Тюркські народи, зокрема татари і ногайці, котрі проживали в Північному Причорномор’ї, залишили по собі безліч топонімів – власних назв урочищ, озер, річок та островів. Наведемо ті, що найближче знаходилися до
сучасного міста Скадовська або продовжують знаходитися на даній території. Це, насамперед, урочища Цукури, Кизилляр, Куль-Оба, Копані Теплі Води, Чітке Чаган та Куру Чаган; річка Карга, озеро Каржинське та острови
Каржинські; острів та півострів Карабай, піщані арени: Буркути, Чалбаси, Елембет та Карабулат; балка та могила Кантимирова. Але спочатку треба з’ясувати, як виглядав цей край у XVIII столітті.
Хутір та криниця Сукур Бояр (1812 р.)
“Mappa generalis Gubernii novae Russiae in Circulos” (1779 рік) демонструє нам Новоросійську губернію того часу і частину ногайських володінь. Карта укладена німецькою мовою, є й аналог російською. На теренах сучасного Скадовського району зображено затоку, що нині є озером Устричне, добре видно Турецьку бухту, хоча назва відсутня. З топонімів зустрічаються лише три: Salsi Lacus (Солоні Озера), Puteus (Криниця) та Putei (Криниці). Salsi Lacus це, без сумніву, Woda Solena, що вказана у Г.Л. де Боплана (1648 рік), Н. Сансона (1665 рік) та Д. Кантеллі (1684 рік), тобто солоні озера сучасного Голопристанського району. Puteus знаходиться у межах сучасного села Володимирівка Скадовського району, ймовірно, на місці поселення Циганська Долина. Putei розташовувалися в межах сучасного села Приморське (Карга). Криниці в цьому ж місці демонструє нам і карта 1790 року.
Буркути беруть свою назву від однойменного родоплемінного об’єднання ногайців. Елембет походить від іншого родового підрозділу ногайців, що був, звичайно, меншим за об’єднання. Карабулат – татарське обрядове ім’я, що походить від складових «Кара» (чорний, грізний, сильний) та «булат» (сталь вищого ґатунку). Чалбаси мають переклад з ногайської мови як «ківш води». Острів та півострів Карабай, що нині знаходяться в Каланчацькому районі, дослівно перекладаються як «чорний бай» (багатій) та нагадують назву стоянки Baytipi (Байдіпі) в Евлія Челебі.
Щодо топоніму Карга, то він вперше вказаний на «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» (1800 рік) як Копані Карга. Копані – це відомі вже нам криниці, за іншими назвами Studnie (1648 рік), Kuzkoyu (1665 рік) та Putei (1779 рік). Походження назви Карга може бути як від роду одного з племен ногайської орди, так і від птахів, що селилися по берегах цієї невеличкої річечки. Qarрa в перекладі з різних тюркських мов означає ворону, також це слово може означати чорний колір (Qara). На “Carte Exacte de la Chersonese Taurique… ” (1740 рік) і на карті «Полуостров Крым с пограничными землями» (1774 рік) вказується річка, що витікає з озера Qara-Yilрa (Чорна долина) та впадає в річку Каланчак. А от на “Carte exacte d”une Partie de l’Empire de Russie et de la Pologne meridionale renfermant l’Ukraine” (1769 рік) ця ж річка тече майже паралельно річці Каланчак і самостійно впадає в Каркінітську затоку. Опис походження назви та заснування села Карга потребує окремої статті.
Копані Теплі Води розміщувалися в районі сучасного села Птахівка Скадовського району. Урочище Кизилляр (Червоний Яр), за картою Таврійської області (1792 рік), знаходилося в районі сучасного села Красне Скадовського району, звідси й назва. А згідно «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» (1800 рік) Кизилляр знаходився в районі сучасного села Дарівка цього ж району, хоча в дійсності там знаходилося урочища Кизил-агач. Урочище Чітке Чаган (самотній клен) знаходилося поблизу сучасного села Красне, а Куру Чаган (сухий клен) – північніше сучасної Турецької бухти. На карті 1792 року значиться курган Куль-Оба, що перекладається як «гора попелу», й тому в «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» 1800 року курган зветься вже як Пил-оба, що знаходився північніше села Антонівка вказаного району.
«Подробноя милитерная карта по границе России и Турции» (1800 р.)
Та повернемося до Цукурів, що знаходяться на західній околиці сучасного Скадовська. На карті 1891 року це урочище значиться як Цукур. А от на плані 1806 року та на карті 1812 року вказано урочище Сукур Бояр з хутором та криницею. А ще раніше на «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» (1800 рік) та на аналогічній їй карті Дніпровського повіту (1792 рік) бачимо урочище Шокур Баїр. Баїр з татарського означає гору, а юьkьr – це подяка, вдячність Аллаху. Тобто, Шокур Баїр – це гора для молитви. Ще князь Семен Мишецький у 1740 році переповідав, що «в Кримських та Очаківських степах є кургани, насипані від землі. Кургани насипані для урочищ, і по тих курганах, у деяких місцях, урочища названі».
Трансформація назви на Сукур Бояр пов’язана з прізвищем українських козаків – Сукур. Тимофій Сукур був у 1752 році обраний Прогнойським полковником. У реєстрі Полтавського полку 1752 року згадуються козаки Іван, Гнат та Леско Сукур. У реєстрі Миргородського полку 1753 року згадуються Логвін та Фесько Сукур. Серед списку козаків Пластунівського куреня Запорізької Січі 1756 року згадуються Тиміш, Грицько та Степан Сукур. Учасником Гайдамаччини 1768 року був козак Фома Сукур. У листопаді 1770 року полковник Олексій Сукур організовував переселення ногайців із Причорномор’я на Кубань. Можливо, що в кінці XVIII століття хтось із козаків родини Сукур оселився неподалік Джа-рилгацької затоки, заснувавши перше українське поселення на території сучасного Скадовського краю.
Олег Лиховид.
Далі буде.