Коли Скадовськ став містом?

Минулого року, саме у ці дні, меліоратори Півдня відзначали 60-річчя від дати пуску у дію Північно-Кримського каналу. А от про ще одну важливу подію того часу майже не згадали. Але ж паралельно розпочалася реалізація проекту будівництва рукава Краснознам’янського каналу. 90 відсотків води каналу споживається селянами Скадовського району, тому значення цієї споруди для нашого сільського господарства важко переоцінити. Як же не поговорити зі свідками тих подій, не згадати учасників будівництва? Своїми спогадами з читачами нашої газети ділиться Василь Кузьмич Савеленко, пенсіонер, а в минулому – головний інженер Будівельно-монтажного управління-23.

– Я родом з Київщини, у 1958 році закінчив Київський інститут інженерів водного господарства й отримав призначення на Херсонщину. Приїхав у Каховку, звідти мене направили у Брилівку на посаду майстра-будівельника у БМУ-5. Це було ще до того, як у лютому 1961 року будівництво Північно-Кримського каналу оголосили всенародною справою. Згодом за комсомольськими путівками на півострів прибуло 10 тисяч будівельників. Для організації будівництва зрошувальних систем у 1963 році була створена потужна будівельна організація «Укрводбуд».

У ній моя основна робота була пов’язана з будівництвом Краснознам’янського каналу. Я починав на ньому свою трудову біографію майстром зі спорудження мостів через канал, звідси пішов на пенсію з посади головного інженера.

СавеленкоПам’ятаю Скадовськ у 1958 році. Він був мало схожим на курорт – таке собі одноповерхове містечко з ґрунтовими дорогами, майже ніякої промисловості. Головним заняттям скадовчан було сільське господарство. Ніколи не забуду піщану бурю у 1961 році. Вдень було темно від густих хмар піску, що вирували у повітрі. Шар пилу товщиною в палець лежав на підвіконнях. Пилюка проникала у житло, у їжу – від неї не було порятунку.

Нарешті провінційну тишу і спокій порушило створення БМУ-23 поблизу ринку. Це Будівельно-монтажне управління буквально перевернуло все життя у тихому і сонному Скадовську. Будівництво Краснознам’янського каналу потребувало багато робочих рук. Сотні місцевих жителів залучилися до роботи у будівельних бригадах. А сам канал – це ж не просто прорите серед степу ложе для потоку води. Навколо нього трудилися тисячі людей, а значить для них потрібно будувати житлові будинки, гуртожитки, їдальні, дитячі садки… Коли Скадовськ перетворився у місто? Саме у ті часи, коли розгорнувся небачений будівельний «бум», і через кілька років уже не впізнати було центральну частину містечка.

Просто неможливо уявити районний центр у сучасному вигляді без впливу будівництва каналу. Завдяки йому з’явилися заасфальтовані дороги, багатоповерхові будинки, мережа комунальних служб. Ще більші нас- лідки підведення дніпровської води відчули у селах, де різко зросли врожаї і стало можливим вирощування рису. Що там говорити – Скадовський район почав змінюватися на очах. У Тарасівці студія «Мосфільм» відзняла документальний фільм про те, як дніпровська вода оживила степ. Про нашу роботу писали у центральних газетах, видатний український пи-сьменник Олесь Гончар присвятив меліораторам багато сторінок у романі «Тронка». З радістю і сумом згадую 60-ті роки минулого століття – такого піднесеного настрою, такого ентузіазму, такої віри у щасливий завтрашній день з тих пір я вже не бачив у людях… Хороші були часи.

Давайте згадаємо, як все починалося. 21 вересня 1950 року ЦК ВКП(б) і Радою Міністрів СРСР була прийнята Постанова про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів, про зрошення земель південних районів України і південних районів Криму. Отже, розмах будівництва був для наших земляків небаченим?

– Так, степи ніколи не бачили стільки техніки і людей. Канал – це грандіозна будова, він поступово «обростав» відгалуженнями поливних мереж, насосними станціями, допоміжними об’єктами. Та найголовніще – обіч нього виростали лісосмуги, які невпізнано змінили степовий пейзаж. Тоді ж у Херсонській області виникли сотні великих і малих підприємств, які працювали на будівництво каналу. Каховський завод залізобетонних виробів забезпечував нас плитами, якими ми покривали стіни і дно каналу. Згодом ці плити кмітливі керівники почали застосовувати скрізь: будували з них високі огорожі, стелили їх на дорогах, складали з них приміщення. І тепер дивишся на ці бетонні вироби і згадуєш, які бурхливі часи підйому економіки ми пережили… Дуже шкодую, що все це залишилось у минулому.

Немає вже у нашому місті заводів, багатьох підприємств та й самого БМУ-23. А канал залишився, вірно служить нашим сільським господарствам.

– Так, але хочу сказати, що треба краще його обслуговувати. На багатьох дільницях канал замулений і засмічений, є випадки руйнування бетонних конструкцій, багато мереж не використовуються взагалі і потребують реконструкції. А найголовніше – потрібно регулярно відкачувати ґрунтові води, які просочуються з поливних мереж. Це раніше робилося цілеспрямовано, проблеми підтоплення населених пунктів у районі не існувало.

Василю Кузьмичу, ми ще не згадали людей, котрі трудилися на будівництві каналу. Думаю, ми ще зустрінемося у майбутньому і поговоримо на цю тему окремо.

– Завжди готовий зустрітися. Дякую за увагу до мене.

І вам спасибі за цікаву розповідь.

Бесіду вів Юрій БОНДАРЄВ.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення