2015-й для «Чорноморця» – рік ювілейний!

Колектив газети біля будівлі редакції по вулиці Комунарів. 5 травня 1959 року.

Колектив газети біля будівлі редакції по вулиці Комунарів. 5 травня 1959 року.

Минають епохи, відходять в історію одні держави, на зміну їм приходять інші, планету потрясають війни і революції, щодня людство відчуває невпинну швидкість науково-технічного прогресу, населення усієї Землі огорнула Всесвітня павутина… А вона, як була кілька тисяч років тому, так і є сьогодні. Вона – це газета. І поки в суспільстві сперечаються, коли ж, нарешті, Інтернет витіснить друковане слово, у друкарнях не змовкають верстати, і мільйони людей з насолодою розпочинають свій день не лише за філіжанкою ароматної кави, а й за читанням улюбленого видання.

Історія «Чорноморця» залишиться нащадкам
Для газети «Чорноморець» цей рік особливий, він проходить під знаком великого ювілею, і святкова атмосфера вже встигла огорнути стіни редакції. 85 років тому вийшов перший номер «районки», і кожен, хто нині працює в редакції, вважає себе щасливчиком зустріти на своєму віку таку подію в історії газети. Звичайно, життя періодичного видання є невідривним від життя суспільства, держави. У рік, коли в країні триває війна і так виразно відчувається економічна і соціальна криза, не доречно було б влаштовувати гучні, помпезні святкування. Але кожна кругла дата – це чудова нагода згадати пройдене, вшанувати історію та примножити здобуте нині.

Увесь 2015 рік ми будемо розповідати на сторінках газети про тих, хто пройшов з «Чорноморцем» усе своє життя, хто щоранку поспішав на роботу до редакції, наче додому, хто став уособленням цілої епохи в історії газети. Згадуватимемо з вашою, шановні читачі, допомогою. Адже родина «Чорноморця» дуже велика, і, можливо, саме ви знаєте про дорогих нам людей ті факти та історії, якими варто поділитися з усіма.

Колектив «Чорноморця». 1975 рік.

Колектив «Чорноморця». 1975 рік.

Роки минають невпинно, але хочеться, щоб пам’ять була жива завжди, щоб і через півстоліття наші нащадки могли уявити, як починався шлях районної газети. Ось чому нинішній колектив редакції вирішив до 85-річчя «Чорноморця» відкрити музей історії газети. У його створенні може взяти участь кожен житель нашого району. Щодня до редакції телефонують колишні співробітники і читачі у бажанні розповісти про той чи інший період життя «Чорноморця», передати фотографії, грамоти, листівки… Ми цінуємо кожен такий крок назустріч, адже тільки разом ми можемо втілити цей великий проект.

Журналіст, який може все
Особливим трепетом наповнила редакцію у ці святкові дні Валентина Анатоліївна Єрохіна – вона прийшла працювати до «Чорноморця» у далекому 1956 році, точніше тоді ще «районка» мала назву «Голос колгоспника». Спочатку юна Валентина була машиністкою – набирала тексти на друкарській машинці, потім стала працювати коректором, кореспондентом, а згодом очолила цілий відділ – спочатку сільськогосподарський, а потім відділ листів. Зі світлинами, які принесла до редакції наша гостя, зринали цілі віхи:1950-ті роки, 1960-ті роки, 1970-ті… Молодість, професійний запал в очах, дружба – ось що об’єднує усі ці фото-графії, на яких зображено колектив редакції у різні періоди.

– Це завжди був такий дружний колектив! Поздоровляли усіх з Днем народження, на всі свята збиралися разом, з нами завжди невід’ємно був і колектив друкарні,  – ділиться спогадами Валентина Анатоліївна. – Газета тоді виходила тричі на тиждень. Робота кипіла. Не завжди всі були на місці в редакції. Мені, наприклад, доводилося важко. Допомагала вичитувати сторінки, а свій матеріал ніколи було писати. Колеги жартували про мене: «Ваша «біда» в тому, що ви все можете!». Багато хто просив, щоб я надрукувала їхні статті.

«Поцілунок командира»
Валентина Анатоліївна і сьогодні стежить за розвитком газети і помічає відмінності. Каже, що зараз більше подій відбувається у місті, а в ті роки більшість матеріалів були з району, з колгоспів, про життя трудівників поля. Але бути журналістом – цікаво в усі часи.

– Більше пізнаєш людей, більше спілкуєшся з представниками різних професій, – зауважує Валентина Анатоліївна. – А ще я дуже любила писати на морально-етичні теми. Мене так непокоїло, коли батьки пили, коли в родині не все було ладно. Любила й про людей писати. Один матеріал мені й досі пам’ятається, про жінку – учасницю війни з села Петрівка. Це вже був 1978-й чи 1979-й рік. Ми приїхали до неї у листопаді, вже був перший морозець. А фронтовичка сидить у кімнаті, огорнута відчаєм. Вугілля немає, холодно. Обличчя помережане зморшками. Під час війни вона була медсестрою, і коли раптом на фронті перервався зв’язок, полізла під кулі і налагодила. За це командир її поцілував. Я й статтю так назвала: «Поцілунок командира».

Після того, як молодий журналіст Валентина Єрохіна вийшла від фронтовички, одразу зателефонувала голові колгоспу: «Ви ж совість майте! Людина пройшла війну, і в таких умовах живе?!». А десь місяць потому Валентина Анатоліївна випадково зустріла героїню своєї публікації і ось що почула на свою адресу: «Ви навіть не уявляєте, яка я вам вдячна?! Ви повернули мене до життя!». Жінці привезли вугілля і взагалі огорнули увагою, якої вона заслуговувала всі ці роки.
Така вона, роль журналіста в суспільстві – нести правду, захищати людей, формувати моральні принципи… І скільки б не минуло років, а ця роль стає тільки більшою.

З «Чорноморцем» по життю
Ось яку зустріч колективу редакції подарувала Валентина Анатоліївна Єрохіна. Розмова з нею лягла на серце і ностальгією за минулим, і щемом за втраченим, і гордістю за своїх колег, котрі щиро любили свою професію, котрі були справжніми журналістами. Залишаючи редакцію, Валентина  Анатоліївна поздоровила нас і всіх наших читачів з Новим роком та Різдвом Христовим!

– Найголовніше – усім міцного здоров’я, миру, творчих успіхів… І читайте нашу газету «Чорноморець»! Я без неї не можу. Відтоді, як звільнилася, почала передплачувати, і так до цього часу. З ювілеєм усіх нас!

Тетяна Підгородецька.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення