“Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina” (1648 р.).
Французький інженер і військовий картограф Ґійом Левассер де Боплан з початку 1630-х до 1648 року перебував на польській службі, переважно на території України. У 1639 році Боплан проводив топографічну зйомку течії Дніпра та смуги прилеглої території. У тому ж році він уклав карту “Tractus Borysthenis”. На цій карті нанесено 378 об’єктів, із них 275 населених пунктів, 80 річок, 4 острови, 13 порогів, 4 ліси та 2 моря. Серед об’єктів карти, подалі від Дніпра, вказано об’єкт Studnie, що раніше не згадувався іншими картографами.
У наступні роки французький інженер Ґ.Л. де Боплан продовжував свою справу й зробив опис українських земель “Description d’Ukranie”, додатком до якого була карта “Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina” (1648 рік). Ґ.Л. де Боплан уклав лише рукописну карту, вигравірував останню голандський гравер та картограф Вільгельм Гондіус. Карта має південну орієнтацію, й сучасникам, щоб зрозуміти місцевість, треба повернути її на 180 градусів, щоправда написи будуть перевернуті. Так ось на цій карті вже було зображено 1293 об’єкти, з них 993 населених пунктів та 153 річки. На материковому узбережжі, від Кінбурна до Перекопу, тобто із заходу на схід, вказано урочища Woda Solena, Studnie та Stuf.
“Генеральная карта Крыма, сочинённая по новейшим наблюдениям адъюнктом Федором Черным в 1790 г.”
Східний топонім Stuf, крім Ґ.Л. де Боплана, вказаний у Ніколя Сансона на “Petite Tartarie” (1665 рік) та як Staff вказується на карті Джакомо Кантеллі “Tartaria D Europa ouro Piccola Tartaria” (1684 рік). Це, без сумніву, ставок або озеро, що розташовувалося ближче до Перекопу. Причому озеро це повинно бути досить великим. Навіть на сучасній карті, біля села Привілля Каланчацького району, можна помітити водойму, що зветься Каланчацький риборозплідник. А півтори сотні років тому в цьому ж місці карти вказують маленьке озерце та болотисту долину Домузгла. Без сумніву, ще за двісті років до цього тут було велике озеро. Від початку тут було татарське поселення Домузгла, що пізніше за прізвищем власника отримало назву Щетинці, а нині село Привілля.
Західний топонім Woda Solena зустрічається й пізніше на картах Ніколя Сансона (1665 рік) та в італійського картографа Джакомо Кантеллі (1684 рік). Є Woda Solena в атласі “Neuer atlas” (1714 рік та 1730 рік) Йогана Баптіста Гоманна, на карті “Tabula Geographica qua pars Russiае Magnае Pontus Euxinus seu Mare Nigrum et Tartaria…”, яку уклали російські офіцери Яков Брюс та Георг фон Менгден у 1697 році. Щоправда назва топоніма змінена, на карті зображено два озера під загальною назвою Solainije wodi. На амстердамській карті “Theatre de la Guerre Dans la Petite Tartarie, La Crimee la Mer Noire” (1720 рік) у цьому ж місці видно два озера Voda Soelena. Перекладу тут не потрібно, просто назва Вода Солона написана латинськими літерами. На “Mappa generalis Gubernii novae Russiae in Circulos” (1779 рік) тут же значиться Salsi Lacus, тобто Солоні Озера. Під подібними назвами слід розуміти озеро Устричне, що розташовується в південно-західній частині Скадовського району, та групу озер Криве, Прокоф’ївське, Кругле, що розташовуються у межах сучасного Голопристанського району.
Мною з’ясовано, що східний топонім Staff та західний топонім Woda Solena – це українські назви, що лише записані латинськими літерами й відносилися до Північного Причорномор’я. Отже, залишилося визначити ще одну назву, яка на різних картах розташована посередині між топонімами Woda Solena та Staff. Ця назва має бути теж українська – Studnie.
“Mappa generalis Gubernii novae Russiae in Circulos” (1779 р.).
Studnie, відповідно до карти Ґ.Л. де Боплана, розташовані біля морської затоки на захід від сучасного мису Кумбатин, до якого нині примикають Каржинські острови. Трохи гірше це видно на аналогічній польській карті “Regni Poloniae, Magni Ducatus Lithuaniae”, що перевидавалася з 1648 року по 1709 рік, і на якій вказане те ж урочище. У 1649 році нідерландський картограф Йоганн Янсоніус, який жив і працював в Амстердамі, видав карту “Typus Generalis Vkraine”, де теж вказав Studnie. Наступним був Ніколя Сансон із картою “Petite Tartarie” (1665 рік). Далі німецький картограф Карло Алард, у 1670 році, зобразив дану назву на карті “Regni Polonia magni ducatus Lithuania”. Studnie зустрічаються на карті європейської та малої Татарії “Tartaria D Europa ouro Piccola Tartaria” (1684 рік) італійського картографа Джакомо Кантеллі де Вігнола. У 1692 році син Ніколя Сансона Гійом видає карту “Les Estats dela Couronne de Pologne…”, де зобразив Studnie у тому ж місці, де й батько. Проте, на його ж карті 1694 року дана назва зникає. Далі Studnie з’являються у 1710 році відразу у двох європейських картографів П’єра Ван Дера та Абрахама Алларда. Й наостанок ця назва згадується у німецького імператорського картографа та географа Йоганна Баптиста Гоманна, на карті “Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldoviae, Minoris q. Tartariae, Provincus exhibita”, що видана у 1716 році.
Що ж то за Studnie? І чому всі видатні картографи Європи майже століття зображали цю назву на своїх картах? Власне Studnie – це Студні, тобто українська назва криниці без цямрини (дерев’яного зрубу), інакше кажучи – копанки. Термін «Студня» вживається в однині, а «Студні» – у множині, тобто копанка, очевидно, була не одна. Причому треба зважити, що це не джерельні криниці, оскільки такі мали у Ґ.Л. де Боплана латинську назву Fons. Та можна було б довго здогадуватися, де точно знаходилися ці копанки, якби не наступні карти. Так, російський інженер-полковник Роман Томілов залишив нам карту, датовану 1775 роком, де на місці сучасного села Приморське Скадовського району вказані Копані. У тому ж місці на німецькомовній “Mappa generalis Gubernii novae Russiae in Circulos” (1779 рік) вказано топонім Putei. Вказана карта була укладена академіком Іваном Ісленьєвим та гравірована двома мовами. Так ось на російськомовній карті в тому ж місці назва Колодцы. На карті, що демонструє два Кінбурзькі шляхи (1783 рік) вказані Копані, а на «Генеральной карте Крыма сочинённой по новейшим наблюдениям адъюнктом Федором Черным в 1790 г.» знову Колодцы. І нарешті на «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» (1800 рік) у цьому ж місці вказані Копані Карга. Ці криниці існували за двісті років до заснування села, півтори сотні років служили жителям села Карга та збереглися й донині.
Олег Лиховид.
Далі буде.