Л ікаря-терапевта КЗ «Скадовський центр первинної медико-санітарної допомоги» Валентину Іванівну Римарчук у Скадовську знають майже всі. Пацієнти та колеги кажуть, що такий медичний працівник у них від Бога. За свою практику Валентина Іванівна врятувала не одне життя. Пацієнтів у неї і справді дуже багато, та попри це, кореспонденту «Чорноморця» вдалося поспілкуватися з Валентиною Іванівною віч-на-віч.
– Валентино Іванівно, чому ви вирішили стали лікарем? Це була мрія ще з дитинства?
– Я тоді була маленькою. Та, на жаль, дуже добре пам’ятаю, як моя рідна тітка повернулася з німецького концтабору. Знаю, що її звільнили американці, знайшли поміж трупів. Вона була геть слабкою й немічною. Хворіла туберкульозом. Уся наша родина бачила, як життя тітки гасне. Власне тоді я й вирішила стати лікарем. Дивитися, як близька людина страждає, дуже боляче, особливо, коли допомогти нічим не можеш. Тому, так, стати лікарем я прагнула з дитинства і впевнено йшла до своєї мети.
– Яким був ваш шлях до мрії?
– У школі, як не дивно, мені більш до вподоби була математика, а не біологія. А от хімію у нас, певно, знали всі! Вчителька вимагала вивчати матеріал досконало, за що їй дякую. А після закінчення школи я вступила до Запорізького медичного інституту. Студентські роки були надзвичайно цікавими. Мені все подобалось, і я ні на мить не сумнівалась у своєму виборі.
– У вашій родині є ще медики крім вас, чи ви єдина у родині стали лікарем?
– Медиків у нашій родині вистачає. Мій брат – лікар-хірург, чоловік – лікар-гінеколог, донька працює дерматологом, і ось вже онука закінчила 11 клас і вступає до медичного. Я дуже хочу, щоб вона теж стала лікарем, та дівчина більше воліє бути ветеринаром. От подала документи до різних вузів, будемо думати та обирати.
– Ваші колеги кажуть, що ви врятували не одне життя. У чому полягає ваш секрет професійної майстерності?
– О, це вони мені лестять. Головне завдання лікаря – зберегти пацієнту життя. Важливо вчасно поставити хворому діагноз та призначити правильне лікування. Решта залежить вже від пацієнта. Розумієте, між лікарем та хворим має бути співпраця. Людина мусить слідкувати за своїм здоров’ям: робити вчасно флюорографію, міряти тиск, слідкувати за рівнем цукру у крові і, звичайно, брати до уваги рекомендації щодо лікування.
– А хто ж лікує медпрацівників, коли ті хворіють?
– За іронією долі, займаємося самолікуванням (сміється). Ми вже знаємо, яку таблетку пити, коли і від чого. Хворіти нам ніколи, треба допомагати пацієнтам.
– Напередодні професійного свята що б ви побажали своїм колегам та пацієнтам?
– Пацієнтам бажаю, аби ті не хворіли, слухалися лікаря та довго-довго жили. А своїм колегам бажаю здоров’я, сили, натхнення до роботи і, звичайно, вдячних пацієнтів.
– Щиро дякую за змістовну розмову. З наступаючим святом вас!
Ірина Мазіпчук.
Фото автора.