Доброго дня, шановні працівники редакції! Нещодавно у «Чорноморці» я прочитала лист скадовчанки Т.Бєляєвої про ставлення до безпритульних тварин у нашому місті. Я цілком розділяю думку цієї жіночки і вважаю, що нам під силу змінити ситуацію на краще – дбати про тварин, займатися профілактикою їх розмноження і поступово втілювати в життя ідею будівництва притулку.
Але… допоки ми йдемо до всього цього, поводження деяких скадовчан з братами нашими меншими просто вражає відсутністю будь-якої людяності, гуманності та співчуття. На підтвердження своїх слів хочу розповісти про моторшний випадок, свідком якого я стала восени.
Я живу у Східному мікрорайоні міста, біля великої лісосмуги. Якось вранці разом з приятелькою ми пішли до лісосмуги збирати достиглу шипшину. Біля вузької лісової стежини побачили яму, завалену мішками зі сміттям. З одного ледь доносилося кволе пищання та багаточисельне нявкання.
Спуститися до цієї ями нам було не під силу – роки вже не ті. Але ми розуміли: життя крихітних створінь «повисло на волосинці». Не часто у лісосмузі, а тим більше рано-вранці, зустрінеш людей, тому нам залишалося тільки молитися про те, щоб на нашому шляху трапилися випадкові перехожі. І треба було бачити наші радісні обличчя, коли раптом, наче нізвідкіль, перед нами постав гарний доглянутий кінь – у сідлі була юна дівчина. Мабуть, вона їхала з «Білої акації».
Ми одразу ж розповіли дівчині про тварин, які опинилися в пастці, і попросили дістати їх. На щастя, вершниця не відмовила. І що ви думаєте, вона дістала з ями?! Це був мішок, причому дуже щільно зав’язаний! Щоб його розв’язати і випустити на волю живих бранців, треба було докласти чимало зусиль! Та коли нарешті мішок розв’язали, звідти вмить повискакували маленькі кошенята. Один… другий… третій… четвертий… усього їх було семеро! Їм було десь по два місяці.
Ми з полегшенням зітхнули, а кошенята почали бігти за нашими слідами до житлових будинків – у пошуках того ж таки людського тепла та їжі. Час від часу ми їх бачили у нашому мікрорайоні, вони підросли і всі семеро так і бігали разом. Можливо, комусь із них пощастить знайти собі справжнього господаря. А от негіднику, котрий так жорстоко вчинив з маленькими живими істотами, нехай про цей гріх згадає Господь судного дня. Важко усвідомлювати, що у нашому місті живуть такі бездушні люди – після цього їх навіть важко назвати людьми.
Л.М.Березовська, м.Скадовськ.