Минула неділя у Новомиколаївці стала днем жалоби: війна забрала життя вже другого мешканця села. Горе прийшло із звісткою про те, що загинув Валерій Миколайович Якущенко. Прощалися із загиблим воїном усім селом. У душах людей хмари смутку і печалі, невимовний біль клубком давив у горлі кожного, до неба линула молитва, зрошена гарячими сльозами рідних та близьких патріота.
Йому було 37 років. Валерій Якущенко народився 5 липня 1978 року, після закінчення школи пішов працювати у колгосп рідного села. Класний керівник Валерія Людмила Миколаївна Бабенко пригадує, що хлопець був дуже старанним і працьовитим. Ще школярем він мав найбільше трудоднів, працюючи на бригаді.
До моменту мобілізації у Збройні сили України працював в своєму одноосібному господарстві. Старанною щоденною працею заробив на трактор та автомобіль. На війну пішов, як на роботу – важку, але необхідну. У зоні АТО він був з березня 2014 року. Історія залишила нам короткий фрагмент відео, зроблений Громадським ТБ, в якому Валерій Якущенко ділиться думками про службу в АТО і гордістю за Україну.
Незабаром він мав повернутися додому після річного строку служби. Валерій навіть не взяв відпустки, аби пришвидшити повернення у рідне село. Якраз у липні мала відбутися зустріч однокласників. 20 років тому вони закінчили школу, тепер чекали приїзду Валерія.
Новомиколаєвець служив весь час на передній лінії фронту. Воював під станицею Луганською на блок-посту «Сталінград» на посаді заступника командира взводу розвідки, під кінець служби був старшиною. Назву для блок-посту бійці підібрали не випадково – це була передова, саме «пекло», тут весь час точилися жорстокі бої. А Валерій завжди вмів підтримати бойовий дух товаришів, завдяки його почуттю гумору ніхто не залишався без посмішки.
Але на війні щомиті на бійців чатує біда. Валерій Якущенко отримав важку травму голови і 9 липня помер по дорозі до шпиталю у Дніпропетровську. Без чоловіка і батька лишилися дружина і двоє дочок семи та чотирнадцяти років. У пам’яті рідних, друзів, однокласників та знайомих Валерій залишиться добрим, чуйним, завжди готовим прийти на допомогу. А односельці похилого віку ніколи не забудуть, як Валерій щовесни орав їм усім городи, не бравши за свою роботу ані копійчини.
У ніч, коли привезли труну з тілом, новомиколаївці утворили на рідній вулиці Валерія Якущенка живий коридор. Люди стали на коліна із запаленими свічками в руках – від цієї картини краяло серце і не можна було стримати сліз. Поховали воїна у неділю на сільському кладовищі.
Якою міркою виміряти ту глибину горя і скорботи, що переживають дружина, діти і всі рідні та близькі воїна? Валерій пішов з життя та залишив на землі глибокий і незабутній слід. Нехай земля буде захисникові нашої Вітчизни пухом, а пам’ять світлою і чистою! Вічна слава Героям!