Герої не вмирають

DSC_0994Немає більшого горя, ніж те, коли батьки ховають своїх дітей. Немає більшого горя, ніж те, коли гинуть кращі сини України – молоді, повні сил і бажання творити добро на рідній землі. 2 липня назавжди залишеться для скадовчан чорною датою, днем глибокого смутку і скорботи. В останню дорогу ми проводжали свого земляка Віталія Бєлікова. Цей шлях був устелений живими квітами та омитий сльозами непоправної втрати.

Нікому з тих, хто знав Віталія, не віриться, що вони більше не побачать його щирої посмішки, дружньо не обіймуть. Адже йому було лише 23… За таке коротке життя він встиг здійснити свою мрію – стати військовим. Друзі-однокласники й досі згадують, як раділи за Віталія, коли нещодавно він отримав погони лейтенанта Збройних сил України, а ще більше – коли він зустрів свою долю, коли у лютому цього року в молодій родині з’явилася на світ чудова донечка. Ніхто б не міг подумати, що цього разу при зустрічі Віталій не потисне руки – він вже спочиває вічним сном.

DSC_1057Віталій Бєліков трагічно загинув 28 червня. У ті дні керівництво держави оголосило перемир’я з сепаратистами і призупинило антитерористичну операцію. Але бойовики не склали зброї. Ко- лона автівок з продовольством для військових, яку супроводжував Віталій Бєліков, потрапила у засідку. Бій тривав дві години – для нашого земляка цей бій став останнім. Він захистив бойових товаришів і пішов назавжди…

Земляки прощалися з Віталієм у районному будинку культури. Його зустріли на рідній землі, як Героя. І як Героя провели… Багато людей. Багато плачу у натовпі, що завмер перед великим горем усієї Скадовщини, усієї України. Адже відтоді, як на Сході України розпочалася антитерористична операція, загинуло 200 синів України – тих, хто мужньо пішов боронити Батьківщину від бандитів та окупантів.

DSC_1014Щодня у різних містах нашої країни ллють сльози за загиблими бійцями. І ось ця трагедія в Скадовську – яскравий сонячний день вмить став чорним і болісним.

Знайомі Віталія кажуть, що за життя його можна було назвати не інакше, як янголом – такою світлою і доброю людиною він був. Перша вчителька хлопця Ніла Василівна Клименко і класний керівник Лариса Олександрівна Коваленко з його рідної Скадовської загальноосвітньої школи №3 прийшли прощатися зі своїм учнем, тримаючи зворушливі фотографії в руках. Ось – 1 вересня. Віталій, з великим букетом квітів, обіймає першу вчительку, як завжди, тепло посміхається. А ось – хлопчик у колі однокласників на порозі школи, значно подорослішав, але з тією ж світлою посмішкою на обличчі. Ніла Василівна та Лариса Олександрівна, наче в один голос, згадують: «Віталік був такою тихою, спокійною дитиною, сором’язливий, добре вихований. А виріс таким мужнім чоловіком – справжнім захисником Вітчизни, справжнім Героєм…».

DSC_1114Попрощатися з Віталієм приїхав і командир механізованого батальйону, підполковник Олександр Паламарчук. У цьому батальйоні в місті Мукачево Закарпатської області Віталій служив останні два роки.

– Усі ці хлопці для мене, як діти. І, повірте, втрачати їх у бою – все одно, що втрачати рідних синів. Як пояснити матері, що її дитина загинула, а ти – живий? – ділиться смутком командир.

Щойно труну з тілом Віталія винесли з будинку культури, місцеві самооборонівці вигукнули: «Герої не вмирають! Герої не вмирають!..» – і ці слова підхопили десятки, а потім і сотні людей. У небо над рідними вулицями Віталія полинула пісня – та, під яку несли домовини з тілами Героїв Небесної Сотні на Майдані у Києві. Колона людей, які прийшли провести молодого бійця, розтяглася на кілька кварталів.

DSC_1144На кладовищі відбулася громадська панахида. Слово брали очільники місцевої влади, військові, педагоги Віталія. Усі, як один, говорили про те, що Віталій – наша гордість. Його ім’я, його мужність та відвага, готовність віддати своє життя заради миру в Україні завжди житимуть у пам’яті всіх прийдешніх поколінь, а в сучасників ще більше пробуджують і зміцнюють дух патріотизму. Дуже зворушливо в останні миті прощання біля труни зазвучав державний гімн України. Ні – не з колонок, не в запису. Його заспівали самооборонівці, а з ними й усі інші люди.

Бойові побратими Віталія Бєлікова здійснили прощальний залп. Так проводжають Героїв. Так проводжають кращих синів України!

Тетяна Підгородецька. Фото автора та Юрія Бондарєва.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення