Дарівка – невеличке затишне село на межі Скадовського та Каланчацького районів, нині воно налічує всього 150 жителів. Цієї весни виповнилося 48 років, як медичну допомогу їм надає сільський фельдшер Лариса Василівна СИЛІЩУК. Вона – їхня рятівниця і берегиня, важко уявити Дарівку без цієї енергійної і щирої людини. З нагоди Дня медичного працівника кореспондент нашої газети завітав до місцевого фельдшерсько-аку-шерського пункту, аби дізнатися про цього чудового медика більше.
Лариса Силіщук виросла у простій селянській сім’ї в Птахівці нашого району. З її рідних до медицини ніхто стосунку не мав, але дівчина мріяла стати медиком і після навчання у Скадовській школі-інтернаті вступила до Херсонського медучилища. По його закінченню за державним розподілом отримала у Дарівці роботу сільського фельдшера.
День, коли вперше дісталася цього села, вона згадує з посмішкою:
– Це було наприкінці березня 1969 року. Я, 18-річна молода фельдшерка, разом із 14-річним братом, якого батьки попросили провести мене до місця роботи, попутніми автівками з Птахівки доїхала до Радгоспного. А звідти – через поля, за настановою селян, рахуючи лісосмуги, пішки ми дісталися Дарівки. Зайшли у село – скрізь суцільне бездоріжжя. Аби перейти розвезену тракторами вулицю й не набрати багнюки в гумові чоботи, ми палицею міряли рівень того болота. На місці виявилося, що медпункт у селі – це одна кімнатка в приміщенні дитячого садка. Найперше, що мене вразило, коли я до нього зайшла, це те, що там був телефон. А от ні бібліотеки, ні кіно у селі не було. Одну з кімнат дитячого садка ви-ділили для танців, у ній і збиралася молодь взимку. Там стояла ра-діола, були платівки. Коли влітку дороги підсихали, возили на танці до сусідньої Новоукраїнки. Молоді у селі було багато, особливо хлопців. Пам’ятаю, як приїхала – усі приходили до клубу подивитися на нову «лікпомшу».
У Дарівці Ларису сприйняли прихильно. До неї тут працювало багато медпрацівників, але надовго вони не затримувалися… Рік-два пропрацюють і їдуть до міста. Тож селяни зачекалися на людину, яка б залишилася надовго. І вона залишилася! На все життя! Вийшла заміж, народила сина та доньку й усім серцем прикипіла до Дарівки.
Підтвердження тому – один-єдиний запис у трудовій книжці Лариси Силіщук.
У найкращі часи в селі налічувалося 430 жителів. Без фельдшера – ніяк. Щоденні години прийому у ФАПі, візити до маленьких дітей, до тяжкохворих, екстрені виклики, планові медогляди, вакцинації – усе це потребує зібраності, витривалості, здатності адекватно діяти в екстремальних умовах. Треба бути готовим прийти на допомогу у будь-який час дня і ночі. Лариса Василівна згадує, як часто чоловік Володимир (нині покійний) і вареники доліплював за дружину, бо треба терміново на виклик, і курей доскубував, і борщ варив. Усього було за довгі роки. Якось фельдшер навіть екстрені роди в односельчанки приймала. Ще й ускладнені – з подвійним обвиванням шиї дитини пуповиною. Коли побачила те, стало не по собі. Реанімувала маля і молилася, аби все пройшло благополучно. Але діяла професійно, без зволікань виконувала усі необхідні процедури. І таки врятувала! Хлопчик виріс і, за волею долі, став… її зятем.
Завдяки своєму вольовому характеру та активній життєвій позиції Лариса Василівна вже більше 40 років незмінно депутат Тарасівської сільської ради. І це для неї не формальність, а щоденна важка робота. Організувати людей на прибирання сільського кладовища, на впорядкування пам’ятника героям Другої світової війни, на благоустрій вулиці, облаштування нового дитячого майданчика – справ не меншає, як і нових ідей. А ще ж є й особисті проблеми виборців. Підказати, роз’яснити, допомогти, інколи й «мировим» суддею між сусідами виступити – на все потрібні сили, терпіння, правильний підхід до кожного, а деколи й міцне слівце… І найголовніше – любов до людей, до свого села, до країни, в якій живеш. Саме любов, напевне, й спонукала Ларису Василівну з початком воєнних дій на сході України стати на шлях волонтерства. Разом із сільськими активістами збирали допомогу і возили україн-ським захисниками на найближчі блокпости у напрямку Криму.
За довгі роки її основна робота майже не змінилася, але пос-тійно треба бути в курсі медичних новинок, знати нові вимоги, стандарти, стежити за випуском нових ліків.
Лариса Василівна відмічає, що після розподілу медицини на первинну та вторинну ланки матеріальне забезпечення сільських ФАПів покращилося. На сьогодні є всі необхідні медикаменти та засоби для господар-ських потреб медичного закладу. Другий місяць сільські фельдшери працюють за проектом «Якісна діагностика вдома». Це активна профілактика онкологічних за-хворювань у людей віком старше 40 років, виявлення таких хвороб на ранніх стадіях.
Тепер у селі проживають люди переважно пенсійного віку, тож викликають Ларису Васи-лівну нерідко. Зазвичай вони потребують не лише медичної, а й моральної підтримки і часто кажуть своєму фельдшеру: «Ви, Василівно, тільки прийшли, вислухали – і вже почуваєшся легше!».
Односельці телефонують, просять приїхати чи порадити, як діяти у різних ситуаціях. Буває, людям потрібна екстрена допомога або дають про себе знати хронічні хвороби.
Вона нікому не відмовляє, навіть у вихідні – пішки чи велосипедом поспішає на допомогу.
– Головне – бути відкритим для людей, – каже Лариса Васи-лівна, – любити свою роботу.
З усього сказаного не важко здогадатися, що Лариса Силіщук у селі – людина дуже авторитетна. Їй довіряють, її поважають, до неї дослухаються. Сьогодні односельці – це її тил, велика сім’я, це люди, заради яких вона працює і живе. Щоразу вона несе їм надію й упевненість у завтрашньому дні. І сама черпає енергію від спілкування з ними й усвідомлення того, що потрібна людям. Тож, з професійним святом вас, Ларисо Василівно! Міцного здоров’я, наснаги і ще довгих років роботи на благо рідної громади!
Вікторія МЕЛЕШКО.
Фото автора.