Ціна дружби – 10 тисяч гривень?

Мабуть, не дарма кажуть, що найглибшу мудрість слід черпати у народних прислів’ях та приказках. Ось, приміром, українці здавна помітили: хочеш втратити друга – позич йому гроші. Наступна історія красномовно підтверджує ці слова.

1_930Жила у нашому місті родина. Подружжя, в якому чоловік з дружиною пройшли рука в руці багато десятиліть, завжди прагнуло допомагати іншим. Ніщо так не робить людиною щасливою, як можливість робити добро. Таким принципом і керувались у цій сім’ї. Якось прийшов до чоловіка давній товариш – сільгоспвиробник з села Широке. Недобрим видався рік для аграріїв – увесь врожай опинився під загрозою. Аби хоч якось вижити в цій ситуації, попросив у борг 10 тисяч гривень до осені. Ну, як не виручити добру людину? Порадився чоловік з дружиною і позичив гроші. Восени фермер усе до копієчки повернув.

Йшли місяці, почався новий рік, знову посівна – знову посуха, неврожай… І знову фермер прийшов до друзів за підтримкою. Чоловіку на часі було б поправити здоров’я, адже роки життя нікому не додають сил. Втім, думати спочатку про інших, а потім про власні потреби – міцна життєва позиція. Восени борг буде повернуто, і тоді можна буде по-дбати й про себе. Отож знову позичили 10 тисяч гривень.

Але доля розпорядилася інакше – підступно і жорстоко. Так буває… Ми втрачаємо найдорожче, коли ніщо не віщує про лихо, коли, здавалося б, жити і жити… Літньої ночі серцевий напад обриває життя чоловіка. Провести його в останню путь прийшло багато скадовчан – бо ж людина за свої добрі справи заслужила щиру повагу земляків ще за життя. При-йшов попрощатись і фермер… Зустрівшись очима з вдовою, він зауважив: «Я все віддам потім…». Але в ту мить розбита горем жінка думала про що завгодно, тільки не про борги. Тому й відповіла: «Та хіба зараз про це мова?».

Після смерті чоловіка минуло дев’ять, потім сорок днів, а згодом і півроку… Пора б уже подбати про те, щоб встановити на могилі пам’ятник. Вдова думала – от поверне товариш чоловіка гроші, то й буде пам’ятник. Але телефон мовчав, додому теж ніхто не приходив. Коли пройшли вже всі строки очікування, жінка не витримала і подзвонила сама. Яке ж здивування та обурення її охопило, коли почула від боржника: «А я ж вам усе віддав – тоді, на похоронах. Ви, мабуть, не пам’ятаєте, бо у шоці були». Невимовно боляче було чути ці слова одинокій вдові – людина, яку вона багато років вважала другом своєї сім’ї, скористалася її горем, аби не віддавати борг.

«Невже 10 тисяч гривень – це ціна дружби? Невже чужі гроші можуть і справді принести людині щастя?», – подумки й досі себе запитує жінка і не вірить, що хтось може так легко зрадити друга, зрадити його пам’ять, зрадити все добре, що він зробив. Може, у ці дні, коли пройшов рівно рік після його смерті, фермер таки схаменеться і поверне борг вдові. Бо ж на чужому горі ніколи не збудувати власного щастя. Чи знає про це знайомий широчанин?
Тетяна Підгородецька.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення