У надвечір’я свого віку людина пожинає плоди, які вона ростила протягом усього свого життя. Це обов’язково позначається на її особистості. Ось і 12 червня всі, хто прийшов привітати з 90-річчям Олександра Сергійовича Савченка, побачили людину, котра пронесла через усе життя душевну доброту і вдячність долі за прожиті роки.
Олександр Сергійович родом із села Березівка, що на Кіровоградщині. Хіба може він забути, як семирічним хлопчиком став свідком жахливих картин Голодомору на селі? Через багато десятиліть він дякує долі за те, що йому, опухшому і знесиленому від недоїдання, вона згодом не поскупилася на багато років життя. Потім була війна, його, підлітка, сім разів викликали до німецької управи з речами, щоб відправити на роботи до Німеччини. Весь цей час хлопець переховувався у лісі та у рідні, проте одного разу таки попався поліцаям. І знову Олександр Сергійович вдячний долі за те, що партизани напали на ешелон з такими ж, як він, бранцями і звільнили їх.
На початку грудня 1943 року юнака призвали на службу до Червоної армії. Він став піхотинцем стрілецького полку, який воював у складі славнозвісного 2-го Українського фронту. Молодий солдат пройшов через горнило переможної Корсунь-Шевченківської битви, його полк брав активну участь у знаменитій Яссько-Кишинівській операції. У цих боях молодий воїн отримав два поранення і потрапив до госпіталю. Мало хто з поранених повертався у рідний полк після лікування. Ось і Олександр після одужання потрапив на навчання до учбового батальйону молодших командирів. А щасливий день Перемоги зустрів на посаді командира кулеметного взводу на молдавсько-румунському кордоні. Його груди прикрашали медалі та два бойових ордени, а в голові була одна думка: швидше б повернутися додому!
Але ця мрія збулась аж у 1950 році. Демобілізований воїн вступив до автодорожнього технікуму в Одесі та з відзнакою закінчив його. Ще у технікумі студент відчув, що такої освіти йому замало. І при першій нагоді подав документи до Саратовського політехнічного інституту, а згодом закінчив там автомобільний факультет. І все подальше життя та трудова діяльність Олександра Сергійовича були міцно пов’язані з автотранспортним господарством. Починав трудову біографію автомеханіком, а завершив директором автобази, на якій працювало дві тисячі чоловік і налічувалося вісімсот одиниць техніки.
За напруженою і відповідальною роботою непомітно збігло 24 роки керівництва. Урочисто святкували 60-річчя Олександра Сергійовича у 1986 році в об’єднанні «Олександріявугілля», де чоловік на той час працював. І тоді до нього прийшла істина: той, хто зберігає здатність бачити хороше у житті і робити добро, не старіє, той завжди потрібен людям. Олександра Сергійовича відпустили на пенсію з умовою очолити у Скадовську будівництво пансіонату для олександрійських шахтарів. Пенсіонер гаряче взявся за виконання цієї роботи, переїхав до Скадовська, але розпочалася велика криза, розвалився Радянський Союз, на підприємствах зникли кошти. Так і лишився той пансіонат лише у планах.
Ветеран не міг сидіти без роботи, якийсь час керував транспортним відділом на Скадовському консервному заводі, але незабаром це підприємство зупинило роботу. Ось тоді й почалося пенсійне життя.
Кажуть, що на схилі літ вже не розширюється коло друзів і знайомих, а навпаки – їх стає менше з кожним роком. Та не про Олександра Сергійовича це сказано. Він залишається для багатьох скадовчан добрим другом і знайомим. Навіть у такому солідному віці Олександр Савченко не любить сидіти, склавши руки. Три роки він очолював районну раду ветеранів, а зараз є її активним учасником. За звільнення України від окупантів, за багаторічну працю та 21-однорічну депутатську діяльність Олександру Сергійовичу призначено пенсійне забезпечення за особливі заслуги перед Україною.
На урочистому святкуванні 90-річного ювілею Олександра Савченка прекрасні привітальні слова сказали шановному імениннику представники славного старшого покоління наших земляків, його давні друзі. Людмила Василівна Безердян від себе особисто та від районної ради ветеранів побажала ювіляру скликати гостей на своє сторіччя. А Леонтій Іванович Качан пригадав воєнну юність і закликав товариша відкинути усі думки про похилий вік і жити ще багато років на радість близьким і друзям. Вітали ювіляра цього дня ансамбль «Берегиня», Олег Сокольчук, Галина Сухоруких, Олег Васильев, Ірина Бартчук, Максим Кравцов, голова міської ради ветеранів Василь Кирилович Ісаков та ветеран Василь Михайлович Медвєдєв.
Дякуючи за привітання, Олександр Сергійович сказав просто і зворушливо: «Я вдячний вам, дорогі друзі, за те, що ви є на світі, адже без вас моє життя не мало б жодного сенсу». У цих словах – все ставлення Олександра Сергійовича до тих, з ким він йде по життю.
Юрій Бондарєв.
Фото автора.