17 листопада виповнився рік від дня загибелі Анатолія Олійника.
Цей день у рідному селі Героя був оповитий смутком і скорботою. Напередодні і вранці йшов затяжний дощ – природа ніби розділяла горе з людьми. Пам’ять Анатолія Олійника вшановували у стінах його альма-матер – Антонівської загальноосвітньої школи. На скорботний мітинг зібралася уся школа на чолі з директором Тамарою Василівною Шевченко, прийшли мама загиблого воїна Алла Петрівна Олійник, класний керівник Валентина Михайлівна Чорна, однокласники. У заході взяли участь і заступник голови районної державної адміністрації Анатолій Розумний, начальник відділу ос-віти РДА Ольга Дудченко, голова Антонівської сільради Олександр Мараховський, заступник директора ДП «ДГ Інституту рису» Олексій Уманський, священик Української греко-католицької церкви Володимир Цяпка.
Усі в цей день ділилися спогадами про Анатолія Олійника… як він вперше переступив поріг рідної школи, яким допитливим учнем ріс, як після закінчення 11 класів вирішив стати військовим юристом, вступив до університету, а згодом прийняв рішення служити у Збройних силах України і вирушив в АТО…
– Якось Анатолій сказав мені: «Мамо, я не міг інакше», – втираючи сльози, пригадує Алла Петрівна Олійник. – Він був там, на варті нашої Вітчизни, і поліг за нашу свободу, за нашу вільну Україну, за всіх нас, за підростаючих діточок. І я бажаю, щоб над нами завжди було мирне небо і ми дочекалися всіх дітей, які сьогодні знаходяться там, на Сході України. Зараз ці хлопці – це наші спільні діти. Бажаю усім батькам, аби їхні діти повернулися живими і здоровими і більше ніколи не покидали батьківського порогу.
У рамках мітингу було запалено пам’ятні лампади, до меморіальної дошки Анатолія Олійники діти й дорослі поклали квіти. Та попри це Анатолій – живий. Він живе серед нас, і житиме доти, доки ми його пам’ятаємо.
Тетяна Підгородецька.