У кожної людини в навколишньому світі є своє унікальне місце. Саме у ньому розкривається особистість, відкривається можливість до самовизначення. Для одних це місце в суспільстві, для інших – у мистецтві, для третіх – у спорті чи подорожах.
У скадовчанина Андрія Петухова таким місцем є просторий лиман, урочище Цукур за Скадовськом. Немає там у чоловіка жодної нерухомості та й навіть власного клаптика землі. Але там щовесни землю знову вкривають дикорослі іриси – скромненькі і зворушливі своєю простотою квіти. Ось через них став Андрій на тому місці, де найкраще проявляються його душевні якості.
– Звичайно, я міг би обійтися без цих квітів, але вони допомагають мені залишатися наодинці з природою. Дякуючи цим ірисам, я відчуваю себе вільним у своєму виборі, не відчуваю, що скутий по руках і ногах буденними турботами, – поділився думками гість редакції.
Природа досконала і вічно творить нове. Вона не любить втручання у свої одвічні справи. Десь півстоліття тому в урочищі Цукур були висаджені дерева, відтак утворилися тінисті гайки і здавалося, що зелені велетні тут буятимуть завжди, радуючи прохолодою. Але зараз всі ці посадки всохли, і частина морського берега знову, як і багато років тому, стає пустельною. Хоча ні, саме тут і ростуть іриси, ці рідкісні квіти. Це зникаючий вид, занесений до Червоної книги України.
Ось вони, під ногами, синіють, нагадують про своє місце у навколишньому світі. І тюльпани де-не-де червоніють. Бо природа – це ще й невичерпне джерело всього живого і реального. Усе в ній є, вона всесильна і могутня, постійно оновлюється і безперервно створює прекрасне.
Андрій Петухов ще в минулому році через нашу газету закликав скадовчан, котрі гуляють за містом, не зривати унікальних квітів, не викопувати їх, щоб потім пересадити на власному подвір’ї. Адже іриси люблять вільний простір, у місті вони гинуть. І от, щоб підтримати місцеву природу, Андрій почав заготовляти насіння ірисів та висівати їх на лимані. Це нелегка праця. Довелося навіть винайти спеціальний пристрій, щоб не кланятися кожній ямці, а закладати у ґрунт по зернинці через загострену трубку. Показав насіння ірисів любитель природи і нам у редакції. Крихітні зернинки загадково пахли, схожого для порівняння аромату й не пригадаєш.
Усе, чим багата природа, є також нашим спільним багатством. Іриси, висіяні цієї весни, зацвітуть лише у наступному 2016 році. Легенда свідчить, що квіти ростуть там, де ходила босими ногами по землі богиня Ірис. На березі сивого лиману ці сліди і досі нагадують про неї.
Андрій Петухов підтвердив своїм вчинком давню істину. А вона свідчить, що природа діятиме на нас чарівно тільки тоді, коли ми внесемо у єднання з нею свій душевний стан, свою любов і радість. Нашому земляку це вдалося.
Ігор КРАВЧЕНКО.