­дав­ні­ша кам’яна гроб­ниця епо­хи ене­олі­ту, що да­то­ва­на пер­шою по­ло­ви­ною ІІІ тис. до н.е. Кур­ган у 5 м заввишки та 52 м у діа­мет­рі був спо­ру­дже­ний у сім бу­ді­вель­них ета­пів. У кур­га­ні ви­яв­ле­но 18 по­хо­вань, зок­ре­ма й од­не по­хо­ван­ня у кам’яній гроб­ниці, що зна­хо­ди­ло­ся на від­ста­ні 4,6 м на пів­ден­ний за­хід від цен­тру кур­га­ну. Кам’яна гроб­ни­ця – тра­пе­ці­єпо­діб­ної фор­ми, зовніш­ні­ми роз­мі­ра­ми 1,7 х 0,8 х 1,1 м, спо­ру­дже­на з пря­мо­кут­них, ре­тель­но об­роб­ле­них, щіль­но пі­ді­гна­них од­на до од­ної вап­ня­ко­вих плит в ана­ло­гіч­ній за фор­мою ямі, роз­мі­ра­ми 2 х 1 х 1,4 м. Дов­гі сті­ни гроб­ни­ці скла­да­ли­ся з чо­ти­рьох плит кож­на, тор­це­ві – з од­нієї. Пли­ти бу­ли вко­па­ні у ка­нав­ки та за­бу­то­ва­ні дріб­ним ка­мін­ням і зем­лею. Гроб­ни­цю пе­ре­кри­ва­ли по­кла­де­ні впо­пе­рек три вапняко­ві пли­ти. Три по­хо­ван­ня вка­за­но­го кургану бу­ло визначе­но як піз­ні ям­ні.
Пам’ят­ки на­селен­ня дру­гої по­ло­ви­ни ІІІ тис. до н. е., що від­но­сять­ся до епо­хи ям­ної куль­ту­ри, знай­де­но бі­ля са­мо­го Ска­довська, а та­кож бі­ля смт Ла­зур­не, сіл Крас­не, Ши­ро­ке та Шев­ченко. В остан­ніх се­лах від­най­де­но 6 кур­га­нів ям­ної культу­ри, на­зва­ні за зви­ча­єм по­хо­ван­ня лю­дей у ямах, де на­си­па­ли­ся кур­га­ни. У кур­ганах знай­де­ні по­су­ди­на цьо­го пе­ріо­ду, муш­ля ка­урі, бронзо­ві ґу­дзи­ки та за­ліз­ні шаб­лі.
Ще в 60-х ро­ках ХХ ст., по­бли­зу се­ли­ща Но­во­олек­сі­їв­ка (ни­ні Ла­зур­не) Ска­дов­сько­го райо­ну, до­слі­дже­ні по­хо­ван­ня епо­хи міді, а са­ме ІІІ-ІІ тис. до н.е. А бі­ля бе­ре­га мо­ря роз­ко­па­но яйце­вид­ний кром­лех, су­ціль­но ви­кла­де­ний із кіс­ток би­ків. Кром­лех – ри­ту­аль­но ого­ро­дже­не, свя­щенне міс­це, щось на зра­зок хра­му під від­кри­тим не­бом для ре­лі­гійних це­ре­мо­ній. Де­які кром­ле­хи пов’яза­ні з ас­тро­но­мічни­ми спос­те­ре­жен­ня­ми для від­сте­жен­ня розмі- щен­ня Сон­ця, а мож­ли­во, й Мі­ся­ця. Так от у Но­во­олек­сі­їв­сько­му кромлехі 30 че­ре­пів би­ків чер­гу­ва­ли­ся з кістка­ми ніг, сим­во­лі­зу­ючи та­ким чи­ном рух діб у мі­ся­ці. При цьо­му чер­гу­ван­ня го­лів та ніг осо­бли­во ви­ра­же­но у вузь­ко­му пів­денно-схід­но­му сек­то­рі спо­ру­ди, що на­прав­ле­ні до зимово­го Сон­ця. Мож­-ли­во, свя­ти­ли­ще на­ле­жа­ло дав­ньо­му на­ро­ду – арі­ям. А би­ки та ко­ро­ви при­но­си­ли­ся в жертву про­тя­гом всьо­го пе­ріо­ду бу­дів­ниц­тва сте­по­вих пі­ра­мід – кур­га­нів. Їх остан­ки не­рід­ко роз­мі­щу­ва­лися у мо­ги­лах. Та в Но­во­олек­сі­ївсько­му кром­ле­ху жод­них люд­ських по­хо­вань не ви­яв­ле­но. Проте кіль­кість тва­рин­них че­ре­пів го­во­рить про ве­ли­ку кіль­кість ста­да та яв­но не ко­чо­вий ха­рак­тер по­се­лен­ня, а кром­лех са­ме й був цен­тром по­се­лен­ня.
У кур­ган­ній гру­пі сіл Ши­ро­ке та Шев­чен­ко від­най­де­но 8 кур­га­нів ка­та­комб­ної куль­ту­ри ХХVІІІ-ХХІ ст.ст. до н.е., в яких знай­де­но 6 по­су­дин цьо­го пе­ріо­ду, кам’яну бу­ла­ву, кіст­ко­ву зброю, муш­лі ка­урі та дріб­ні пред­ме­ти цьо­го культурно­го пе­ріо­ду. Но­сії ка­та­комб­ної куль­ту­ри хо­ва­ли сво­їх по­мер­лих у підзем­них ка­ме­рах – ка­та­ком­бах. Пле­ме­на ка­та­комб­ної куль­ту­ри ототожнюють­ся з кім­е­рій­ця­ми. Бі­ля Ска­дов­ська знай­де­но та­кож антропоморфну сте­лу цьо­го ж пе­ріо­ду та по­су­ди­ну ка­та­комб­ної куль­ту­ри пер­шої по­ло­ви­ни ІІ тис. до н.е. Це по­хо­ван­ня мо­же на­ле­жа­ти най­дав­ні­шо­му на­ро­ду Пів­ніч­но­го При­чор­но­мор’я – кім­е­рій­цям, кот­рі меш­ка­ли в сте­пах бі­ля Чор­но­го мо­ря ще з ХІV ст. до н.е.
Не­по­да­лік від се­ла Ши­ро­ке роз­ко­па­но най­біль­ший без­кур­га­ний ґрун­то­вий мо­гиль­ник бі­ло­зер­ської куль­ту­ри XII-X ст.ст. до н.е. на 120 мо­гил. У кур­га­ні знай­де­но ба­га­то гли­ня­но­го по­су­ду з прос­тим і гру­бим ор­на­мен­том. Ос­нов­ним за­нят­тям на­се­лен­ня да­ної куль­ту­ри бу­ли ско­тар­ство, зем­ле­роб­ство та ме­та­ло­об­роб­ка. У кур­ган­ній гру­пі бі­ля сіл Ши­ро­ке та Шев­чен­ко знай­де­но 10 кур­га­нів зруб­ної куль­ту­ри, ще 12 ям­них кур­га­нів знай­де­но в по­хо­ван­нях гру­пи Гос­тра мо­ги­ла. За­га­лом у цих кур­га­нах від­шу­ка­но 20 по­су­дин вка­за­ної куль­тур­ної епо­хи, брон­зо­ві брас­ле­ти, гол­ки та плас­ти­ни.
На ос­тро­ві Джа­рил­гач знай­де­но по­хо­ван­ня епо­хи брон­зи ІІ-І тис. до н.е. По­бли­зу се­ла Пта­хів­ка Ска­дов­сько­го райо­ну знай­де­но фор­му від­ли­ву ме­та­лу епо­хи піз­ньої брон­зи ХІІІ-ХІ ст.ст. до н.е. Не­по­да­лік міс­та Ска­дов­ська до­слі­дже­но кур­га­ни кім­е­рій­ців пе­ріо­ду піз­ньої брон­зи ХІ-VІІІ ст.ст. до н.е., знай­де­но по­суд піз­ньої зруб­ної куль­ту­ри цьо­го ж пе­ріо­ду. А в VІІ-V ст.ст. до н.е. кiмерiйцiв з пів­ніч­но­го При­чор­но­мор’я ви­тіс­ни­ли скі­фи.
Олег Ли­хо­вид.

Про­дов­жен­ня чи­тай­те в на­ступ­них но­ме­рах.

Анатолій Дудченко в гостях у редакції газети «Чорноморець».

У світовому боксі – подія! Українець Анатолій Дудченко відібрав титул чемпіона світу за версією IBF Intercontinental у німецького боксера Роберта Вога. Це сталося позаминулої суботи, 26 жовтня, в німецькому місті Ольденбург. «А до чого тут ми?» – спитає читач. Для тих, хто ще не знає, Анатолій Дудченко – це наш земляк, уродженець села Антонівка, випускник Скадовської школи №3 і великий патріот своєї малої Батьківщини, хоча й останні 6 років живе у США.
Окрилений жаданою перемогою, перебуваючи всього у двох годинах льоту від рідної України, Анатолій не міг не завітати на рідну землю. А як було приємно, що одразу по прибуттю спортсмен зателефонував до нашої редакції, аби сповістити, як за всіма сумував. Ми «скористалися ситуацією» і запросили чемпіона світу на інтерв’ю.

– Анатолію, знаємо, що для вас це був дуже важливий бій…

– Дійсно так. Від цього бою залежала моя подальша кар’єра в боксі: або йти далі, або ставити крапку. В Америці живе легенда боксу, чемпіон світу за версією IВF БернардХопкінс. Йому вже 48 років, а він і досі виходить на ринг, і ніхто не може його перемогти. Для тих, хто шанує Майка Тайсона, скажу, що Бернард Хопкінс – це ще більш потужний боксер. А бій, який відбувся у мене в Німеччині, був важливий тим, що його переможець стає одним із претендентів на те, щоб зійтися у двобої з Хопкінсом.
Усього 15 перших у рейтингу боксерів можуть рано чи пізно вийти на один ринг із суперчемпіоном. Усі, хто нижче, нікого не цікавлять, і таких можуть бути мільйони… Я ж сьогодні стою на десятому рядку…

– Давайте повернемося до Німеччини. Роберт Вог захистив свій пояс двічі. А зробити це втретє не дали йому ви.

– Коли я їхав до Німеччини, всі переваги були не на моєму боці: Роберт Вог – у себе вдома, почувається господарем, за нього вболіває вся країна. Ставки були один до шести. Але я поглянув на цього боксера і сказав собі: я переможу!

– А якої ви з вашим суперником були ваги?

– 79 кілограмів 350 грамів. Можна важити трохи менше, скажімо, на пару кілограмів, але точно не більше, бо тоді бій не відбудеться. А ріст у мене 190 см, у нього – 180 см. Роберт Вог відомий своїми нокаутуючими ударами, у нього 12 боїв, із них 10 виграно нокаутом. На мою перемогу ніхто не очікував – навіть пояс для мене не підготували. Зазвичай, для нового чемпіона роблять новий пояс, а старий залишається на згадку попереднику.

– Яка атмосфера була довкола рингу?

– За мене приїхало вболівати близько 200 чоловік. Але в порівнянні з вісьмома тисячами німців це дуже мало. Втім, я постійно відчував підтримку своїх рідних та близьких на відстані – мами, батька, братів. А ще за мене завжди «тримає кулаки» моя бабуся. Я вже вирішив, що під час наступного бою вся моя родина буде теж вболівати за мене у залі.

– Коли ви почули своє ім’я – ім’я переможця, що відчули?

– Спочатку я перехрестився і сказав: «Господи, дякую…». А потім впав від щастя на ринг.

– Вас сприймають у світі боксу як українця чи американця?

– Скажу на ваше запитання так: під час мого виходу було два прапори – український та американський, але звучав національний гімн України. Американці, звичайно, вважають мене своїм. Але я українець і патріот своєї Вітчизни.

– Анатолію, читачі не пробачать, якщо не спитаю, чи знайомі ви з братами Кличко?

– Так, ми перетиналися в Лос-Анджелесі… Маємо спільного масажиста. Робимо єдиний внесок у розвиток і популяризацію українського спорту. Але бокс є бокс – це теж бізнес, і в кожного він свій.

– Хотілося б поговорити і про ваше життя в Америці. Чого вам найбільше не вистачає за океаном?

– Сала! (сміється). Можете так і написати. Немає сала, немає українського сала! Є інше, але воно зовсім не таке на смак. Тому від’їдаюся, коли приїжджаю додому (сміється).

– А що скажете про різницю в менталітеті?

– Знаєте, скрізь люди однакові. Усе залежить від того, який ти. Але не буду приховувати: чим довше живу в Америці, тим більше розумію, що мій дім тут, в Україні. А от у США можна швидше здійснити свої мрії. Пригадую, як у дитинстві я побачив фільм «Сам удома», їхнє Різдво, ці традиції, ці затишні будинки… Тоді я сказав: «Я теж так хочу…». Я ж ріс в Антонівці – населення дві тисячі чоловік.

– І сьогодні у вас в Америці теж будинок, як у фільмі «Сам удома», чи ви близькі до цієї мрії?

– Ми з дружиною якраз збираємося придбати щось подібне у престижному районі передмістя Лос-Анджелеса.

– А чим займаєтеся окрім боксу?

– Я дуже люблю океан, катаюся на дошці, це моя пристрасть. А ще граю у пляжний волейбол.

– Скільки років ви вже живете в США?

– Пішов шостий рік. Перших два роки були такі невдалі, що просто опускалися руки.

– А яка мета вас покликала взагалі до цієї країни?

– Я хотів стати чемпіоном світу, довести всім… А потім побачив, наскільки це нереально… Якщо в тебе немає грошей, ти нікому не потрібен. І я змінив мету – вирішив просто залишитись у Штатах, жити там, тренувати дітей. Просто почав заробляти гроші, планувати своє життя інакше. Але доля є доля… Я відпустив свою мрію, і вона почала мене наздоганяти.

– Анатолію, а хто порадив взагалі їхати до Штатів?

– Ще коли я був у любительському боксі, знав, що Америка – це країна мегабоксу, особливо Лас-Вегас, Лос-Анджелес, Нью-Йорк.

– Чимало видатних українців та й не тільки українців, коли досягають у США великих успіхів, не соромляться розповісти про те, через які випробування їм доводилося пройти в чужій великій країні? А наскільки вас побило життя в Америці, перш ніж ви стали тим, ким є сьогодні?

– Я теж опинявся ні з чим. Пам’ятаю, як відмовився від кабального контракту – вийшов на вулицю, йде великий сніг. Англійської мови не знаю, у кишені 35 доларів. Зупиняю на дорозі машину – величезний трактор. Водій питає: «Хохол?» (а в мене на куртці написано «Збірна України»). Я кажу: «Так». Виявляється, цей хлопець із Нової Каховки летів зі мною одним літаком, запам’ятав мене, впізнав у мені боксера (бачив по телевізору, коли в мене був бій у Москві). Так я опинився за 4 тисячі кілометрів, у Флориді, на будівельних роботах. Пообіцяли багато, але спочатку я два тижні спав там, де й працював, у підвалі. Довкола бігали щури та бурундуки. Холодно було, я вкривався клейонкою. На їжу теж грошей бракувало – купував на заправці сосиски та кетчуп. І треба було ще на будівництві працювати, на 25-поверховій будівлі. Дружина телефонує, питає, як справи. «Усе нормально. Тепло. Не голодний», – хіба я міг сказати щось інше?

– Скажіть, а які людські якості, на вашу думку, треба мати, щоб стати чемпіоном, і не лише в боксі, а й просто по життю?

– Насамперед, повинно бути чисте серце. А ще цього треба настільки хотіти, що навіть коли тобі кажуть «Ні» або зачиняють перед тобою двері, ти не здаєшся. Ти сам ставиш останню крапку: так чи ні, можеш чи не можеш… Усе вирішувати тільки тобі.

– Анатолію, дякую вам за щиру розмову і від імені всіх скадовчан, всіх ваших земляків ще раз вітаю вас із перемогою. Ми завжди думками з вами, радіємо вашим досягненням і готові підтримувати незалежно від відстаней.

Бесіду вела Тетяна Підгородецька.

Мова йшла, перш за все, про стан реалізації на теренах Скадовщини пілотного проекту Президента України Віктора Федоровича Януковича щодо забезпечення пільговими ліками усіх хворих на гіпертонію. Головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги Алла Василівна Хмельова навела основні цифри щодо рівня захворюваності на гіпертонічну хворобу: «Статистика дуже невтішна. Кількість хворих на артеріальну гіпертензію у районі згідно реєстру становить 14365 осіб або 30% від усього населення. Смертність спричиняють саме ускладнення хвороби – інфаркти та інсульти. Негативна динаміка по інфарктах виглядає так: у 2008 році зафіксовано 18 випадків, у 2012 – 40. Що стосується інсультів, картина не краща: у 2008 році – 77 випадків, пік припав на 2011 рік – 110 випадків. Минулого року спостерігався невеликий спад – 83 випадки. Тим не менш, варто відмітити, що ситуація із захворюваністю у нашому районі набагато краща за середньообласні показники».

А от заступник головного лікаря з медичних питань ЦРЛ Наталя Миколаївна Береславська зауважила, що занепокоєння викликає той факт, що чимало громадян і не підозрюють про свій діагноз, тому медики проводять активну роз’яснювальну роботу, яка почасти і допомагає виявити більше число хворих: «За 9 місяців поточного року у стаціонарі було проліковано 500 хворих на серцево-судинні захворювання, як-от ішемічна хвороба, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, стенокардія тощо. Головне завдання сьогодні – профілактика захворювань системи кровообігу, адже останніми роками спостерігається стрімкий ріст таких хвороб (більш ніж у 1,5 рази). Чималий сегмент хворих – це молодь працездатного віку. У більшості випадків їм вдається зберегти життя, проте нерідко вони назавжди залишаються інвалідами».

Важливим повідомленням стало те, що адміністрація Центру первинної медико-санітарної допомоги домовилася з приватною аптекою «Максім» про включення її до пілотного проекту. Це дає можливість забезпечити більшу кількість населення пільговими ліками.

Завідуюча Лікарняною аптекою №1 Олександра Василівна Дробітько розповіла, що сьогодні єдина перешкода, яка не дозволяє отоварити більшість рецептів – це перебої з постачанням ліків. Адже всі райони нашої області активно включилися у проект, щоб вирівняти свої рейтингові показники.

Для довідки: ще влітку пільгові препарати поділили на 3 групи: з першої групи вартість ліків відшкодовують на 90 %, з другої – на 25-30%, а остання не підлягає відшкодуванню. З кожним місяцем реєстр препаратів, які відшкодовують на 90%, зменшується. Тому серед пропозицій, висловлених членами медичної ради щодо покращення ситуації, було розширення найменувань ліків та робота з препаратами, які, можливо, менше відшкодовуються, проте є в наявності.

–  Лікарня з перших днів впровадження пілотного проекту була кращою в області, і ми все ще серед лідерів, у першій п’ятірці, проте до нас підтягуються інші райони, тож є необхідність активізувати роботу в цьому напрямі. Сьогодні треба, щоб аптеки забезпечили район усім спектром ліків, ми хочемо, щоб населення знало, що можна прийти до свого лікаря й отримати безкоштовно або зі значною знижкою медикаменти для лікування гіпертонії», – зауважив головний лікар ЦРЛ Віктор Ананійович Турик.

Консолідувати сили, аби стримати ріст хвороби, закликав скадовських медиків і заступник голови районної державної адміністрації Анатолій Григорович Розумний: «Люди повинні відчути покращення вже найближчим часом. А ми, районна влада, завжди вас підтримаємо. Якщо треба, направимо звернення й у вищі інстанції, тим паче, що незабаром на рівні області буде проведена нарада з цього приводу».

Олександра Воротинцева.

– Зрозуміло, що Скадовськ – курорт державного значення, і бродячих собак тут не повинно бути. Але подібне поводження з тваринами – це жорстоко. А що тепер буде з цуценятами? Тим паче, ця собака не один рік мирно жила собі біля прибережного кафе, там її підгодовували, та й агресії вона не проявляла. Невже ті, хто позбавив її життя, не бачили, що вона мати? Де наші людські цінності, врешті-решт, – обурюється Зоя Йосипівна.

За словами городянки, це непоодинокий випадок. Минулого року пенсіонерка теж стала свідком жорстокого «відлову» собак – комунальники виконували свою роботу посеред білого дня. Одна з напівживих тварин прибилася до подвір’я жінки у пошуку притулку, але її участь була неминуча.

– Для мене це був шок. Єдине, що заспокоїло – поряд не було онучки. Можна уявити, яка б у неї сталася істерика, – ділиться болючими спогадами жінка.

Зоя Йосипівна впевнена, що проблему бродячих тварин можна вирішувати більш гуманно. Вона сподівається, що місцеві комунальники переглянуть своє ставлення до собак. Адже якою благородною не була б мета, жорстокість нічим не виправдати.

Олена Голубніченко.

Від редакції: Варто зауважити, що проблему бродячих собак дуже часто породжують самі ж місцеві жителі. Ще вчора Барбос був домашнім улюбленцем, а сьогодні його, як справжній непотріб, виставили за двері. То з чого ж починається наша гуманність?!

– Олександре Васильовичу, вже багато років наше місто намагається поповнити бюджет за рахунок туристичного збору. Чи вдячна це справа?

– Скажу чесно, за кордоном туристичний збір сплачується краще, там люди до цього давно привчилися і роблять це сумлінно та добровільно. А нашим законодавством навіть чітко не прописаний механізм справляння туристичного збору. З одного боку, зборами податків займається податкова інспекція. З іншого, щодо туристичного збору все мають визначити місцеві ради… Виходить, що ми маємо утворити структуру, яка буде ходити містом, дворами (можете це уявити?) і збирати в людей гроші. Якась бабуся за рахунок двох відпочивальників мала б якісь кілька десятків гривень добавки до пенсії. А тепер прийшла міськрада (скажуть – Гавриш) та й те відібрала. А от якийсь власник міні-готелю навпаки буде казати, що двадцятеро зайвих людей у його будинку – це не відпочивальники, а родичі, і туристичного збору не платитиме взагалі. Найлегше сьогодні в цьому питанні з великими підприємствами. З ними роботу налагоджено – вони щороку перераховують кошти, а саме 0,01% від свого прибутку. Таким чином, від справ-ляння туристичного збору до міського бюджету надходить близько 100 тисяч гривень.

– Шановний мер, ми, молодь Скадовська, хочемо ходити до кіно у рідному місті. Коли в нас буде сучасний кінотеатр, бажано з технологією 3D?

– Міська рада вже давно працює над тим, щоб дати друге життя нашому кінотеатру «Скадовськ». Була навіть думка продати його. Але на сьогоднішній день прийшли до іншого рішення – створили комунальне підприємство, яке і має відродити ту стару добру традицію наших городян ходити у кіно цілими родинами. Тим паче, це історична будівля нашого міста. Наступного року, дасть Бог, добре поповнимо міський бюджет і  виділимо кошти на ремонт кінотеатру, облаштування опалення, нормального туалету, якого наразі там взагалі немає, і в подальшому, з року в рік, будемо продовжувати виділяти кошти на розвиток закладу – придбання сучасної апаратури, встановлення комфортних м’яких крісел тощо. Нехай у кінотеатрі відвідувачам продають кока-колу, попкорн… Тобто, нехай тут відчувається справжня атмосфера сучасного кінотеатру. У перспективі хотілося б, щоб скадовчанам не доводилося виїжджати на показ світових прем’єр до того ж Херсона. І я впевнений, що попит на наш кінотеатр буде не лише у курортний сезон. Сьогодні у Скадовську стільки молоді, що і взимку в залі збиратиметься до 100-150 глядачів.

– Шановний міський голова, молоді сім’ї відчувають брак соціально доступного житла. Чи планують у Скадовську найближчим часом будівництво нових багатоквартирних будинків?

– Сьогодні це проблема всієї країни, а особливо малих міст, які не мають великого підрядника для таких проектів. Але ми беремо участь у державній програмі «Доступне житло». Депутатський корпус міськради виділив дві ділянки землі у Східному мікрорайоні, вона вже оформлена, є відповідні акти на постійне користування. З міського бюджету, на жаль, ми не можемо виділити кошти на зведення нових будинків, тому що це дуже великі кошти. Але якщо у Скадовську будуть безпосередньо реалізовувати програму «Доступне житло» або ж до нас зайдуть приватні інвестори, для них відкриті всі наші двері.

– Олександре Васильовичу, влітку на базарі усе стає таке дороге, що більшість продуктів по кишені тільки відпочивальникам. А як же ми, місцеві?

– Я згоден на рахунок цін – це неправильно піднімати їх у курортний сезон. Ринкова система розвитку економіки виключає регулювання цін державою, але ж підприємці, які в цьому плані перебувають у досить вигідному становищі, мали б дбати не про підвищення, а про зниження вартості продуктів. Натомість дехто без зайвої скромності так і говорить: «Швидше б приїхали відпочивальники – ми хоча б заробимо». Я теж усе купляю на ринку і все бачу. До речі, така ситуація спостерігається й на березі моря. Дуже часто курортні послуги, які надають на набережній, не поступаються своєю вартістю кримським… Але ми ж не Крим, далеко не Крим… Адміністративно ми не можемо вплинути, тому йдемо іншим шляхом. Під час сезону, можливо, на шкоду естетиці та благоустрою, все ж дозволяємо місцевим сільгосптоваровиробникам торгувати своєю продукцією скрізь, де вони просять. Тож і аграрії заробляють, і городянам дають змогу купити дешевше.

– Минулого року у центрі нашого міста, за кінотеатром, відкрили чудовий дитячий майданчик. Територія велика, а чи буде вона розвиватися?

– Ми й цього року планували збільшити кількість атракціонів. Але, по-перше, ще не до кінця оформлена ця земельна ділянка, а, по-друге, коштів до бюджету зібрали дещо менше ніж запланували. Втім, зупинятися не збираємося. Майданчик обо-в’язково буде розростатися, з безкоштовним доступом для всіх наших дітлахів.

– Олександре Васильовичу, влітку на наших пляжах не бракує платних розваг, у тому числі для дітей. А хотілося б побільше місць відпочинку з малечею не лише поряд із морем і не лише влітку.

– Як ви помітили, сьогодні у багатьох дворах багатоповерхівок ми обладнуємо дитячі майданчики. Нехай вони простенькі, але головне, що безпечні і подобаються дітям. Ця робота буде продовжуватися. Парад карапузів, який ми проводимо щороку в Скадовську у День міста, показує, як багато у нас малечі. А значить, для них треба створювати місця, де вони будуть бігати, розвиватися і зростати.

– Усі міста розвиваються за стратегічним планом. Незабаром такий план з’явиться у скадовчан. Розкажіть про це детальніше.

– Стратегічний план – дуже потрібний документ для розвитку кожної громади, яка прагне успішного майбутнього собі та своїм дітям, онукам. Виготовляти його своїми силами коштує чималих грошей, та й навіщо створювати велосипед, коли його краще вдосконалити?! Тому ми залучили міжнародну громадську організацію, яка провела тендер, і в результаті над нашим планом працювала команда фахівців, яка розробляла аналогічні документи для великих міст України. Що дуже важливо, до розробки цієї стратегії долучилося чимало жителів міста і району. Адже ми не можемо планувати розвиток Скадовська поза контекстом розвитку всієї Скадовщини. Інфраструктура міста живиться і за рахунок розвитку району, і за рахунок сільськогосподарської галузі, і сусідніх курортних населених пунктів – це наші супутники. Скажімо, приїхали молоді батьки з дітками до Скадовська на відпочинок. Дітям мілке море довподоби, а батькам хочеться поплавати… Вони сіли в маршрутку і поїхали до Лазурного… Тож ми повинні продумати відповідну транспортну логістику, аби ці послуги були не дуже дорогі, але швидкі та якісні.

– Олександре Васильовичу, від імені всіх скадовчан, які ставили запитання, дякуємо за інтерв’ю.

Записала Тетяна Підгородецька.

Шановні читачі, якщо ви бажаєте стати учасником рубрики «Запитайте у мера», телефонуйте до редакції газети «Чорноморець» за тел.: 5-25-55, 5-22-17. Нагадуємо, відповіді будуть надані на ті запитання, які входять до компетенції міського голови.

На початку громадських слухань про перспективи на дохідну та видаткову частини бюджету 2014 року розповів перший заступник міського голови Олег Миколайович Сокольчук:

– Загальний обсяг доходів/видатків міської ради на 2014 рік планується в сумі 22 040959 гривень. З них 12 901720 гривень – це загальний фонд, у тому числі освіта – 7,6 мільйона гривень, 105 тисяч гривень – соціальний захист населення, 263 тисяч гривень – фінансування заходів культури та спорту та 1,7 мільйона гривень – житлово-комунальне господарство. Бюджет розвитку становитиме 6 728340 гривень.

Як стало відомо, серед планів міської ради на найближчий рік витрати на такі заходи: капітальні ремонти в дитячих садках (понад 1 млн грн), капітальні ремонти житлового фонду, а саме внутрішньо-домових систем водопостачання та водовідведення, прибудинкових територій, покрівель житлових будинків (загальна вартість понад 1млн 700 тис. грн). Крім цього, мають відновити роботу ліфту в останньому будинку, де він досі не працює (по вул. 33 Гв.Дивізії,3), на що передбачено 150 тис. грн, та прокласти нові мережі водопостачання та водовідведення (на суму в понад 1 млн грн).

– Позитивні зміни городяни відчують і на дорогах та тротуарах. На ці роботи планується додатково витратити майже 550 тисяч гривень місцевого бюджету та 560 тисяч гривень субвенції державного бюджету на капітальний ремонт вулиці Карла Лібкнехта, – розповів присутнім Олег Сокольчук.
Наступного року триватимуть і роботи по захисту міста від затоплення і підтоплення. Так, згідно проектно-кошторисної документації «Захист від шкідливої дії вод міста Скадовськ», у планах на 2014 рік продовження обвідного каналу по вул.Пасічника та прокладання зливової каналізації у старому колгоспному містечку. На це планують витратити до півмільйона гривень.

Місто крокує в ногу з часом і поступово переходить на енергозберігаючі технології. Протягом останніх двох років встановлено п’ять перетворювачів струму на свердловини, в наступному році планується встановити ще один, розробляється місцева програма переходу вуличного освітлення на сучасне світлодіодне, гарантія якого 7-10 років.

Не залишиться громада без нових газових мереж, адже на сьогодні пропускна здатність газових труб у деяких районах все ще недостатня для підведення, наприклад, індивідуального опалення. На роботи з газопостачання заплановано понад 200 тис. грн.

Скадовськ долучиться і до створення в області перинатального центру – в якості субвенції обласному бюджету вклад міста становитиме 262 тис. 940 грн.
Скадовчан чекає ще одне нововведення – на одній із центральних вулиць буде встановлено паркомат. Міська влада сподівається, що громада поставиться до цього з розумінням, адже сплата за паркування – це дохід у міську казну, а ці кошти підуть на благоустрій тих же доріг, тротуарів, озеленення тощо.

Наступного року відзначаємо ювілей міста – 120 років від дати заснування Скадовська. З такої нагоди у бюджеті передбачені витрати на урочистості, а також технічне і матеріальне забезпечення фестивалів, які традиційно проходять у нас.
62 тис. грн у якості субвенції районному бюджету планують виділити на оздоровлення дітлахів. Не забули і про безпритульних, на облаштування пунктів обігріву для цієї категорії громадян бюджетом передбачено 10 тис. грн.

Проте, як зазначив Олег Сокольчук, попри значне зростання розміру міського бюджету на 2014 рік, для забезпечення потреб міста не вистачає коштів у повному обсязі. Він пояснив, що цю проблему міськрада планує вирішувати в процесі виконання бюджету за рахунок подальшого економічного розвитку, зміцнення дохідної бази, дотримання режиму економного і раціонального використання бюджетних коштів.
До міськради надійшло кілька листів-звернень із пропозиціями, які теж зачитали громадськості. Представники квартального комітету «Віче-Південний» виступили з ініціативою більш ґрунтовно підійти до планування витрат на боротьбу з підтопленням міста, провести конкурс для пошуку виконавців усіх робіт і передбачити на це необхідні кошти.

Від голови шахового клубу «Ваш хід» Віктора Миколайовича Назаренко було прохання включити до бюджету міста витрати на зведення літнього павільйону для організації шахових змагань, як ще один вид дозвілля місцевих та гостей під час курортного сезону.
У ході громадських слухань городяни активно включалися в діалог із владою і не забарилися з пропозиціями, особливо на рахунок формування міського бюджету. Деякі питання отримали доволі жваве обговорення, але всі запрошені переконалися в тому, що їх не просто слухають, їх побажання чують та обов’язково врахують під час затвердження бюджету.

Олег Петрович Васильєв, заступник міського голови і депутат по 12 округу, від імені своїх виборців звернувся з проханням облаштувати по вулиці Поповича (від Червоноармійської до Чкалова) тротуарну доріжку, адже місцеві жителі тут мало не падають, наражаючи себе на небезпеку отримати перелом. Як побажання, він запропонував вжити заходів для зменшення потоку машин на перехресті вулиць Радянської та Комсомольської, яке зажило серед місцевих сумної слави. Олег Сокольчук зауважив, що на цій ділянці дороги наразі планується встановити «лежачих поліцейських», але цілком можливо, що в майбутньому там з’явиться кільцева розв’язка.
А Микола Васильович Лаптєв, місцевий пенсіонер, як житель приватного сектору, не розуміє, чому у багатоповерхівках, де всі квартири приватизовані, міським коштом ремонтують покрівлі, і запропонував здійснювати роботи за рахунок тамтешніх мешканців. На це перший заступник міського голови пояснив, що покрівлі встановлюють переважно на панельних будинках, в яких ще при зведенні за проектом не було дахів, а тепер люди потерпають через протікання стелі.

Володимир Іванович Коваленко розповів, що свого часу у місті побудували 11 свердловин для пониження рівня ґрунтових вод, але наразі працює одна: «На відновлення роботи цих об’єктів треба 4 мільйони гривень. Але місто було б захищене від повторного підтоплення», – переконаний городянин.
– На жаль, сьогодні міська рада цей проект фінансово просто не потягне. Проте заходи у цьому напрямі проводяться: прокладається зливова каналізація, обвідні канали тощо. На майбутнє ми плануємо подавати його на фінансування управління екології в області та Міністерства надзвичайних ситуацій України, – пояснив Олег Сокольчук.
Хвилює городянина і прочистка фарватеру, яку незабаром має здійснити морський торговельний порт: «Головне, щоб мул не вивезли на центральний пляж. Це доцільно зробити у східній частині, щоб не забруднювати акваторію і не відлякувати відпочивальників».

А Володимир Іванович Куріков не розуміє, навіщо освітлювати кладовище, тоді як сьогодні у місті є чимало вулиць, жителі яких «не бачили» освітлення багато років. Він сподівається, що міська влада відреагує і на його звернення щодо величезної ями на вулиці Паризької Комуни, де під час негоди утворюється «море», через яке не те що люди пройти – машини не можуть проїхати.

А Ольга Іванівна Бутенко, секретар і депутат міської ради, виступила за те, щоб усі городяни однаковою мірою сплачували податок на землю. Це допоможе наповнити бюджет і стане альтернативою продажу землі, коли платити за цю саму землю таки доведеться, але вже податок, розмір якого у 10 разів більший за оренду.
А ще Ольга Іванівна зауважила, що цивілізація у місті, а саме освітлення та водовідведення, закінчується на вулиці Гагаріна (перехрестя вулиць Чапаєва та Володарського). Треба йти далі. Також у місті-курорті державного значення мають бути покажчики магістральних вулиць для туристів.

Не оминули увагою і справляння туристичного збору. Було запропоновано створити єдину базу даних, заручитися підтримкою податкової. Сума збору повинна варіюватися в залежності від кількості відпочивальників, яку можна дізнатися з інтернет-ресурсів, де розміщена реклама міні-готелів та будинків відпочинку та на місцях, за вказівниками і вивісками про найм житла.

Місту не завадить придбати і подрібнювач деревини, яку отримують після обпилювання гілок та старих стовбурів дерев. Сировину можна буде реалізовувати тим таки місцевим жителям й отримувати додаткові надходження у міську казну – цю ідею теж подали на громадських слуханнях.
Як бачимо, пропозицій лунало чимало, й усі вони, дійсно, змістовні та виважені, викликані вимогами часу та відчуті городянами, як кажуть «на власній шкурі». Сформувати раціональний бюджет та по максимуму врахувати при цьому інтереси і потреби кожного скадовчанина – ось завдання, яке поставила перед собою міська влада, ініціювавши громадські слухання.

– Ваші пропозиції не залишаться без уваги, навіть радикальні точки зору депутати врахують при формуванні бюджету, адже ми – одна громада, і добробут міста – наша спільна турбота. Впевнений, що разом ми ефективно сплануємо бюджет і знайдемо конструктивні рішення, які забезпечать Скадовську подальше процвітання, – звернувся до присутніх міський голова Олександр Гавриш.

Отже, міська рада прагне працювати у тісній взаємодії зі своїми виборцями, щоб кожен городянин відчував себе причетним до стабільного сьогодення та забезпеченого і благополучного завтра рідного Скадовська.

P.S. З повним текстом програми соціально-економічного та культурного розвитку можна ознайомитися на сайті міської ради.

Матеріали підготував прес-центр Скадовської міської ради.

p

Війна не оминула жодного міста чи села, району чи області нашої великої Батьківщини. Не стала винятком і Скадовщина. Радянські солдати докладали максимум зусиль та відваги, щоб відстояти наше рідне місто та район. 2 листопада для скадовчан назавжди залишиться червоним днем календаря, адже цього дня 1943 року частини 24-ї і 33-ї гвардійських стрілецьких дивізій 2-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту звільнили Скадовськ від окупантів.

Минулої п’ятниці, на алеї Слави, жителі міста і району зібралися на урочистий мітинг із нагоди 69-ї річниці визволення України та 70-річчя визволення Скадовська від фашистських загарбників. До пам’ятника Невідомому солдату прийшли ветерани війни та праці, трудові колективи, місцева влада і пересічні скадовчани.

Під час мітингу лунали пісні воєнних літ, віршовані рядки про запеклі бої та жадану перемогу. Зворушливими митями наповнила захід церемонія передачі ветеранам Скадовщини пам’ятної капсули зі священною землею, яку привезла делегація Каланчацького району у рамках Всеукраїнської естафети пам’яті «Слава визволителям України». Ця капсула буде зберігатися у краєзнавчому музею і завжди нагадуватиме про пам’ятну подію.

З промовою до всіх присутніх звернувся голова районної державної адміністрації Андрій Євстратов: «День визволення, який ми з вами сьогодні святкуємо, без сумніву, – найяскравіша сторінка в історії нашого міста та району. Бо без цієї події, що відбулася 70 років тому, не було б і сучасності». А міський голова Олександр Гавриш зазначив, що серця скадовчан навіки сповнені вдячністю до ветеранів, усіх тих, хто поклав свої сили, здоровя і життя в ім’я свободи рідного міста:

– У нашому місті за часів війни, по вулиці Колгоспній, було поховано невідомого солдата. І сьогодні його останки будуть перенесені до нового міського кладовища. Ця подія стане знаковою для молодого покоління. Згодом тут буде встановлено пам’ятний знак, що нагадуватиме про Велику Перемогу, – зауважив Олександр Васильович.

До присутніх звернувся і голова районної організації ветеранів України Володимир Миколайович Спиця. Він зауважив, що такі заходи сприяють вихованню патріотизму у підростаючого покоління, шанобливому ставленню дітей та молоді до ветеранів.

Нетлінну пам’ять воїнів-визволителів, за традицією, вшанували хвилиною мовчання.
Далі учасники мітингу прослідували до кладовища, де з почестями і перепоховали невідомого солдата. Настоятель Свято-Іллінського храму, отець Павло відслужив панахиду за загиблими у роки війни. Після перепоховання вдячні городяни поклали квіти та вінки до могили, де незабаром буде встановлено пам’ятник.

Олена Власова.Фото автора.  

Усі, хто хотів заручитися у вирішенні особистого чи колективного питання підтримкою першої особи області, заздалегідь записалися на прийом у районній державній адміністрації. Але й навіть тих, хто з певних причин цього не зробив, голова обласної державної адміністрації теж прийняв та уважно вислухав. А допомагали йому в цьому голова районної державної адміністрації Андрій Євстратов, керівники районних служб та організацій, а також обласні фахівці.

Без попереднього запису та жодних черг на прийом до Миколи Костяка потрапив у першу чергу ветеран війни з міста Скадовська. Його проблема проста, але тільки на перший погляд. Біля дідусевого будинку не одне десятиліття височіє стара тополя – її вже давно час зрубати, але комунальники з цим не квапляться. Губернатор з’ясував причини цієї ситуації у міського голови Олександра Гавриша. Виявляється, дерево знаходиться в такому місці, що до нього дуже важко підступитися, і спилювати його краще за все поетапно. Про прийняте рішення дідусь дізнався тут же, сидячи за одним столом із губернатором. «До 1 березня, допоки не розпочнеться період вегетації дерев, вашу проблему буде усунуто», – чітко відповів Микола Костяк.

Поспілкувався голова облдержадміністрації і з місцевим орендарем, яким займається сільгоспвиробництвом на території Володимирівської сільради і прийшов на прийом для підтримки у продовженні дії договору оренди земельної ділянки сільгосппризначення. «Селянин бажає обробляти землю. І ми, влада, маємо допомогти йому в цьому, ми повинні працювати для того, щоб люди жили краще. Тим паче земля на те й існує, щоб приносити врожай та покращувати добробут як окремої родини, так і всієї громади».

Не секрет, що для деяких місцевих рад Скадовського району справжньою «блакитною мрією» є блакитне паливо. Зі зверненням посприяти у швидшому будівництві підвідного газопроводу до губернатора прийшли представники Птахівської, Радгоспненської і Тарасівської сільських рад. Микола Костяк уважно вислухав громадян і зауважив, що дійсно сьогодні газифікація курортних районів області є першочерговою. І перелік населених пунктів, які потребують будівництва підвідного газопроводу, постійно на контролі обласної влади.

Також під час прийому губернатор прийняв рішення підтримати одного з місцевих жителів, який перебуває у скрутному матеріальному становищі у зв’язку з важкою хворобою і надати йому матеріальну допомогу у сумі 1500 грн.

– Зазвичай до мене на прийом приходить чимало людей. У Скадовському районі звернень сьогодні небагато. Отже, населенню у вирішенні різних проблем допомагає районна влада. Це дуже добре, так і має бути, – зазначив Микола Костяк.

А от на зустрічі з керівниками районних служб та відомств, яка відбулася після прийому громадян, Микола Костяк зауважив, що сьогодні район не впізнати: «Я пам’ятаю 2010 рік, коли приїздив до вас, і зараз – це дві великі різниці. Скадовський район буквально розквітнув за ці два роки, має своє обличчя, відчувається співпраця та взаємопітримка між різними органами влади».

Робоча поїздка до Скадовського району, без сумніву, запам’ятається Миколі Костяку і знайомством із колективом та вихованцями районного центру реабілітації дітей-інвалідів «Надія». Побачивши прекрасні умови, що створили районна влада та місцеві підприємці для розвитку цих діток, губернатор був дуже приємно вражений. Не міг не відмітити голова облдержадміністрації і те, що у цьому закладі не на словах, а на ділі реалізуються соціальні ініціативи Президента України, за що принагідно подякував директору центру «Надія» Олені Гребенюк.

Микола Костяк приїхав до центру реабілітації не з порожніми руками – усім дітлахам вручив солодощі, а дорослим, колективу закладу, подарував комп’ютер, який дуже потрібний в організаційній роботі.

Зі Скадовщини, окрім приємних вражень, Микола Костяк повіз до Херсона й жменьку антонівського рису, який зібрав прямо у полі, під час збору врожаю цієї культури у ДПДГ «Інститут рису» Української Академії Аграрних наук.

Директор Інституту Володимир Дудченко ознайомив губернатора із досягненнями, зокрема, і в рисосіянні. Губернатор на це зауважив, що серед 111 держав, які займаються виробництвом рису, Україна займає 16 місце, і цьому не може не сприяти Інститут рису НААН. Господарство підтримує високий рівень культури землеробства й за рахунок цього регулярно одержує високі врожаї рису (близько 100 ц/га).

Плануючи свій приїзд до Скадовщини, голова обласної державної адміністрації, певно, і не міг подумати, що цього дня потисне руку чемпіону світу… Візит Миколи Костяка до Скадовського району співпав з приїздом до рідної домівки нашого земляка, боксера Анатолія Дудченка, який буквально минулої суботи, 26 жовтня, виборов пояс чемпіона світу з боксу за версією ABF. Отже, приймав Анатолій від губернатора найщиріші привітання та побажання й надалі уславлювати рідну Херсонщину та Україну.

Найкращі побажання Микола Костяк адресував і керівництву та громаді району – сьогодні є чимало завдань, над якими треба разом працювати, і ця змістовна зустріч з губернатором надихнула до нових здобутків.

Тетяна Підгородецька.

Жінка добре пам’ятає свого батька: «Я була татова донька, до війни він їздив бурити артезіанські колодязі і всюди возив мене з собою».Навіть прощаючись із сім’єю, коли вирушав на війну, чоловік потурбувався про те, щоб родина не залишилася без хліба: «У селі Красному перед самим відправленням на фронт батько заробив пшениці і попросив тамтешнього селянина привезти її нам. Наступного дня в нас був повен віз зерна – такі були добрі та чуйні люди, не було чужої біди».

Маленька Ліда, можливо, чи не першою серед городян побачила німців, коли ті прийшли до Скадовська: «Ми з мамою, щойно почалася війна, переїхали до села Широке. Одного дня вона відправила мене разом із двоюрідними братами на возі до міста – подивитися, як там наша хата. Усе було добре, і ми повернулися назад. По дорозі вирішили зупинитися біля місця, де зараз аеродром, щоб трохи випасти коня. І тут з боку Широкого виїхав військовий автомобіль із солдатами (згодом ми дізналися, що то були німецькі розвідники). Вони покликали нас. Розпитували хлопців, чи стоять у Скадовську якісь війська… А потім німці як засміються і жбурнули в обличчя окраєць хліба. Ми одразу рушили додому, та в Широкому вже були фашисти».

Дитячий розум до кінця не усвідомлював, що таке війна. Дівчинка часто бігала, роздивляючись, хто вони такі німці. Але одного разу назавжди зрозуміла, що ворога треба боятися: «На місці сучасної пошти у Скадовську в ті роки був сквер. Я йшла собі, а назустріч прямував німецький офіцер. І тут він, ні з того ні з сього, як закричить на мене – не передати словами, як я тоді злякалася… Тікала з риданнями додому і відтоді більше сама нікуди не виходила».

Гул ворожих літаків завжди нагадував маленькій Ліді, що поряд небезпека: «Це було у Скадовську. Мама зайшла у гості до тітки, а я одна залишилася вдома. Аж тут, наче грім вдарив, рознісся гуркіт від снарядів – бомбардування… У нас на городі був критий окоп, і я швидко скочила туди. Як я тоді плакала, гукала маму… А вона в цей час теж не знаходила собі місця, боялася, що мене вже немає серед живих…».

Пам’ятає Лідія Федорівна і про те, як носила харчі матросам, яких привезли з острова Джарилгач: «Їх тримали у старій будівлі в центрі міста. Мама знала, що вони голодні, приготувала їжу і наказала мені з подружкою віднести. Як не дивно, німці нас пропустили. Ми увійшли до коридору, в дверях була трикутна щілина. Я зазирнула, а там матроси у тільниках покотом лежали на підлозі. Двічі ми носили харчі, але незабаром їх розстріляли».

Значних урочистостей з нагоди звільнення Скадовська жінка не пригадує, зате у пам’яті свіжа картина, коли на уроці в школі 15-річна Ліда почула, мабуть, найрадіснішу новину в житті – Радянська армія одержала Перемогу: «Усіх дітей відпустили на півгодини додому сповістити, що війна закінчилася. Я не відчувала землі під ногами, коли зі звісткою про Перемогу полетіла до мами. Скільки радості сповняло тоді наші серця… Сумували лише, що поряд немає батька, щоб розділити це всенародне щастя. Ми до останнього сподівалися, що тато живий, що, може, в полон потрапив, адже жодного листа від нього не було. Але в тому ж 45-му отримали звістку про те, що він помер десь під Сталінградом». Війна відібрала у Лідії Федорівни найдорожчу людину, і сльози мимоволі навертаються на очі, коли вона розповідає про це.

Сьогодні скадовчанка всім серцем радіє, що її донька та син, онуки народилися і живуть у мирний час. 41 рік Лідія Федорівна пропрацювала старшим бібліотекарем районної дитячої бібліотеки і завжди вчила молодь, що мир – це найбільша цінність і найбільше щастя на землі.
Олександра ВОРОТИНЦЕВА. Фото автора.

Але щоб передати всю атмосферу шкільного ювілею, мабуть, не вистачить найкращих слів. Колектив навчального закладу на чолі з директором Світланою Олександрівною Соценко готувалися до цього дня дуже відповідально, і тому свято пройшло, наче на одному подиху, з чудовими привітаннями школі, урочистими митями нагороджень та незабутніми творчими сюрпризами. У приміщенні школи було презентовано новостворену фотогалерею, яка знайомить із закладом, його вчителями та учнями, здобутками і перемогами у різні роки. Подивитися на що було й у фойє будинку культури напередодні святкового концерту. Тут розгорнулася виставка учнівських творчих робіт.

Вітають почесні гості школи.

У святковій залі СБК був майже аншлаг, а теплим щирим поздоровленням, здавалося, не буде кінця. На ювілей до Новомиколаївської школи прибули заступник голови районної державної адміністрації Анатолій Розумний, начальник відділу з питань діяльності органів місцевого самоврядування виконавчого апарату районної ради Ірина Гаврилаш, начальник районного відділу освіти, молоді та спорту Галина Смирнова, голова районної профспілки освітян Людмила Пригодич, сільський голова Юрій Юрчук, директор СГВК «Лідія» Микола Коваленко. Від керівництва районної організації Партії регіонів школа одержала у подарунок фотоапарат, а директор ПП «Максім» Сергій Максимов передав навчальному закладу водонагрівач. Яскраві привітання приймала «ювілярка» від місцевого садочка, школи мистецтв, випускників навчального закладу різних років, педагогів-ветеранів і багатьох інших рідних людей та дорогих друзів. А учні вирішили поздоровити рідну альма-матер персонально: наймолодші – від себе, середня школа – від себе і старшокласники теж приготували окремий виступ.

Аж ось у залі повна темрява – на сцені з’являється екран і розпочинається справжнє кіно, присвячене рідній школі. Цікаво, що зняла  фільм випускниця, а нині вчитель школи Наталя Киця, а озвучила директор закладу Світлана Олександрівна. Нинішні школярі та випускники, вчителі і ветерани педагогічної ниви впізнавали себе на уроках та в різних подіях із шкільного життя.

«130 років – це багато чи мало?!», – це питання червоною ниткою пройшло крізь усе свято. І колектив Новомиколаївської школи, і їхні гості погодилися – це чудовий вік, до якого навчальний заклад підійшов з чудовими досягненнями, новими перспективами і статусом однієї з кращих сільських шкіл Скадовського району. Тож так тримати, ювіляри!
Тетяна Підгородецька. Фото автора.