Доброго дня, шановна редакціє!
Зовсім нещодавно сталося так, що я із півторарічною дитиною потрапила до дитячого відділення районної лікарні. Приїхали ми об одинадцятій годині вечора, із високою температурою, налякані та втомлені. У цей пізній час нас прийняв завідуючий дитячим відділенням Костянтин Євгенійович Гак. Він уважно вислухав, надав необхідну допомогу та запропонував залишися на лікування у стаціонарі. І з цієї миті я не перестаю захоплюватися цією Людиною.
Тієї ночі до відділення потрапило ще кілька матусь із хворими маленькими дітьми. Більша частина – відпочивальники. Дівчатка-медсестрички до самого ранку невтомно піклувалися про хворих діток, ставили крапельниці, вимірювали температуру, підтримували наляканих батьків, адже деяким маленьким пацієнтам не було й піврочку.
О сьомій годині розпочався обхід – Костянтин Євгенійович ще й досі на робочому місці… Одна зміна плавно переходить в іншу, без найменшого натяку на відпочинок. Черга потребуючих лікування дітей невпинно росте з кожною годиною. Лікар усіх ретельно оглядає, призначає лікування, заспокоює істерики небайдужих матусь. Людина працює понад силу, без перерви на обід чи хоча б якийсь перекус, до самої ночі! Старанно рятує життя та здоров’я незнайомих йому людей. А за добу, бувало, до стаціонару надходило до 20 хворих діток. І це не один окремий тяжкий день лікаря! З таких щоденних нелегких буднів складається його повсякденне життя.
Ось, нарешті, і настав довгоочікуваний день нашої виписки. І ми, здорові й усміхнені, повертаємося до звичного ритму життя. А в наших лікарів завтра все повториться знову. Хто знає, скільки життів доведеться рятувати наступного дня?
Христина Браташ, м.Скадовськ.