«Дорога редакціє!
Напишіть, будь ласка, в «Чорноморці» про дуже гарну жінку, як зовні, так і душею, – медичну сестру з перев’язочного хірургічного кабінету районної поліклініки Аллу Леонідівну Ващенко. Ця тендітна працівниця своїми лагідними руками робить перев’язки, повертаючи здоров’я майже половині жителів нашого району. Завжди спокійна, з приємною усмішкою, вона уважно зустрічає своїх пацієнтів.
Велике спасибі вам, Алло Леонідівно, за те, що ви є! Бажаю вам здоров’я та добробуту!
З повагою
Л. Дзюба, пенсіонерка».
Ось такого листа отримала наша редакція, і ми вирішили виконати прохання читачки «Чорноморця» та зустрітися з Аллою Леонідівною на її робочому місці, у перев’язочному кабінеті. «Викроївши» хвилинку для спілкування з пресою, Алла Леонідівна з посмішкою починає розмову:
– Дякую за гарні слова, цей лист дуже вчасний, адже у березні виповнилося 40 років, як я вперше прийшла на роботу до медичного закладу у Скадовську. Це було у 1977 році – я з червоним дипломом закінчила фельдшерський факультет Херсонського медичного училища і мала можливість за направленням з училища вступити до медичного інституту. Але мій вибір був іншим: я вийшла заміж за лікаря і разом із чоловіком (Володимир Васильович Ващенко, завідуючий інфекційним відділенням Скадовської ЦРЛ – примітка ред.) приїхала до Скадовська. Усе життя мріяла продовжити навчання, та якось не склалося. Народила трьох синів, і всі вони стали лікарями – у них і втілилася моя мрія. Один із них став травматологом, двоє – акушерами-гінекологами.
– Алло Леонідівно, звідки така любов саме до медицини?
– Це, певно, тому, що я з династії лікарів. Мій дід був лікарем, сестра теж лікар, потім і чоловік, сини. Я дуже люблю свою професію, і навіть у тому, що я працюю усе життя медсестрою, вбачаю свою життєву місію. Можливо, вона не така важлива, як лікарська, але правильне виконання призначень лікаря дуже важливе для пацієнта.
– 40 років у медицині – це важко. У чому черпаєте сили любити свою роботу, як і раніше?
– Я співчуваю кожному хворому. Так хочеться кожного підтримати, вселити віру у швидке одужання, дати надію на повноцінне життя. З роками, коли вже маєш досвід, розумієш, що немає нічого важливішого за здоров’я. Це найвище благо у житті! Здорова, хоч і бідна людина щасливіша за найбагатшого короля. Часто доводиться чути від пацієнтів: «А хіба ви, лікарі, теж хворієте!?» Знаєте, нам, медичним працівникам, треба бути сильними, щоб своїм поглядом, словом, рухом не посіяти ані краплиночки сумніву у позитивному результаті лікування. Навіть якщо хвороба дуже тяжка і невиліковна. Кожен має почути від нас добрі слова підтримки, які вселяють надію.
– Від імені всіх жителів нашого міста і району дякую вам за вашу важливу і нелегку роботу, чуйність та увагу до кожного хворого. Здоров’я, вам, Алло Леонідівно, і вдячних слів від пацієнтів.
Записала
Вікторія Мелешко.
Фото автора.