До кривавих мозолів

photoshop_78Доброго вам дня, шановна редакціє! Мені виповнилося вже 85 років, я багато пам’ятаю з нашого минулого і напередодні 22 червня хочу розповісти про війну.

Жили ми тоді у селі Калинівка, біля Софіївки. І от коли прийшли німецькі окупанти у наш край, то змусили рити окопи для них. Зганяли дівчат і хлопців з ближніх сіл – Новоросійського, Лиманського та Олексіївки (Лазурне). Глибокі капоніри копали у посадках, щоб ховати там німецькі літаки. Траншеї обкладали землею з соломою. То була робота до кривавих мозолів. Працювали зранку до пізнього вечора, сил не вистачало вже ходити. Так трудилися Ніна Рудницька, Надя і Катя Постриган, Марфа Задворняк, Іван Гончаров, Олексій Побережний, Василь Підгурський, Леонід Арсеневич, Григорій Гриненко, Галина Муляр та Тетяна Рудницька. Змушували нас працювати побоями, нагаями. На ніч окупанти замикали нас, зранку все починалося заново.

Пам’ятаю 1943 рік. Німці прикривалися на передовій румунськими солдатами – ті не хотіли воювати, і ми всі це добре бачили і розуміли. Стояв на селі і кубанський підрозділ. Був серед козаків Дмитро, вечорами виходив у степ і передавав нашим інформацію по рації. А рація була захована у гітарі. Цей же Дмитро повідомив нам і про те, що німці скоро будуть відступати. Перед тим, як покинути Софіївку, німці збиралися підірвати млин і спалити на току зерно. Їм перешкодили це зробити наші розвідники Іван та Максим Постові. Ще двох не пам’ятаю, але згодом ці хлопці отримали від радянської влади по два роки в’язниці, ніби за зраду. Такий був час, що не дуже розбиралися.

Великі бої були під Поймою Цюрупинського району. І там наша молодь рила окопи для німців, дехто втікав під кулями.

У 1944 році Скадовськ бомбили. Горіло все навкруги – «Заготзерно», будинки, на площі розбомбили церкву, було вбито двох дорослих і дитину. А поблизу автостанції бомба потрапила у колодязь, звідти викинуло стовп глини. А я була у Скадовську, мене забрала моя тітка Тетяна. Коли прийшли вже наші, йшов повз двір льотчик і спитав тітку, чи не змогла б вона варити їжу для пілотів. Погодилися ми одразу. Привезли вони до нас борошно, картоплю, крупи, жири – так ми почали куховарити для військових, ліпили їм навіть вареники. А льотчики вилітали і бомбили у морі німецькі кораблі.

Ось такі мої спогади… Може, комусь буде цікаво їх почитати. А зараз я живу у Херсоні, та в думках завжди лечу на рідну скадовську землю.

Ганна Леонтіївна Семеренко (Муляр).

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення