Хто з нас не буває на базарі, особливо на нашому, південному, таврійському, де очі буквально розбігаються від добірної городини, щедрих дарів саду, соковитих ягід… Усе, що ми хочемо бачити – це свіжу та якісну продукцію, привабливий на вигляд товар… І дуже рідко ми зупиняємося поглядом на тих, хто стоїть за прилавком! Але ж кожен продавець – це не просто людина, це ціла доля. А варто зазирнути в душу, і дивуєшся, які тільки круті віражі випадають на людське життя, що заносять аж на базар – ні, не купувати, а для того, щоб заробляти на життя…
На околиці міського ринку, по вулиці Лазурній (Рози Люксембург), як відомо, здебільшого приїздять торгувати дрібні фермери, одноосібники з довколишніх сіл, люди, які власноруч вирощують продукцію на своїй землі. І саме в цьому місці будь-якої пори року колоритний чоловік з гарними вусами – справжній український козак – пропонує господиням усе, що потрібно для борщу! Важко пройти повз цього продавця, адже він завжди щиро усміх-неться покупцю, пожартує, підніме настрій… Микола Йосипович Катоній живе у селі Широке і щодня старенькою машиною везе свіжу городину на базар! По натруджених руках неважко здогадатися, що чоловік дуже любить працювати на землі. А подивишся на його добірну картоплю, цибулю, кабачки… – і розумієш, що земля віддячує господарю за турботу сповна.
Але любов до землі – це лише одна з граней багатої натури Миколи Йосиповича. За професією він – музикант, а до того ж блискуче володіє поетичним словом – пише пісні та поезії, брав участь у конкурсах на кращі варіанти гімну міста Скадовськ та гімну Скадовського району. Що там – Микола Йосипович навіть говорить віршами:
– Вірші, пісні – усе це в мені відкрилося зненацька. До 40 років я нічого такого не писав. Можливо, так творчо на мене вплинув переїзд на Скадовщину, на море… Я мріяв про це з дитинства… Народився на Поділлі, у Хмельницькій області. А тепер навіть маю цілий блок творів «А у Скадовську море народжує пісні» – вже 8 пісень повністю готові, а взагалі їх до десяти, з них чотири пісні увійшли до фільму про Скадовськ, який було знято до 100-річчя заснування міста.
І ось Микола Йосипович ненав’язливо переводить наше спілкування у мову поезії:
– О, Скадовськ!
Курортне місто,
Степ і сонце край води.
Чим людей світів далеких
Ти заманюєш сюди?
Звісно, їдуть всі до моря,
Але перше – на базар.
І несуть, везуть, волочать
Для потреб людських товар.
Кажуть люди, що на світі
Найгарніше місто – Рим,
Але ми, скадовські діти,
Не погоджуємось з цим.
Може, в Римі й не погано,
Може, Рим в красі цвіте…
Тільки то – для італьяно!
Для скадовських то – пусте!
Тож я хочу, як я хочу,
Щоб у світі так збулось,
Щоб і вдень, і серед ночі
Зустрічав мене Скадовськ!
Не завжди Микола Катоній торговував на ринку. Він, музикант за професією, працював директором Широківської музичної школи. Заклад мав три філії – в Улянівці, Шевченку та Антонівці. Микола Йосипович доклав усіх зусиль для того, щоб сільські діти навчалися музиці, і за кращих часів заклад налічував більше 100 учнів. Директор очолив духовий оркестр та ансамбль «Троїсті музики». Без участі колективів Широківської музичної школи у районі не обходився жоден великий концерт. А потім… далися взнаки важкі 90-ті роки. Коли не вистачає грошей на хліб, якось не до мистецтва… За-клад поступово реорганізовувався (читай – скорочувався), у селах почали закриватися філії музичної школи. А Микола Йосипович, маючи 29 років стажу та отримуючи 48 купонів заробітної плати, вирішив піти на пенсію, бо ж вона була навіть на один купон більша за зарплатню.
– Тоді такі часи були, що ми працювали, а грошей фактично не бачили. Зарплату платили макаронами… Ось так і почала мене земля годувати… – пригадує Микола Йосипович. – До речі, не я один сьогодні тут стою. Є й мої колишні колеги та учні, яких життя теж привело на базар…
Усю городину, яку чоловік пропонує покупцям, він вирощує власноруч. Має 8 соток біля своєї хати в селі Широке і трішки землі орендує в сусідів:
– Сталось так, що я покинув
Рідний свій подільський край,
Молоду ж бо мав дружину,
Тож махнув шукати рай.
Привела моя дорога
У таврійський вільний степ,
Тут почав життя я знову,
Відкриваючи свій неб.
Нелегкий той неб домашній,
Бо приходилось мені
Доганять і день вчорашній,
І потіть біля землі.
Та чого гнівити Бога?
Степ таврійський – земний рай.
Грішно жити тут убого –
Лиш не спи і не зівай.
Не проспи весну зустріти,
Вчасно землю засівай,
Не забудь її полити,
Й будеш мати урожай!
На Херсонщині Микола Катоній проживає зі своєю родиною вже 37 років, і цей край не лише надихає його до творчості, а дає наснагу та здоров’я, адже в нашому таврійському степу чоловік почувається значно краще, ніж на Поділлі, де, на жаль, його здоров’ю не підходив рідний клімат. А чи стало рідним для нього село Широке? На це запитання Микола Йосипович запитує: «А можна я відповім вам піснею?» і на мою згоду починає…
– У степу таврійськім є село,
Воно таке, як степ, широке.
Колись його тут не було,
Тепер воно милує око.
Нагнала доля в дикий край
Трудящих, жвавих поселенців,
І заряснів весни розмай
У кожнім домі, в кожнім серці.
Ген-ген, до краю милує око
Вишневим раєм село Широке,
А небо синє таке високе,
Квітує нині село Широке.
Тече-біжить довкіл села
Жива, свята вода Дніпрова,
Вона життя дала усім:
Полям, садам, людям, дібровам…
Тож не вмирає в спраглу мить
Земля – невтомна годівниця,
І доки люди будуть жить,
Село Широке не минеться.
Поки ми спілкуємося з Миколою Йосиповичем, він встигає й обслуговувати покупців. Неважко зрозуміти, що чоловік не просто продає городину, а й отримує справжнє задоволення від своєї роботи. Для кожної людини в нього знайдеться тепле слово та щира посмішка, а ще – кілька віршованих рядків про свою продукцію:
– Щоб не боліли ножки,
Треба більше їсти молодої картошки!
Щоб були рум’яні щочки,
Треба їсти кабачочки!
А справжній мужичок
Повинен їсти часничок!
Хто їсть дині,
У того буде загар всередині!
А доїсте до шкурки –
Піде загар по всій фігуркі!
І звідки такий артистизм?! Виявляється Микола Катоній – з 6 років на сцені. У дитинстві дуже полюбляв танцювати і мріяв стати професійним хореографом. Та коли прийшов час обирати професію, у колгоспі заявили: «У нас вже є один танцюрист… Потрібен музикант!». Так спочатку на курсах при обласному будинку народної творчості Микола Катоній вивчився на керівника духового оркестру. Потім була служба в армії, по закінченню якої він здобув професійну освіту на відділі духових інструментів Хмельницького державного музичного училища. За фахом Микола Йосипович – диригент духового оркестру, соліст оркестру та викладач по класу кларнета.
– Перш за все я став професійним музикантом, а потім – професійним агрономом. Але я ніколи ніде не нудьгував… ані в школі, ні в армії, ніде, – зауважує чоловік.
Попри оптимістичне сприйняття життя, Микола Катоній, як і кожен українець, дуже болісно сприймає події, які зараз відбуваються в Україні. І сьогодні він понад усе мріє, щоб наша Батьківщина відбулася як держава:
– Я – син землі, що зветься Україна,
Цю землю я Вітчизною зову,
Вклоняюсь їй низенько, на колінах,
І біль, і радість їй одній несу.
Моя земля, моя рідненька нене,
Моя земля, початок всіх доріг,
Моя землю, спішу, лечу до тебе,
Бо ти ж – моя, і твій же я повік!
А ще Микола Йосипович мріє знайти час і можливість для того, щоб разом із своєю сім’єю подорожувати мальовничими місцями України. Та поки що на першому місці у нього… земля… І хоча ця праця не відпускає його далеко, але взамін дає наснагу і невичерпне натхнення жити, творити, писати музику та вірші.
Ось такий він, Микола Катоній. Можливо, завтра ви впізнаєте його на скадовському ринку – не проходьте повз… зупиніться… спіймайте його щиру добру посмішку – і ваш день теж усміхнеться яскравими барвами життя!
Тетяна Підгородецька.
Фото автора.