День Святого Валентина відзначається в нашій країні відносно недавно. Цього дня, за традицією, закохані зізнаються в любові, а незакоханим бажають її знайти. Відверто кажучи, в Україні поряд з туберкульозом вирує «епідемія розлучень». За даними Держкомстату, в середньому на три шлюби приходиться два розлучення.
Серед причин такої ситуації можна виділити як нестабільний соціальний стан, так і нездоровий прояв банального егоїзму багатьох молодих людей. Питання покращення макроекономічної ситуації ми залишимо українському уряду, а от у собі завжди можна покопатися і знайти корінь невдач.
Напередодні Дня закоханих кореспондент «Чорноморця» відвідав одну поважну в нашому місті родину. Віктор Савелійович Дервоєд починав свій професійний шлях хірургом, потім більше 30 років очолював Скадовську міжрайонну медично-експертну комісію. Його дружина Алла Василівна багато років була завідуючою лабораторією при районній лікарні. Керуючись у своїх стосунках повагою та любов’ю, Віктор Савелійович та Алла Василівна гідно виховали сина Віктора та дочку Уляну, які подарували їм онуків Дмитра та Юлю. А шість років тому бабусю і дідуся нагородили правнуком Максимкою.
– Алло Василівно, розкажіть, де і як ви познайомилися з Віктором Савелійовичем?
– Народилася я в Сімферополі. Після школи вступала до медичного інституту, проте спроба виявилася невдалою. Не вистачило кількох балів з хімії. Часи були тяжкі, жили ми вкрай бідно. Тому, не залишаючи намірів отримати вищу освіту, я влаштувалася працювати на фабрику гумового взуття. А познайомилась я з Віктором Савелійовичем на танцях. Хочу сказати, що ними я зовсім не цікавилася, мені більш до вподоби були заняття у драмгуртку. Але святкового першотравневого вечора дівчатам дивом таки вдалося витягнути мене на танцмайданчик. У міському парку грав духовий оркестр, панувала весела святкова атмосфера. Мене, з півоберта, запросив на вальс невисокий на зріст хлопець. Це і був Віктор Савелійович.
– Ви одразу відчули, що він «той самий»?
– Насправді, до Віктора Савелійовича я зустрічалася з хлопцем. Він був високий, стрункий, дарував квіти, водив у кіно. Усі говорили, що ми дуже красива пара. Й одного разу він запропонував мені руку та серце. Я вирішила порадитися з мамою. На питання: «Ти його любиш?», я відповіла: «Не знаю!». «Якщо не знаєш, то й не любиш», – резюмувала мати. А Віктор Савелійович підкорив мене не яскравою зовнішністю, а своїм трепетним ставленням, добрим, довірлим голосом. Зірок з неба не хапав, золоті гори не обіцяв, але він твердо сказав: «Якщо будеш зі мною, будеш щасливою!» Я не була закохана, як кажуть, без пам’яті. Однак, якось Віктор тяжко захворів, і два тижні я його не бачила. Я втратила апетит. Думки все більше поверталися до нього, він стояв перед очима, а в голові лунав його голос. У цей момент я зрозуміла, що я його дійсно кохаю.
– Ви з Віктором Савелійовичем різні люди? Скільки років ви разом?
– Алла Василівна: Разом ми вже понад 50 років. У нас є багато чого спільного: обидва росли без батька, пізнали голодні роки. Мій чоловік відзначається більшою практичністю. Він вольовий та сильний, завжди у доброму гуморі. Я, по собі, більш тонка, творча натура. Дещо емоційна. Але для жінки це нормально. Відмінності в характерах нас не роз’єднували, навпаки, ми доповнювали один одного. Він завжди був готовий підставити своє плече, втішити у важку хвилину, підбадьорити, розділити мої успіхи та невдачі. У такі миті я почувалася справді коханою жінкою. Що ще треба для щастя?
– Віктор Савелійович: А в мене, коли бачу, що дружина світиться щастям, за спиною просто крила виростають. Відчуваєш прилив сил та снаги. Здається, що можеш звернути гори заради неї.
– Тут з вами важко не погодитися. Відомо, що щастя за гроші не купиш! Наостанок, що ви можете порадити молодим? Є якась універсальна формула любові?
– Алла Василівна: Любов – дуже крихке, тендітне почуття. Його треба плекати, берегти, здобрювати терпінням та зрошувати добрими справами. У коханні треба вміти бачити найкраще, світле, прекрасне. Звичайно, «підводні камені» є в будь-якій родині. Нас теж не обминули помилки та розчарування. Але ми взяли собі за головне, що в будь-якому конфлікті треба, перш за все, вчасно зупинитися, критично поставитися до себе і неодмінно поважати іншу сторону.
– Віктор Савелійович: Любов – це не вулиця з одностороннім рухом. Одна людина, як би вона не хотіла, втримати кохання самотужки не зможе. Тому, якщо між людьми виникає таке світле почуття, як любов, дуже важливо докласти спільних зусиль, аби його зберегти на все життя!
– Дякую за розмову та щиро вітаю ваше подружжя з Днем закоханих!
Бесіду вів Олександр Білий.