Як всихає рослина з пошкодженим корінням, так і людина не може жити без свого минулого. А в історії кожної країни, як у долі кожної людини, настають певні моменти, які ділять подальше життя на «до і після». Була до Майдану одна Україна, а стала іншою після нього. Легше чи краще нам жити не стало. Навпаки, випали нашому народові важкі випробування війною. Але суть і зміст Майдану в іншому – він дав історичний шанс написати з чистого аркуша нову сторінку нашої спільної історії. І в ній не повинно бути місця корупції, свавіллю чиновників і розкраданню країни. За це поклала життя на вівтар свободи Небесна сотня кращих синів України. Імена героїв Небесної сотні вже вкарбувалися золотими літерами в Пантеон Героїв України і в серці кожного з нас…
Зміряємо подумки пройдений нами шлях. Оглядаючись у минуле українців, можна сказати, що всі попередні визвольні рухи, починаючи з Козацької доби, Українських Січових Стрільців, УНР, часів ОУН та УПА, всіх дисидентських рухів, врешті, спонукали до появи на світовій арені держави Україна в 1991 році. Але це не була вільна і незалежна держава. Вона була скута брехливими політиками, лицемірними бюрократами і корумпованими чиновниками. Народ ще не зміг добитися повної заміни старої влади, яка вміло пристосувалася до нових часів. Під час Помаранчевої революції на українську землю ніби впало зерно справжньої Волі. Але не судилося йому одразу зійти. Засуха зради, продажності, лицемірства, брехні і власної наживи затримала його проростання. Здавалося, засохла і затоптана земля наша вже не вродить… Та ні! Споконвічна козацька Воля знову прорвалася на світ, розкидавши заскорузлі брили корупції і зла. Рік тому весь світ, затамувавши подих, звернув свій захоплений погляд на палаючий праведним гнівом Майдан.
Такого героїзму ще не бачили українці останніх поколінь. Кульмінацією всіх подій став кривавий четвер 20 лютого. Молоді хлопці і дівчата, палаючи любов’ю до рідного краю, йшли вгору, по вулиці Інститутській, на очевидну загибель. Розум цього не сприймав… Йшли без зброї, з дерев’яними палицями і щитами. Ці захисні щити прошивали кулі беркутівських автоматів і снайперів з київських висоток. На очах усієї країни падали і стікали кров’ю побратими, та вони, тримаючись брат за брата, йшли все далі і далі… Беззбройні, недосвідчені, лише з вистражданою правдою, любов’ю до Батьківщини і вірою в Перемогу. І тоді вишколені та озброєні до зубів пси владного режиму здригнулися і кинулися врозтіч. Бо немає такої сили, яка встояла б перед народним праведним гнівом.
Тут, на Скадовській землі, люди теж вслухалися і вдивлялися в екрани телевізорів, ловили кожну новину з Майдану із завмиранням серця і відчували, як в унісон з героями б’ється наш пульс. І від цього теж ставали міцними, впевненими і безстрашними.
Та не всі дочекалися новини, що злочинний режим в Україні повалено. В останню дорогу попливли у трунах на руках побратимів герої через Майдан під щемливий спів скорботної лемківської пісні «Гей, плине кача по тисині». Ці слова і музика стали символом Небесної сотні і злилися з великим сумом у наших серцях. Відійшли у вічність кращі сини нашої України. А ми залишилися й усвідомлюємо, який важкий шлях нам треба ще пройти, скільки перешкод здолати. Буде дуже складно. Але ми здолаємо цей шлях, відчуваючи підтримку і плече один одного. А ще тому, що на небі на варті України постала Небесна сотня. А це – сила нездоланна.
Минув рік. Багато українців ще полягло в неоголошеній і підлій війні проти нашого народу. Та всі вони, а Герої Небесної сотні у першу чергу, віддали життя, запаливши у серці кожного з нас чистий і сильний вогонь. Це вогонь віри, надії і любові до своєї землі і свого народу, віри в те, що ми відбулися як нація. Ми низько кланяємося вам, наші брати і сестри, бо світ нарешті побачив велич України, спільної для нас усіх святої землі.
Герої не вмирають!
Вічная Слава
і доземний
уклін Вам, Герої!
Юрій Бондарєв.