Днями до нашої редакції завітали незвичайні гості. Чарівні, милі і дуже талановиті сестри Кириченко – Вікторія і Карина. Скадовчани вже звикли до того, що без участі цього ефектного дуету у нашому місті не проходить жодне свято, жоден урочистий захід. Та останні три роки побачити на місцевій сцені сестер Кириченко доводиться не досить часто. Невже дівчата припинили співати?! Ні і ще раз ні! Навпаки, тепер Вікторія і Карина спі-вають ще більше і для значного ширшого загалу. А нечасті зустрічі пояснити дуже легко – дівчата стали студентками Херсонського училища культури. Аби дізнатися про те, як змінилося життя наших талановитих землячок, ми й запропонували Вікторії і Карині дати інтерв’ю для наших читачів.
Їх поява в редакції нагадала подих свіжого весняного вітерцю – дівчата випромінювали таку колосальну енергетику, що важко було не відчути, яку насолоду вони отримують від своєї справи. Відкриті, доброзичливі, цілеспрямовані… і ніби все довкола заряджають витонченою красою ніжної юності. Не менш приємним було і наше спілкування.
– Дівчата, ще якихось три роки тому ви навчались у Скадовській загальноосвітній школі №3. Але, бачу, ваше життя докорінно змінилося…
Віка: Так, це було спонтанне рішення. Ми навіть не думали, що підемо зі школи після дев’ятого класу. Але завдяки підтримці батьків практично протягом місяця ми визначились і вирішили вступити до Херсонського училища культури. Чому саме цей заклад? – запитаєте ви. Справа в тому, що у нас не було музичної освіти. І саме училище культури стало для нас тією базою, де ми можемо всьому навчитися.
Карина: Раніше ми навіть уявити не могли, що будемо співати і в хорі, і в ансамблі, і розвиватися в інших музичних напрямках. А тепер навіть немає зайвої хвилини протягом дня. В училищі ми вже два роки граємо на акордеоні. На чотири роки розрахований і курс фортепіано. Отримуємо і досвід, і впевненість у своїх силах. Ми дуже щасливі, що вступили саме до такого закладу.
Віка: У нас дуже хороші педагоги. До кожного студента – індивідуальний підхід.
– А як у ваше життя взагалі прийшла музика? З чого все почалося?
Віка: Ще в садочку вихователі помітили, що нам подобається співати. І так з трьох років ми почали виступати. А коли нам виповнилося тринадцять, пішли займатися до студії Юрія Олексійовича Саранчі. Усі діти зазвичай займалися вокалом з восьми років. А ми чомусь не дуже впевнено почувалися… Та батьки наполягли, підтримали, а потім і Юрій Олексійович у нас настільки повірив, що це змінило і нас самих у ставленні до музики. У нас зараз дуже хороші педагоги в училищі, вони багато чому нас навчають, але Юрій Олексійович для нас особливий вчитель. Він скромна людина, але насправді у ньому сидить геній. Ми постійно вчились у нього як в особистості.
Карина: Юрій Олексійович і зараз нас дуже підтримує, часто телефонує, турбується…
– Наскільки мені відомо, в училищі ви займаєтеся на відділенні народного вокалу, а народний вокал – це набагато складніше за естраду…
Віка: На початку навчання у нас виникали певні складнощі, адже за роки дуету ми звикли співати разом і чути одна одну. Та під час занять на хорі ми опинилися в різних кінцях зали… Я сиджу в сопрано, а Карина – в альтах. Пам’ятаю, на першому занятті ми дивились одна на одну здалека такими сумними очима… Цілих півроку звикали до цієї ситуації. А зараз вже набагато легше, навчилися чути кожну ноту. Хор – дуже потрібна річ. І хоча ми й зрозуміли, що хористками навряд чи станемо в житті, та все ж бачимо, скільки корисного здобули під час занять. Наш дует в естрадній манері і хоровий спів – абсолютно різні явища, не схожі між собою. Важливо, що саме народний вокал допоміг нам розвинути силу голосу.
Карина: А взагалі, коли ми вступали на це відділення, не уявляли, що навантаження буде таким великим. Навчання у нас триває з ранку і до самого вечора. Але в іншому ритмі життя себе вже й не уявляємо.
– Не буде таємницею, що студенти Херсонського училища культури – бажані учасники багатьох творчих заходів обласного рівня. Директор вашого закладу Михайло Варгун і сам співоча особистість, очолює фольклорний гурт «Свічадо». Чи доводилося вам виступати на великих сценах разом?
Карина: Михайло Григорович нас дуже поважає і завжди запрошує скрізь представляти училище. Кожного тижня ми десь виступаємо.
Віка: Ми співаємо в обласному драмтеатрі, кіноконцертній залі «Ювілейний», у музеях, на відкритті різних подій…
– А що частіше співаєте: естраду чи народні пісні?
Віка: По-різному. Хтось просить легкі пісні, хтось хоче чути народний спів. Але ми дуже любимо Україну, тому намагаємося більше співати патріотичних пісень.
– Віко, Карино, той факт, що вас двоє, вам допомагає по життю?
Віка: Кожного дня ми дякуємо Богу за те, що ми є одна в одної. Карина – наче моя половинка, без неї я й не уявляю свого життя.
Карина: Коли буває важко, нам навіть не треба про щось говорити. Достатньо просто сидіти поруч – і вже стає легше на душі. У майбутньому, коли в кожної з нас буде чоловік, діти, я навіть подумати не можу, що Віка буде далеко від мене.
– Але у вас попереду ще один, останній, курс навчання в училищі.
Віка: Так, це буде визначальний і дуже складний курс. Будемо проходити практику, самі ставитимемо концерти, самі будемо вчити дітей вокалу. Але я думаю, що ми визначимось і все буде добре.
Карина: Для нас дуже важливо знайти свою аудиторію. Нам не потрібні великі зали, чисельна публіка. Нехай це буде небагато людей, але вони будуть нас розуміти і відчувати все, що ми робимо.
– Після училища ви плануєте і далі здобувати музичну освіту чи хотілося б чогось іншого?
Карина: Останнім часом ми стільки про це думаємо… Музика для нас – це все, можна сказати, ми цим живемо. Але все ж таки хотілося б, окрім вищої музичної освіти, отримати й освіту в іншій сфері.
– Дівчата, нещодавно до Скадовська приїжджав Олександр Кривошапко, і ви виступали на одній з ним сцені. Про що говорили за кулісами? Можливо, як вокаліст з більшим досвідом він дав вам певні настанови?
Віка: Повноцінно поспілкуватися не було часу. Але нас приємно вразила його щирість і відкритість. Олександр підійшов до нас, познайомився, подякував за підтримку.
Карина: Він сказав, що ми дуже голосисті і порівняв нас із сестрами Роуз. Нам було дуже приємно, отримали купу вражень.
– Ви дійсно дуже талановиті, вас щиро люблять скадовчани і хотіли б теж бачити ваш дует на національних конкурсах «Х-фактор», «Голос країни», «Україна має талант»…
Карина: Ми готові до цього морально, але спочатку хочемо закінчити училище. Залишився усього рік, і не хочеться втрачати жодного дня навчання. А після цього зможемо спробувати свої сили і в таких конкурсах. Принаймні, дуже хотілося б.
– Вікторіє, Карино, наостанок ваші побажання цього літнього дня усім скадовчанам – людям, які щиро вас люблять.
– Насамперед дуже дякуємо всім, хто нас підтримує. Повірте, ми відчуваємо цю підтримку навіть на рівні енергетики, на рівні душевної теплоти. У Херсоні нас теж люблять, але це зовсім інше. Скадовськ – щось дуже рідне, що завжди гріє душу. Спасибі величезне усім, хто стежить за нашою творчістю. Це теж додає нам впевненості йти далі до своєї мети. Спасибі всім від усього серця.
– Ну а я вам дуже дякую від імені всіх наших читачів за це інтерв’ю, за цікаве спілкування і теж щиро бажаю вам успіху. Ми віримо у вас, тож нехай здійсняться всі ваші мрії!
Запитувала Тетяна Підгородецька.