Через районну газету «Чорноморець» хочу висловити щирі слова подяки міському голові Олександру Яковлєву, волонтерській групі на чолі з Миколою Литвиненком, членам ГО «Самооборона», зокрема, В’ячеславу Вербицькому, голові районної організації воїнів АТО Андрію Надточому за те, що незважаючи на свою зайнятість, ці люди відгукнулися на прохання мого сина, старшого сержанта Сергія Рибася, який нині захищає Україну на сході, на першій лінії вогню, і надали дуже важливу допомогу. Військовій частині, в якій служить мій син, вкрай необхідно було близько 1000 м дуже дорогого силового електричного кабелю, адже більше місяця у військових не було світла. Сергій – електрик, тож, з дозволу керівництва, міг власноруч провести той провід.

І ось скадовські волонтери та місцева влада не залишилася байдужими до прохання захисників – знайшли і доставили у військову частину необхідний кабель. І не лише це! А й свіжі огірки, помідори, капусту, перець, баклажани та інші продукти. Дуже радо зустріли наші військові допомогу!
Коли я про це дізналася, мені, як мамі воїна-захисника, на душі стало тепло і радісно. Бо наші діти, які нині перебувають у важких умовах, можуть розраховувати на моральну та матеріальну підтримку небайдужих людей. Низький вам уклін і величезна вдячність від усіх матерів воїнів АТО та від мене особисто.

З повагою Раїса Рибась, м.Скадовськ.

Учні нашої групи різнилися за віком, від 17 до 26 років, але вчилися добре та були лідерами у навчанні, поведінці, спортивно-культурних заходах. Класний керівник спецгрупи Михайло Семенович Сабадаш залишиться у нашій пам’яті не тільки керівником, викладачем – він був нам батьком у повному розумінні цього слова. Спецгрупа була однією сім’єю, ми були першими…

З першого потоку зарахували 24 чоловіки. З другого потоку залишилося добрати 6 чоловік, фактично конкурс був великим, оскільки з’їхалася більшість абітурієнтів, котрі не пройшли за конкурсом до інститутів, і тільки 6 чоловік були щасливчиками. Диплом отримали: Віктор Бондар, Борис Ботнар, Лідія Бучельнікова, Олександр Височенко, Тамара Височенко, Валентина Гончарова, Віктор Дригваль, Віктор Капустін, Таміла Кілочек, Віктор Маркін, Юрій Осіпов, Віктор Портний, Олександр Салюк, Анатолій Семибратній, Галина Смолієнко, Ганна Соценко, Тамара Соценко, Олександр Степанов, Микола Сторчак, Валентина Таран, Людмила Чеботарьова, Харлампій Ченуша. За різними причинами технікум залишили 8 чоловік, дехто з них пізніше навчався у цьому ж закладі. Ось такий склад був у нашій спецгрупі.

Після технікуму більшість випускників працювала за спеціальністю, навчалася заочно в інститутах, мала державні нагороди. З тих пір пройшло 50 років, чимало моїх друзів залишили нас і пішли в інший світ…

Життя не вічне, зате пам’ять людська безсмертна. Для нас технікум залишиться найсвітлішим спогадом у житті. На той час ми були молодими та щасливими, жили з піднесенням, мали мету та перспективи…

Бажаю вам, мої друзі, здоров’я, життєвих успіхів, благополуччя, чистого синього неба, миру в незалежній Україні!
Стою біля технікуму, йдуть студенти… 50 років тому тут крокували і ми… Згадалася пісня Сальвадоре Адамо «Падает снег», вона для нас була найкращою. Експромтом пишу слова українською мовою до цієї музики. Передам до музею технікуму.

Микола Сторчак, перший випускник технікуму.

Як відомо, 20 січня в актовій залі міської ради відбулися громадські слухання відносно необхідності коригування тарифів на житлово-комунальні послуги. Я як зацікавлений пенсіонер теж став активним учасником обговорення. Що мене вразило, так це те, що в залі була присутня більшість працівників комунальних підприємств, а жителів міста було небагато. Невже ми – пенсіонери та пересічні скадовчани – байдужі до зростання тарифів на комунальні послуги?!

Серед бажаючих виступити я теж взяв слово, щоб висловити власну точку зору на те, як працювали комунальні підприємства за минулі три роки. Відносно бригади електриків нарікань немає. У під’їздах будинку, де я проживаю, налагоджене освітлення. Щодо благоустрою, то до прибиральниць теж немає зауважень. А відносно подачі питної води до 5-поверхового будинку по вул.Шмідта,135 «А» – ми пережили жахи. Майже три роки питна вода під час подачі протікала до підвалу нашого будинку. Металеві вхідні двері, які ведуть до підвального приміщення, за цей час від стоячої води до половини поржавіли. Аварійна бригада комунального підприємства на кожен виклик тільки розводила руками. Мовляв, нічого не вдіємо – це ґрунтові дощові води.

Зважаючи на безвихідь ситуації, в мешканців будинку назріло бажання запросити журналістське розслідування з національного телебачення. Дізнавшись про це, комунальники відкрили всі люки біля будинку і переконалися, що під приміщення протікає чиста питна вода. Цього ж дня вони розрили канаву, замінили металеву прогнилу трубу на пластикову. На теперішній час у підвалі будинку сухо. До речі, минулого літа, та й восени було багато дощів, а в підвалі все одно сухо!

Про що говорять всі ці факти?! Невже за ці три роки – з 2013-го по 2015-й – комунальники не могли підняти кришки люків і подивитися, звідки йде вода?! Уявіть, якої якості воду ми вживали за цей час з прогнилої металевої труби! І поки вода стояла в підвалі і весь час прибувала, фундамент будинку дав осадку, в деяких місцях видніються тріщини. Оця байдужість комунальників, байдужість людей в обговоренні тарифів та байдужість депутатів у Верховній Раді і призводить до того, що в результаті ми маємо байдуже майбутнє. З такою байдужістю не розквітне наша держава!

Дуже боляче вразило те, що ніхто з присутніх на громадських слуханнях не поцікавився, яким чином і на які кошти відшкодували питну воду, що текла у підвал будинку, це ж не одна тонна! Якщо взяти за три роки – оце наші з вами копійчини за «комуналку».
У своєму виступі я зупинився на ще одному важливому питанні – як комунальне підприємство може заробляти гроші на переробці і сортуванні твердих побутових відходів (так званого сміття), зокрема харчових відходів. З цією метою у місті, особливо в літній період, у сезон кавунів, доцільно ставити окремі контейнери з підписами, що це для харчових відходів. Далі на полігоні харчові відходи перемішуються з соломою чи сухою травою і до них запускається каліфорнійський черв’як. У результаті ми отримаємо не звичайний перегній, а високоякісний біогумос, перероблений каліфорнійським черв’яком! Цей біогумос будуть залюбки купувати фермери для своїх теплиць, жителі міста – для вирощування овочів і квітів, і буде копійчина для комунального підприємства. У часи, коли колгосп «Радянська Україна» очолював А.В.Власенко, харчові відходи тут перероблялись із застосуванням цього черв’яка. У колгоспі були теплиці для овочевої розсади – врожай після застосування такого добрива був дуже великий. Думаю, що Анатолій Володимирович і сам може багато розповісти, якщо когось ця тема зацікавить.

Ще мене турбує як небайдужого скадовчанина проблема забруднення довколишнього середовища поліетиленовими пакетами. Коли подують вітри, з полігону сміття ці пакети летять за вітром і зависають на деревах лісосмуги при в’їзді до Скадовська з боку села Широкого. Дорога – це ж візитна картка нашого оздоровчого курортного міста, а тут на деревах висять гірлянди пакетів, ніби ми святкуємо свято літнього «Китайського дракона». Можливо, додатково треба огородити сміттєзвалище в’язальною сіткою.
І наостанок, моє побажання, щоб скадовчани на сторінках районної газети частіше висловлювали свої пропозиції і думки, які стосуються покращення роботи комунальних підприємств. Давайте прогресивно рухатися разом і впливати на те, щоб тарифи на «комуналку» були проаналізованими та економічно обґрунтованими.

З повагою ваш передплатник і читач, пенсіонер І.В. Бірюк.

Але… допоки ми йдемо до всього цього, поводження деяких скадовчан з братами нашими меншими просто вражає відсутністю будь-якої людяності, гуманності та співчуття. На підтвердження своїх слів хочу розповісти про моторшний випадок, свідком якого я стала восени.

Я живу у Східному мікрорайоні міста, біля великої лісосмуги. Якось вранці разом з приятелькою ми пішли до лісосмуги збирати достиглу шипшину. Біля вузької лісової стежини побачили яму, завалену мішками зі сміттям. З одного ледь доносилося кволе пищання та багаточисельне нявкання.

Спуститися до цієї ями нам було не під силу – роки вже не ті. Але ми розуміли: життя крихітних створінь «повисло на волосинці». Не часто у лісосмузі, а тим більше рано-вранці, зустрінеш людей, тому нам залишалося тільки молитися про те, щоб на нашому шляху трапилися випадкові перехожі. І треба було бачити наші радісні обличчя, коли раптом, наче нізвідкіль, перед нами постав гарний доглянутий кінь – у сідлі була юна дівчина. Мабуть, вона їхала з «Білої акації».

Ми одразу ж розповіли дівчині про тварин, які опинилися в пастці, і попросили дістати їх. На щастя, вершниця не відмовила. І що ви думаєте, вона дістала з ями?! Це був мішок, причому дуже щільно зав’язаний! Щоб його розв’язати і випустити на волю живих бранців, треба було докласти чимало зусиль! Та коли нарешті мішок розв’язали, звідти вмить повискакували маленькі кошенята. Один… другий… третій… четвертий… усього їх було семеро! Їм було десь по два місяці.

Ми з полегшенням зітхнули, а кошенята почали бігти за нашими слідами до житлових будинків – у пошуках того ж таки людського тепла та їжі. Час від часу ми їх бачили у нашому мікрорайоні, вони підросли і всі семеро так і бігали разом. Можливо, комусь із них пощастить знайти собі справжнього господаря. А от негіднику, котрий так жорстоко вчинив з маленькими живими істотами, нехай про цей гріх згадає Господь судного дня. Важко усвідомлювати, що у нашому місті живуть такі бездушні люди – після цього їх навіть важко назвати людьми.

Л.М.Березовська, м.Скадовськ.

Шановна редакціє газети «Чорноморець»!
Вітаю вас з Новим 2017 роком! Бажаю вам щастя та міцного здоров’я.

Новий рік прилітає в наш край,
Вже лишились останні
хвилини.
Старий рік, прощавай,
прощавай,
Я ніколи тебе не забуду,
В моїм серці залишишся ти!
Відлітаєш далеко у вічність,
У незнані далекі світи.
Новий рік наступив, я радію,
Вже салюти у небі гримлять.
Я на зорі дивлюсь, а сніжинки
На доріжки летять і летять.
Новорічна ти, ніч,
Новорічна ти, ніч,
Виконай ти бажання мої.
Східний вітер, не дми,
зупинися,
Нехай не гаснуть свічки
до зорі.
Любі друзі, далекі і близькі,
Шлю я вам свій гарячий привіт,
З Новим роком всіх вас я вітаю
І бажаю прожити сто літ!
Через ріки, моря і долини
Старий рік покидає наш край.
Новорічні настали хвилини,
Келих свій, милий друг,
піднімай!
З повагою
І.І. ОХРЕМЕНКО,
с.Новоукраїнка.

Дорога редакціє газети «Чорноморець»!

Вітаю вас з наступаючим 2017 роком! Бажаю вам здо-ров’я, родинного щастя та добробуту у кожному дні. Живіть багато-багато років. Нехай панує мир на планеті Земля!

З повагою, Т. ДЕМ’ЯНОВА, м.Скадовськ.

Шановна редакціє газети «Чорноморець»!

Від усього серця вітаю вас з Новим роком та Різдвом Христовим! Зичу вам значних успіхів у роботі, здоров’я, благополуччя та всього найкращого у житті!

Мені дуже хотілося б стати учасником лотереї від «Чорноморця» у 2017 році. Коротенько про себе: проживаю у смт Лазурне по вулиці Чорноморській,64. Передплачую районну газету з 1955 року, ще коли вона мала назву «Голос колгоспника». Була кореспондентом газети та республіканського журналу «Радянська жінка». Зараз і слів таких немає. Усе життя працювала в одній школі вчителем молодших класів. Маю досягнення у роботі: ветеран праці, відмінник народної освіти України, багато подяк, грамот. Стаж роботи – 46 років.

Кожного року передплачую районку, вона стала мені рідною. Чекаю на листоношу, коли ж він принесе свіжий номер улюбленого видання. Мені 81 рік. Пересуваюся за допомогою милиць, адже маю перелом обох ніг. Тяжко, та жити треба.
Дуже хочу, щоб 2017 рік почався з приємної події – виграшу у лотереї від рідної газети!

З повагою В. ЛЕГКА, смт Лазурне.

Шановна редакціє!

Поздоровляю всіх вас з новорічними святами, бажаю міцного здоров’я, добробуту, радості і творчих злетів! Надсилаю вас новорічного вірша. Якщо сподобається, надрукуйте.

ЗДРАВСТВУЙ, НОВЫЙ ГОД!

Праздников в году не счесть,
Но зимой особый есть,
Он прекрасный, долгожданный,
Яркий, красочный, желанный.
Каждый дом его встречает,
Дверь радушно открывает.
От него все ждут чудес,
Словно манны из небес.
Ждут подарков, поздравлений,
Новогодних приключений.
Ждут его и стар, и млад,
Карнавальный шьют наряд.
Все хотят на Новый год
Стать под елку в хоровод.
Дождик, серпантин, хлопушки,
Разноцветные игрушки –
Все сверкает и искрится!
Как же тут не веселиться?
Пляшут волки и лисицы,
Тут Иванушка с Жар-птицей,
Баба, что зовут Ягой,
Костяной стучит ногой,
И Кощей, гремя костями,
Веселится вместе с нами.
Право, чудный карнавал
Этот новогодний бал!
Музыка все громче льется,
Хоровод вихрем несется,
Так веселый наш народ
Провожает старый год.
Старый год рукой махнул,
Обезьяне подгимнул…
Мол, пора нам удалиться,
Но позвольте извиниться,
Что надежд не оправдали,
Вы ведь так этого ждали.
Но поверьте, Новый год
Вам удачу принесет!
Ну, а вот и Новый год
С Красным Петухом идет!
Что он нам пообещает,
Этого никто не знает.
Кукарекнул вдруг Петух!
Значит, год будет на у-ухх!
Ну, а мы о чем мечтаем?
Чего ждем, чего желаем?
Есть у всех мечта одна –
Чтоб закончилась война!
Чтоб на всей большой планете
Спать могли спокойно дети!
Есть еще одна мечта,
Удивительно проста,
Чтобы к людям пожилым
Относились, как к живым,
Чтоб не просто уважали
И о всех проблемах знали.
Хотя… мало только знать –
Их давно пора решать!
Господа, вы чуть-чуть позже
Станете на них похожи.
Так что думайте, гадайте
И себе на ус мотайте.
Мы не жаждем миллионов,
Замков, золотых батонов.
Мы хотим достойно жить
И детей своих растить,
Чтоб могли они учиться
И, конечно же, трудиться
Здесь, у нас, не за границей.
Мы живем в стране красивой
И народ наш не ленивый!
Почему же с каждым днем
Все беднее мы живем?!
Радуемся секонд-хенду,
Словно мировому бренду!
Сколько можно траншей брать?!
Кто их будет отдавать?!
Видно, надо, чтоб Петух
Клюнул всех «народных слуг»,
А «хозяева страны» поддержать его должны!
Только вместе мы все сможем,
Только так себе поможем!
«Здравствуй, здравствуй,
Новый год», –
Говорит тебе народ.
Верим, сбудутся мечты,
Ну а что думаешь ты?!
З повагою

постійна читачка вашої газети, член клубу «Вдохновение» Г.М. КИСЕЛЬОВА.

Класне керівництво випуску здійснювали Надія Федосіївна Золотухіна (10-А клас), Любов Захарівна Мендус (10-Б клас) та Світлана Василівна Кулида (10-В клас). На превеликий жаль, Любов Захарівна та Світлана Василівна вже відійшли у вічність. Ось чому в душі солідних людей, які почали сходитися до школи, окрім радості, відчувався щем…

Із майже дев’яноста випускників прибули двадцятеро: зі Скадовська, Одеси, Каховки, Голої Пристані та Криму. Комусь не дозволили обставини, у когось не виявилося (і таке можливо) бажання, а хтось, що дуже гірко усвідомлювати, вже ніколи не прийде на зустріч.
Серед присутніх на цій хвилюючій зустрічі були моряки (Микола Гришин), інженери (Юрій Шибаєв), колишні офіцери (Олександр Ракович), бджолярі (Володя Котелевич), різноробочі (Зоя Сеттарова), вчителі (Галя Романюк), водії-далекобійники (Слава Табарча), лісники (Саша Керничанський), підприємці (Людмила Чечикова, Іван Кальченко), технологи-винороби (Людмила Портна), менеджери (Наталія Скакун), працівники комунальної сфери (Юра Савін) та інші. Багато хто з них має нагороди і вчені звання.

Неможливо було не помітити, як сяяли чистотою та охайністю територія і приміщення школи. На місці тополь на подвір’ї і поза ним – квіти. Гарно! От тільки тих дерев, що колись висаджували 10-класники-випускники, опоряджаючи двір школи-новобудови, на жаль, вже немає. Кожному дереву, як і людині, відведено свій вік…
Запах свіжої фарби виразно нагадав про дитинство, про перше вересня…

Наталія Андріївна Лебедєва гостинно зустріла випускників як представник педагогічного колективу і завідувач музею школи, провела змістовну екскурсію. Впізнаючи себе на світлинах, розгортках, сторінках газет, виставкових експозиціях, гості ніби здійснили подорож у роки свого дитинства та юності.
Потім – фото біля классу, за своїми партами… І спогади, спогади…

За 40 років кожен відбувся як особистість. Багато хто вже на пенсії, дідусь, бабуся. І вже своїх онуків ведуть до рідної школи. Разом з тим, випускники 1976 року живуть сучасним життям, з його радощами і печалями. Вони залишили свої автографи і враження в Книзі почесних гостей.
Школа продовжує свій вивірений шлях, а гості-випускники того далекого 1976 року продовжили зустріч в гарній дружній атмосфері.

Щастя вам і вашим родинам, мира і добробуту бажає школа в особі класного керівника 10-А класу.

Н.Ф.Золотухіна.

Зовсім нещодавно сталося так, що я із півторарічною дитиною потрапила до дитячого відділення районної лікарні. Приїхали ми об одинадцятій годині вечора, із високою температурою, налякані та втомлені. У цей пізній час нас прийняв завідуючий дитячим відділенням Костянтин Євгенійович Гак. Він уважно вислухав, надав необхідну допомогу та запропонував залишися на лікування у стаціонарі. І з цієї миті я не перестаю захоплюватися цією Людиною.

Тієї ночі до відділення потрапило ще кілька матусь із хворими маленькими дітьми. Більша частина – відпочивальники. Дівчатка-медсестрички до самого ранку невтомно піклувалися про хворих діток, ставили крапельниці, вимірювали температуру, підтримували наляканих батьків, адже деяким маленьким пацієнтам не було й піврочку.

О сьомій годині розпочався обхід – Костянтин Євгенійович ще й досі на робочому місці… Одна зміна плавно переходить в іншу, без найменшого натяку на відпочинок. Черга потребуючих лікування дітей невпинно росте з кожною годиною. Лікар усіх ретельно оглядає, призначає лікування, заспокоює істерики небайдужих матусь. Людина працює понад силу, без перерви на обід чи хоча б якийсь перекус, до самої ночі! Старанно рятує життя та здоров’я незнайомих йому людей. А за добу, бувало, до стаціонару надходило до 20 хворих діток. І це не один окремий тяжкий день лікаря! З таких щоденних нелегких буднів складається його повсякденне життя.

Ось, нарешті, і настав довгоочікуваний день нашої виписки. І ми, здорові й усміхнені, повертаємося до звичного ритму життя. А в наших лікарів завтра все повториться знову. Хто знає, скільки життів доведеться рятувати наступного дня?

Христина Браташ, м.Скадовськ.

Мешканці будинку №19, що на вулиці Івана Франка, поділилися надбаннями у справі благоустрою прибудинкової території. А працю-вали над цим троє жінок – Любов Олексіївна Федоренко, Олена Олексіївна Овсепян та Ніна Михайлівна Митро. Вони вклали у прибудинкову територію, без перебільшення, свої серця. І тепер дорослі та діти мають змогу ціле літо милуватися вишуканими квітами – одні відцвітають, інші розквітають. Ось так змістовно і з користю проводять час на заслуженому відпочинку любителі краси.

А от Павло Григорович Падерін завітав до редакції з турботою про дороги міста. На перехресті вулиць Чкалова та Святоюріївської (Будьонного) утворилася велика улоговина. Через неї, заїжджаючи на вулицю Чкалова, автомобілі буквально кришать край асфальтового покриття. А зарадити цьому лиху дуже просто, вважає пенсіонер.

Варто засипати яму двома-трьома машинами гравію – і автівки не пошкоджуватимуть дорогу. Павло Григорович сподівається, що дуже скоро проблему буде усунено, і дорога прослужить місту ще багато років.
Ось які чудові люди є у нашій скадовській громаді. Своєю життєвою позицією вони подають приклад і нагадують: ніхто, крім нас, не зробить місто привабливим.

Записав Юрій Бондарєв.

В одному з останніх випусків «Чорноморця» прочитала новину про те, що днями працівники лісгоспу з різними громадськими активістами висадили у нашому районі за кілька днів тисячу дерев. Тема озеленення нашого краю для мене дуже болюча. Я приїхала до Скадовська 42 роки тому. Працювали з чоловіком на заводі, отримали в заводському районі квартиру, вікна якої виходять на величезну лісосмугу, по-нашому – посадку. Відкриваєш вранці двері на лоджію – і потрапляєш у справжню оазу.

Вдихаєш свіже повітря, чуєш неймовірно гарний спів пташок. Разом з дітками та друзями ми ходили до посадки відпочити, помилуватися оточуючим зеленим раєм.

А зараз все змінилося… На початку лісосмуги тебе зустрічає сміттєве звалище – мешканці прилеглих багатоповерхівок викидають під дерева свої побутові відходи. Йдемо далі, а там… жах! Десь до половини посадки спиляно, натомість стоять самі пень-ки, а з найдобротніших дерев, що за- лишилися, знято кору. Мабуть, щоб до осені вони всохли і їх так само, як і інші, можна було «пустити» на дрова. Навряд чи таке мо-жуть робити люди, яким нічим опалювати домівки. Швидше за все, хтось робить це для власної наживи та збагачення.

Восени, ледь стемніє, здалеку доноситься гудіння бензопили… Мабуть, ніхто нікого не боїться або ж відчуває безкарність за такі дії. Хочу запитати, чи спокійно спиться тим, хто у своїй щоденній роботі відповідає за збереження лісосмуг, а ще – де наші партії, які декларують захист природи?

Не сплять тільки самотні пеньочки – усім своїм виглядом вони говорять: «Допоможіть! Врятуйте нашу посадку! Схаменіться, допоки не пізно!».
Наша лісосмуга захищає і східний мікрорайон, і все наше місто від руйнівної сили вітру та всіляких стихій. Тож треба висаджувати нові деревця й охороняти старі. Не треба губити природу – вона нас оздоровляє і надихає на все добре.

Наталя Лопаткевич,
м.Скадовськ.