Різдво у традиціях українців

Різдво Христове – одне з найголовніших і найулюбленіших в Україні церковних свят. Але чи знаємо ми традиції пращурів? Що таке зажин? Навіщо готувати кутю? Як накривати на стіл? Усе це і багато іншого ви дізнаєтеся з нашої статті.

БАГАТО НАЗВ, А ЗНАЧЕННЯ ОДНЕ

Різдвяні свята починаються ввечері 6 січня. У різних регіонах його називають Святвечір чи Коляда. До зустрічі Різдва наші пращури готувалися ще з літа: під час жнив перший, а деінде й останній сніп жита чи пшениці залишали необмолоченим. Жителі Півдня України та багатьох інших регіонів казали на нього «дідух», волиняни – «коляда», на Холмщині побутувала назва «кріль», «зажин» – на Чернігівщині.

rizdvyani-tradici%d1%97-ukra%d1%97ncivЗ дохристиянських часів дідух був уособленням дідухів-пращурів, які цього дня повинні були прийти в гості. Цей сніп, оздоблений колосками жита та вівса, горіхами, домашнім печивом, господар вносив до хати в надвечір’я Різдва Христового. Господиня зустрічала чоловіка святковим різдвяним калачем та запаленою свічкою. Діти в цей час каталися по підлозі, щоб велася живність в господарстві, квоктали й дзижчали, щоб велися кури й бджоли.

ГОСПОДИНЯ РІЗДВЯНОГО СТОЛУ

На почесному місці різдвяного столу – кутя. Вона готується із зерна пареної та потовченої пшениці, яку добре відварюють, а потім у неї додають мед, горіхи та тертий мак, родзинки. Кожен із них має свою символіку: пшениця уособлює життя і вічність, мед – символ щастя святих у небі. А все разом складає достаток і гармонію в родині. Кутю з великою кількістю інгредієнтів називали «багатою». Де кутя, там і узвар – солодкий напій з сушених фруктів. З давніх-давен він вважається символом народження Ісуса Христа, добробуту і процвітання.

А ЩО НА СВЯТКОВОМУ СТОЛІ?!

На столі у Святвечір з давніх-давен було 12 пісних страв, серед яких горох, капусняк, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Декілька слів про різдвяні страви у різних регіонах України: на Галичині та Буковині кутя зазвичай густа та щедро заправлена горіхами і маком. На Волині кутя буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов’язкові борщ із грибами та картопля в «мундирі». На Закарпатті подають пісні деруни та «галамбець» (так називають ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею). На Луганщині вважають, що на різдвяному столі обов’язково мають бути пироги, а кутю варять із рису. Накриваючи святковий стіл, господиня під скатертину клала сіно, а по краях столу розкладала чар-зілля та часник, застерігаючи родину від злих духів. Клали під скатертину і мідяки, щоб в сім’ї водилися гроші.

За вечерею одна чарка чергою мала обійти всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок та лише ложками. Вечеряти сідають з появою першої зірки, за столом збирається вся родина, тому в гості на вечерю в деяких регіонах України не ходили, а збиралися у себе вдома за святковим столом. Розпочиналася вечеря з молитви, яку читає господар. По завершенні вечері стіл не прибирали, залишаючи всю їжу в посуді відкритою на цілу ніч для померлих родичів, щоб їх душі могли теж за нього сісти. Матусі ж споряджали дітей, щоб понесли вечерю хрещеним батькам. Гарною прикметою було, коли на вечерю заходили самотні бідні люди. Їх щедро приймали й догоджали їм. Усю ніч в домівках мало горіти світло, адже наступає радість: Христос народився і все живе славить його народження.

РІЗДВЯНІ ТРАДИЦІЇ

Святкували Різдво три дні: з 7 по 9 січня. Вранці 7 січня вся сім’я йшла до храму, стояла святкову службу, а після, повертаючись додому, люди радо віталися: «Христос народився!» – «Славімо його!», або ж «Зі Святим Різдвом будьте здорові!» – «Будьте й ви здорові!».

У гості приходили родичі, куми та сусіди. Влаштовувалися святкові трапези, на яких до столу подавали вже м’ясні страви. Гості веселилися та співали колядки, прославляючи в них сина Божого та Діву Марію.
На Півдні України, зокрема в Одесі, до революції 1917 року була ще одна хороша різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки, робили подарунки бідним.

ДОЗВОЛЬТЕ ЗАКОЛЯДУВАТИ!

Різдво завжди асоціюється з дзвінкою, сповненою теплих побажань колядкою. Однак у різних регіонах України колядування завжди починалося у різні дні: наприклад, на Покутті колядували вже на Святий Вечір, а на Гуцульщині – у день Різдва, після закінчення богослужіння. На Західному Поділлі колядування починається аж на другий день свят. На Сході зазвичай обходять хати з восьмикутною зіркою, а на Заході нашої країни колядують із вертепом. Колядницькі гурти складаються переважно з хлопців. Обирають отамана – дотепного, спритного парубка, який вміє гарно співати та якого в селі дуже поважають. Кількість колядників та обрядові персонажі теж відмінні одне від одного в різних регіонах України. Наприклад, на Волині до середини минулого століття були дуже популярні лялькові вертепні вистави. Також були поширені в цій місцевості й персонажі живого вертепу, як-от: пастухи, ангели, чорт, цар Ірод. Вони ходили від хати до хати й вітали всіх зі святом.

А гуцули на Різдво збирають гурт з 6-10 колядників, серед яких також скрипаль та трембітар. Обирають ватажка – вибірцю. Вибірця у свою чергу призначав «березу» – того, хто веде спів. Обирали також «коня» – людину, яка вміла всіх звеселяти. Потім колядники брали з собою хрест та дзвіночки. Спочатку йшли до хати священика, а вже після цього – по всьому селу.
Наостанок ще трохи про живий вертеп: саме на Гуцульщині ця традиція збереглася найкраще. Маски, які використували парубки під час колядування, налічували до 20 персонажів, серед яких Василь, Маланка, Дід, Баба, Пан, Чумак. Одягалися так, щоб виконавця важко було впізнати. Персонажі різдвяних масок пов’язані зі стародавнім ритуально-міфологічним світоглядом українців.

НЕ МАЄМО ПРАВА ВТРАТИТИ

Усі ці традиції дуже цікаві й самобутні. Але чому майже всі вони описані в минулому часі? Тому що, на превеликий жаль, ми поступово втрачаємо їх. Що є цьому причиною: урбанізація, глобалізація? А може, банальні лінощі? Українські народні традиції, у тому числі різдвяні, – це справжній скарб, і ми не повинні його втратити. Насамперед варто звернутися до молодого покоління: коли ви з великих міст, в яких навчаєтесь або працюєте, приїжджаєте в села, звідки ви родом, знаходьте час та не лінуйтеся записувати рецепти різдвяних страв, фотографувати та знімати на відео, як співають ваші бабусі й дідусі (а може, навіть прабабусі та прадідусі, якщо вам настільки пощастило, що вони ще живі!). Ваші нащадки будуть вам щиро вдячні за те, що ви зберегли таку маленьку, але дуже важливу часточку української культури – наші різдвяні традиції.

За матеріалами інтернет-сайтів:

http://ocnt.com.ua/rizdvyani-tradiciї-ukraїnciv/

http://bukinfo.com.ua/show/news?lid=70282

На фото Тетяни Підгородецької: вихованці Центру дитячої та юнацької творчості на Різдво вітають скадовчан вертепом.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення