Чорнобильське лихо зловісним птахом пролетіло над Україною. Помахом його чорних крил було зруйновано багато людських доль, але й багато було врятовано… Скадовчанка Ганна Лук’янівна Хремчева – одна з ліквідаторів наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.
– Я родом з Новоукраїнки, – починає свою розповідь Ганна Лук’янівна. Була колись у Голій Пристані школа медсестер, я там навчалася та отри-мала призначення до Скадовська, медсестрою інфекційного відділення. Потім продовжувала працювати у лікарні, згодом – у тубдиспансері. Остаточно ж залишилась у районній санепідемстанції, перейшла туди у 1979 році.
1986 рік… Того спекотного і тривожного літа зі Скадовська у Чорнобиль на ліквідацію аварії поїхали сотні наших земляків різних професій. А до працівників районної СЕС черга дійшла лише у жовтні.
– Пам’ятаю, як вранці головний лікар санепідемстанції приніс мені додому документи про відрядження у Чорнобиль, – поринає у спогади Ганна Лук’янівна. – Того ж дня я прибула у Херсон. Формувалася бригада херсонських санепідеміологів у кількості 29 чоловік з усіх районів області. Нас попередили: жодних пільг не обіцяють, хто не хоче їхати – може повернутися додому. Та погодились їхати всі. У Києві з потяга нас пересадили в автобуси, і за кілька годин ми вийшли у Чорнобилі.
У покинутому місті медиків вразили будинки – розхристані, у багатьох вікна і двері настіж, у дворах розкидані дитячі візки та велосипеди. На порожніх міських вулицях жодної людини – лише діловито снують щільно зашторені машини та автобуси. Тихо.
Приступили до своїх обов’язків одразу, через дві години по приїзду. У Чорнобилі на той час самовіддано працювали дев’ять тисяч ліквідаторів. Вони жили подекуди тісно, харчування було спільне, а там, де скупчення людей, завжди існує загроза спалаху інфекційних захворювань. Лаборанти ледве справлялися з навантаженням – треба було постійно перевіряти стан води з різних джерел надходження, якість продуктів харчування, аналізувати проби і змиви звідусіль, де живуть і відпочивають люди.
Робочий день тривав з ранку і до пізнього вечора. Ганна Лук’янівна каже, що тоді її вразила дуже чітка і ритмічна організація праці:
– Зайвих поїздок чи пересування по вулицях не було, усі служби злагоджено взаємодіяли, кожен був зосереджений на сумлінному виконанні дорученої справи. Почуття відповідальності у всіх ліквідаторів було надзвичайно високим. Так і минули тридцять вісім днів майже непомітної, однак дуже необхідної роботи бригади херсонських санітарних спеціалістів. На зміну нам приїхали кримські колеги.
Ганна Лук’янівна розповіла, що заплатили за цю роботу півтора окладу, кожному було надано три вихідних дні. Але все це – дрібниці у порівняні з тією великою справою, в якій брали участь наші земляки.
Юрій Бондарєв.
Фото автора.