9 квітня цього року Верховна Рада України прийняла Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Не будемо вдаватися в деталі, але відповідно до цього закону треба прибрати символіку і топонімічні назви вказаних режимів. Якщо взяти за приклад Скадовський район, то треба прибрати кілька пам’ятників та перейменувати певну кількість населених пунктів, вулиць та провулків.
Оскільки закон набрав чинності 21 травня 2015 року, то виконати його треба у термін до 21 листопада цього року. Якщо сільські, селищна та міська ради не зроблять цього до вказаного терміну, це має зробити голова місцевої ради у термін до 21 лютого 2016 ро-ку. Якщо цього не зробить місцева влада, за неї це зробить обласна, але не пізніше 21 травня 2016 року.
Слід відмітити, що згідно закону демон-таж пам’ятників буде проводитися без урахування думки громадськості. А от щодо назв сіл, вулиць та провулків повинно відбутися громадське обговорення. Щоправда, воно є обов’язковим лише у випадку, коли пропоновані назви належать до імен фізичних осіб. Звичайно, якщо місцева влада встигне провести дану процедуру. Якщо ж місцева влада не встигне, то обласна влада буде приймати рішення відповідно до пропозицій науковців та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті. При цьому навіть якщо всі жителі села, вулиці, провулку проти перейменування, таке перейменування буде здійснене, оскільки цього вимагає закон. Втім, навіть губернатор не зможе назвати об’єкти іменами реальних людей без обговорення. У цьому випадку назви будуть нейтральні або пов’язані з історичними подіями.Перейменування сіл регулюється також Законом України «Про географічні назви», причому присвоїти селу ім’я людини, котра не мала відношення до села, можливо лише на підставі місцевого референдуму. Якщо селу присвоюється ім’я заснов-ника, уродженця села або особи, що відзначилася при звільненні села від ворога, то без референдуму. Крім того, перейменування вулиць та провулків регулюється Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», причому вулицям, як правило, присвоюється ім’я тієї фізичної особи, діяльність якої була пов’язана з вулицею чи провулком, якій (якому) це ім’я присвоюється.
Це добре, тому, що нові назви не створять новий ідеологічний музей. Адже вулиці – це не експонати і не меморіальні знаки. Після зміни політичних орієнтирів ми маємо змогу повернутися до витоків, згадати, що топоніміка (наука про географічні назви) – це все ж наука, а не політика затвердження існуючого ладу.
Назва вулиць – це частина нашого життя, нашого минулого. А до історичної пам’яті та ще й у демократичному суспільстві треба ставитися дбайливо. Треба відновити історичну справедливість. Наприклад, у Скадовську з 80 вулиць та провулків, відповідно до вказаного закону, мають бути перейменовані щонайменше 20. Але 14-ти з них можна повернути історичні назви, що давалися засновником міста С.Б.Скадовським. Бо ж подібно до того, як людині дається ім’я при народженні, так і вулиці мають носити ті назви, що вони отримали при заснуванні. Гадаю, міські вулиці – це тема окремої статті.
З сільськими вулицями складніше. Абсолютна більшість із них при заснуванні не мали власних назв, а решту назв документально встановити важко. Слід зауважити, що бажано, аби назви сільських вулиць були неповторні й зустрічалися виключно в даному населеному пункті. Як член Національної спілки краєзнавців України пропоную наступні назви.
Селище Лазурне може розраховувати на зміну назв двох вулиць: Комсомольська та Леніна. Їм на зміну можна запропонувати такі назви: Вільгельма Рувьє – особи, яка першою почала освоєння цих земель; Святого Олексія – небесного покровителя селища; вулицю 4 листопада – у пам’ять про дату визволення селища від нацистських окупантів.
Під дію вказаного закону в селі Антонівка підпадають дві вулиці: Кірова та Леніна. Можна порекомендувати назви на честь Мілована Стойковича, котрий у 1817 році заснував село, та Антона Деменитру, на честь якого пізніше було назване село.
З Володимирівкою складніше. Доведеться перейменовувати вулиці Лазо, Леніна, Карла Маркса, Радянську, Червоноармійську. Обговорюємо нейтральні варіанти: Джарилгацька, Циганська (на честь першої назви села), Кінбурнська (повз село в ХVІІ-ХІХ ст.ст. проходила відома Кінбурнська дорога), Білоруська (на честь переселенців з Білорусі). Також можна запропонувати прізвища селян, котрі першими у 1921 році оселилися в сучасній Володимирівці, а саме: Потрухові, Михайліченки, Мудрі та Гаврашенки.
Село Красне має найбагатшу топоніміку ХХ ст. Це вулиці Жовтнева, Красіна, Комсомольська, Комунарів, Кірова, Карла Маркса, Чапаєва, Щорса. Тут теж можна запропонувати назви: Джарилгацька, Кінбурнська, Евлія Челебі (турецького письменника, котрий двічі в ХVІІ ст., проїжджаючи Кінбурнською дорогою, описував криниці майбутнього села), Великомученика Димитрія (його іменем було названо перший храм на теренах Скадовського району), Опанаса Ковпака (козацький полковник, котрий у червні 1773 року біля сучасного села переміг турецький загін та захопив корабель), Кизиллярська (з татарської «Червоний яр» – історична назва місцевості, де засновано село), Друго-Приморська (від першої назви села), Димитрія Куликовського (засновник села) та Григорія Овсянико-Куликовського (на честь найвідомішого прогресивного власника села).
Нескладно буде зі зміною топонімів у Новомиколаївці. Змінити треба назви вулиць Кірова та Комсомольської. Тут і пропозицій буде небагато: Бессарабська (на честь засновників переселенців з Бессарабії) та Лідії Давиденко – багаторіч-ної очільниці місцевого господарства.
У Михайлівській сільраді треба змінити назву села Ленінське. Й іншого шляху, ніж повернутися до історичної назви Карабулат (з татарської «Чорна сталь»), бути не може. У самій же Михайлівці змін потребують вулиці Жовтнева, Комсомольська та Леніна. Натомість має бути вулиця Карла Потьє, засновника села, інженера, вченого та військового діяча. Також можна запропонувати назву «Єврейська» у пам’ять про сотні безвинно розстріляних євреїв у 1941 році, а також вулицю 3 листопада – у пам’ять про дату визволення села від нацистських окупантів.
Для села Улянівка, замість назви вулиці Леніна, можна запропонувати назву «Вікторівська», яка була б згадкою про перший хутір в цих місцях – Вікторівку. Він розміщувався між сучасними селами Улянівка та Андріївка й увічнював би пам’ять про його засновника Віктора Деменитру. Можливий і варіант вулиці Чалбаська, оскільки саме з цього села в 1920 році прибули більшість переселенців.
Для Приморського замість вулиць Комсомольська, Комунарів та Леніна можна запропонувати варіанти на вибір: Каржинська (на честь колишньої назви села), Еммануїлівська (на честь першої офіційної назви села), Кінбурнська або Кримська (повз село в ХVІІІ-ХІХ ст.ст. проходила відома Кінбурнська дорога на Крим, якою часто проїжджали навіть кримські хани), Карла де Сен-Прі (засновника села), Еммануїла де Сен-Прі (людини, на честь якої названо село від початку) та Архистратига Михайла (небесного покровителя села).
Селу Птахівка слід повернути історичну назву – Олександрівка. Так її назвав засновник Олександр Янченко. А щодо Василя Птахова, то його діяльність чітко описана радянськими істориками і підпадає під дію нового закону. Треба ще додати зміну назв вулиць Кожущенка, Радянської та Червоноармійської. Можна внести пропозиції імен Олександра Янченка, засновника села, та Олександра Фальц-Фейна, за часів якого село досягло свого найбільшого розквіту. Ще можна запропонувати назви Чумацька, Збур’ївська, Кримська (село побудоване біля шляху, який у ХVІІІ-ХІХ ст.ст. називався Чумацьким, Збур’ївським, Кримським). Наостанок цікавою може бути для села вулиця Дерибасівська, найменована ім’ям Осипа Дерибаса, котрий, будучи черговим офіцером при генерал-губернаторі Г.О.Потьомкіну, у 1785-1787 роках з десяток разів зупинявся біля криниць Копані Теплі Води (нині Птахівка) при Чумацькій дорозі.
Радгоспненській сільраді треба змінити назву сіл Комунарівка та Комсомольське. Комунарівці треба повернути історичну назву Кованьки (це український козацько-старшинський, а згодом дворянський рід, представники якого освоювали степи Таврії, опікувалися не лише землеробством, а й дорогами, освітою, культурою та духовністю). Іншому селу теж можна повернути історичну назву – Рахманське, що було назване так на честь заснов-ника – губернатора Херсонської губернії, представника родини відомих меценатів. Щодо провулка Комсомольський, вулиць Леніна та Радянська, то їм треба надати назви колишніх хуторів сільської ради, господарі яких були розкуркулені та репресовані у 30-ті роки ХХ ст.: Мосейки, Сервулі, Бугаї, Гаваджина.
У селі Таврія зміняться назви наступних вулиць: Енгельса, Комсомольська, Леніна, Радянська та Чапаєва. Пропоную назви: Чумацька, Збур’ївська, Кримська (село побудоване біля шляху, який в ХVІІІ-ХІХ ст.ст. називався Чумацьким, Збур’ївським, Кримським), Михайлівська (село від початку заснування мало назву Михайлівські хутори). Також можливі для обговорення назви Яструбівська та Іщенська (назви колишніх хуторів).
Село Тарасівка має змінити назви Будьонного та Леніна. Звісно, найбільш підходить Джарилгацька, Кумбатинська (півострів та мис), Євгена Матвєєва (уродженця села Новоукраїнка, народного артиста СРСР), Миколи Анастасьєва (засновника села Дарівка) та Фрідріха Фальц-Фейна (найбільш відомого своєю прогресивністю освоювача цих земель).
А от села Широке та Шевченко майже позбавлені радянської топоніміки. Вулиці, названі іменами Гірського та Ладичука, підпадають під виняток у законі, оскільки пов’язані з опором та вигнанням нацистських окупантів з України.
Є ще загальні рекомендації до назв вулиць. Якщо вулиця розташована на краю села і від неї йде дорога до іншого села, то цій вулиці можна надати нейтральну назву, що походить від назви сусіднього населеного пункту. Наприклад, Михайлівська, Новомиколаївська, Красненська тощо. У випадку, якщо вулицям надаються імена людей, котрі за життя були опонентами (або ворогами), сповідували різні політичні або релігійні погляди, такі вулиці не повинні перетинатися, а мають розміщуватися паралельно одна одній. Коли для назви пропонується кілька імен або історичних подій, то пріоритетність має надаватися більш масштабним постатям та подіям. І головне – можна пропонувати лише імена тих людей, котрих вже немає серед живих.
Є ще чимало інших рекомендацій щодо назв та проведення самої процедури, але час, відведений на перейменування, спливає. Якщо громада, тобто самі жителі, не подбають про майбутні назви, то про них подбають представники влади. Й знову буде: «Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди».
Олег Лиховид,
член Національної спілки краєзнавців України.
Від редакції: Чекаємо ваших відгуків у листах до редакції або за телефоном особисто автору (тел.: 050-548-88-34).