Пригадується, що у дитинстві всі люди похилого віку видавалися нам мудрими і всезнаючими. Їх розповіді можна було слухати день і ніч. Але пробігли роки, ми й самі здобули певний життєвий досвід. Тепер думки людей старшого покоління видавалися нам часто наївними, ми зрозуміли, як далеко відстали вони від сучасного життя. Однак промайнули ще роки. І вже у пенсійному віці, знову, як у дитинстві, жадібно слухаємо розповіді людей, котрим за вісімдесят. Тепер вони знову видаються цікавими і мудрими. Ось такий життєвий парадокс.
Григорію Юхимовичу Бойку 81 рік. Він прийшов до редакції «Чорноморця» поділитися думками щодо перейменування вулиць, поговорити про життя. А заодно й поцікавився: чи вручали комусь із ветеранів цього року ювілейну медаль з нагоди 70-річчя Великої Перемоги?
Коли дивишся в обличчя Григорія Юхимовича, чуєш його приязний голос, обдумуєш сказане ним – приходить у голову несподіваний висновок. Напевно, на схилі літ прості і хороші люди переходять у стан, який приносить задоволення не менше, аніж задоволення у молодості. Старість знаходить насолоду у власній досконалості, коли людина скинула з себе пута егоїзму. Душа нарешті стала вільною, вона тихо радіє кожному прожитому дню. На серці у таких людей лежать лише добрі спогади, а минуле сприймається світлим і щасливим.
Ось і Григорій Юхимович із задоволенням розповідає про своє життя. Він родом із кримських степів, до Скадовська приїхав у 1961 році, бо звідси його дружина. І вже з перших днів у приморському містечку почав працювати в будівельній бригаді муляром. Чудова це робота! Руки кладуть собі камінь на камінь – і зростає будівля, яка надовго переживе тих, хто її створив. У будівлях нинішньої міської ради, районної ради, універмагу є частка праці Григорія Юхимовича. А в 1963 році він отримав на вулиці Леніна ділянку для власного будинку. Будував сам, не було статків, щоб найняти будівельників на допомогу.
– Але які ж тоді люди були хороші! – пригадує мій співбесідник. – Пам’ятаю, привезли мені до двору камінь, і я почав його помалу заносити. Коли йдуть двоє незнайомих чоловіків. Ні з того, ні з сього взялися носити камінь у двір разом зі мною. Як перенесли всю купу, попрощалися, не захотіли і слухати про якусь винагороду. А то ще студенти прийшли: «Можна ми намет поставимо на вашій ділянці? За це відпрацюємо, ще й охороняти будівельні матеріали будемо!». Ні, тепер таких людей немає…
Довгий час Григорій Юхимович працював водієм маршрутного автобуса. Чимало скадовчан мусять пам’ятати привітного та уважного до пасажирів водія. Через багато років він згадує: якось хлопчик років 10-12 простягає гаманець, який знайшов у салоні на сидінні. Григорій Юхимович знахідку взяв, розпитав хлопця, хто він і звідки. Виявилося, вихованець інтернату.
– От люди були, – зітхає пенсіонер.
Коли пробуєш заперечити і довести, що й нині є багато хороших і чуйних людей, Григорій Юхимович наводить свої аргументи:
– А навіщо ж отак раптово перейменовувати у Скадовську вулиці? Я от думаю: нові часи прийшли, все треба по-новому називати. А ніхто не подумав, як це сприймуть люди похилого віку. Ми ж просто зрослися з цими назвами! Із ними промайнуло все наше життя. Хто б не стояв за тими іменами, що на вуличних табличках, чим прославився – нам уже давно байдуже. Ми звикли просто до самої назви. А для нас, ветеранів, звичка дуже багато важить, нам непросто звикати до нового.
– А кажуть, коли постарієш, звички правлять нами. І чим їх більше, тим менше свободи, – намагаюся переконати співбесідника.
Але намарно. Та й навіщо це робити? Ніхто не любить, коли його життєву позицію вважають невірною. Кожен має право на вільне висловлювання своїх поглядів.
Як це завжди буває, перейшли до теми здоров’я. У свої 81 рік Григорій Юхимович виглядає моложаво, у нього хороша пам’ять і логічне мислення.
– Ще змолоду у мене були хвороби, через це мене навіть до армії не взяли. Та у житті так буває, що на схилі літ болячки ніби відступають. Дякувати Богу, зараз я почуваюся добре, – розмірковує ветеран.
Та мені вдалося розгадати секрет цієї людини. Григорій Юхимович прожив вік у злагоді з собою. Іншим словами, озираючись назад, він ні про що не жалкує. Він досяг розумом житейської істини. А вона така: щоб відчувати задоволення життям, потрібно зовсім небагато. Усього лиш уміти задовольнятися сьогоденням і бути вдячним долі за те, що вона дала.
А що ж з медаллю на честь 70-річчя Великої Перемоги, яку так і не вручили ветерану, хоча до 60-річчя та 65-річчя свята відзнака була отримана?! Відзнаку президента України, ювілейну медаль «70 років Перемоги над нацизмом», українським ветеранам вручали. Проте у Скадовську її ніхто не отримав. Чому? На жаль, конкретного пояснення не вдалося почути ні в районній раді ветеранів, ні у Скадовському районному комісаріаті.
Думаю, Григорій Юхимович сприйме цю новину по-філософськи, як йому притаманно.
Юрій Бондарєв. Фото автора.