Турецький гамбіт

Таяр-бей паша.

Після приєднання Причорномор’я до Російської імперії першими господарями земель на території сучасного Скадовського району ставали іноземці. Про це свідчить лист Катерини ІІ Таврійському губернатору Семену Семеновичу Жегуліну від 3 квітня 1792 року, за яким останній мав виділити колишньому турецькому трибунчужному паші (генерал-полковнику) та Трапезундському сераскиру Хусейну Батал-бею 10000 десятин землі. Крім землі, сераскир отримав від російського уряду будинок №29 по Миколаївській набережній, що на Василівському острові в Санкт-Петербурзі, та пенсію в тисячу рублів. Й отримав це не задарма.

За що ж син спадкового правителя Трапезунда Хаджи Алі Джаникли-паши отримав такі привілеї від російського уряду? Історія ця є справжнім турецьким гамбітом, коли з метою отримання особистої користі у жертву було принесено цілу армію. 7 листопада 1790 року Батал-бей командував 40-тисячною турецькою армією на Кубані. Армія Батал-бея була розбита, а сам командувач із великою свитою опинився в полоні. У пам’ять про перемогу росіяни назвали станицю поряд з місцем битви ім’ям переможеного – Баталпашинська.

Ймовірно, губернатор Таврійської області не віднайшов таку кількість землі на Кримському півострові, і 10000 десятин землі, а точніше піску, були виділені в Нижньодніпровській піщаній арені. Маєток Батал-бея називався Буркути та включав територію сучасних сіл Промінь і Ленінське, межував із сучасними селами Труд та Новосілка Михайлівської сільської ради Скадовського району. Заселення Буркутів почалось у 1794 році, коли власник став переселяти сюди українських селян із Чернігівської губернії. Через кілька років Батал-паша отримав прощення від османського уряду і повернувся на батьківщину, де й помер у 1801 році.

Батал-бей паша.

У 1806 році син Батал-бея – чотирнадцятий спадковий правитель Тра-пезундської Анатолії – Таяр-паша намагався підняти повстання проти османського султана Селима ІІІ, але воно провалилося. Молодому паші довелося тікати спочатку в Абхазію, до місцевого правителя Келиш-бея, а пізніше в Росію, до військового губернатора Новоросії герцога Армана Еммануїла де Ришельє. Тут він висунув 8 вимог прийняття російського підданства.

Таяр-паша направився у таврійський край, де вступив у володіння батьківським спадком. Тривалий час паша проживав у Криму, про що у своїх записках згадує Таврійський губернатор Дмитрій Борисович Мертваго. У 1807 році Таяр-паша виїзджає до Санкт-Петербурга і присягає на вірність імператору Олександру І. Але через деякий час турецький султан Селим ІІІ був скинутий з трону, до влади приходить новий султан Мустафа, котрий приязно ставився до вигнанця. Таяр-паша вирішив повернутися на батьківщину.

Відомо, що одне зі своїх сіл, яке приносило до 500 рублів доходу на рік, власник подарував перекладачу, котрий слугував йому в Криму. Ймовірно, це й був колезький реєстратор Федір Білімов, який найменував село Білімовкою. Але пізніше, за назвою урочища, це село все ж отримало історичну назву – Карабулат. Ним родина Білімових володіла аж до 1917 року. Нині село має назву Ленінське, Михайлівської сільської ради. Північніше цих земель, ще на картах 1811 року та 1814 року, паша Таяр-бей вказується як власник Буркутів. Після 1835 року сучасні Буркути вже належали Роману Осиповичу Вассалю.

У 1925 році уряд виділив кошти на будівництво єврейських сіл Леніндорф (село Леніна), Вайндорф (Винне село), Найдорф (Нове село), Ленінвег (шлях Леніна). Нові села утворювалися на місці маєтків, що носили назву Карабулат.

Олег Лиховид.
Далі буде.