Половецький степ

У ІІІ ст. н.е. військова могутність сарматів була ослаблена готами. Саме з 230 р. н.е. у причорноморський степ приходять германські племена остготів, які на Нижньому Дніпрі та Надазов’ї заснували державу та дали річці Borysthenis сучасну назву Данапр (Дніпро). Проте в межах сучасного Скадовського району не виявлено решток поселень або поховань цього народу. Готський союз був повністю розгромлений антами та гунами близько 375 року.

Держава антів існувала від кінця IVст. до VII ст. За Йорданом (IV ст.), анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм Кесарійським (VI ст.), їхні оселі сягали на сході Азовського моря. Це підтверджує й найближче до Скадовська антське поселення, яке знайдено в Новотроїцькому районі. Деякі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов’янських племен уличів. У VII ст. в причорноморських степах з’являються слов’янськi племена. Ймовірно, це й були літописні уличі, проте їхні поселення не віддалялися далеко на схід.

У короткий період, з 632 року по 671 рік, у причорноморських та азовських степах панували болгарські племена. Пізня назва Олешшя, як вказують болгарські джерела, походить від терміну Улуш, що означає церемонію пиття кумису на знак шанування родинних стосунків. Далі, протягом майже трьох століть, територія сучасного Скадовського району номінально входила до складу Хозарського каганату, хоча поселень цього народу не виявлено.

У результаті ослаблення й розпаду Хозарського каганату, у другій половині X ст. причорноморські степи перейшли під владу печенігів. Поблизу сіл Широке, Гостроподолянське, Шевченко та Мала Андронівка Скадовського району досліджено поховання печенігів та інших кочівників Х-ХІІІ ст.ст. Ці поховання характеризуються не насипанням нових курганів, а підхороненням у раніше існуючі скіфські кургани. Лише у 1036 році величезна орда печенігів була розгромлена військами київського князя Ярослава Мудрого. Після цієї поразки основна маса печенігів пішла зі степів Північного Причорномор’я на захід, за Дунай, а інші були асимільовані новими кочовими племенами – половцями, які прийшли до степу.

Після розгрому печенігів русичам вдалося закріпитися на Нижньому Дніпрі, де виникло місто Олешшя, що на сучасному Великому Потьомкінському острові, південніше сучасного Херсона. Вперше воно згадується в 1084 році. А Євстафій Солунський (ХІІ ст. н.е.) вказує, що Руси живуть бiля Dromos Achilleos, тобто напроти острова Джарилгач – у межах сучасного Скадовського району. Гвiдо Равенський, у своїй «Географії» (ІХ ст. н.е.), острови Dromos Achilleos, що розпалися, називає Dandarium або Dandareon (Дандареон). Буквально це перекладається як «місце з очеретом», що свідчить про важливість очерету для народів, які жили у місцевості, де немає лісу.

Від гирла Дніпра до Кримського півострова кочувала орда лукоморських половців. Але портове місто Олешшя не відчувало на собі набігів степових народів. Адже тут, на торжищі, кочівники могли обміняти коней, худобу та шкури на зброю, знаряддя праці, господарські предмети та предмети розкоші візантійського походження. Підтвердженням останнього є знахідки археологів поблизу міста Скадовська. До Олешківської округи русичів, ймовірно, відносилися північна та західна частини сучасного Скадовського району. На території села Шевченко виявлено могильник слов’ян IX-XI ст.ст. Це могло бути поховання уличів або більш пізніх осілих русичів.

Біля села Шевченко Скадовського району знайдено поховання половців. Амфора з червоної глини, знайдена в селі, незвична. Судячи з форми тулуба, вона повинна відноситися до веретеноподібних. Амфора з високо піднятими ручками, поверхня ретельно загладжена, без рефління, днище закопчене, в трьох місцях простежується графіті. Висота амфори – 30 см, при найбільшому діаметрі 13 см, і діаметрі горла 5 см. Подібні амфори використовувалися в якості дрібної тари для таких рідин, як вино, олія та вода. Амфору датовано не пізніше ХІ ст., оскільки для ХІІ ст. характерні більш вище підняті ручки. Уточнити дату поховання з села Шевченко можуть залізні вудила та стремена, подібні до яких з’явилися у степових кочівників лише в ХІІ ст. Елементи поховального обряду (решітний настил з дошок під померлим, ступінчаста конструкція могили, південно-західна орієнтація поховання) в сукупності дають орієнтування на дату комплексу не раніше ХІІ ст. Соціальний статус похованого важко визначити, проте наявність черепа та кісток коня, залишки шкіряних чобіт та шапки, бронзової бляшки та залізної пряжки, а також залізного ножа вказують на поховання воїна, ймовірно половецького.

У ХІІ ст. половці повністю освоїли причорноморські та приазовські степи. Пам’ятками перебування половців є численні кургани та знамениті «половецькі баби», які встановлювалися на курганах, зимовищах та при дорогах. Фігури, виготовлені з пісковику, вапняку та червоного граніту, зображують людей з посудиною, притиснутою до живота двома руками. Такі кам’яні скульптури ХІ-ХІІІ ст.ст. археологи виявили поблизу сіл Приморське та Улянівка Скадовського району. Крім того, біля селища Лазурне, сіл Красне, Новомиколаївка та Приморське виявлені численні поховання половців ХІ-ХІІІ ст.ст. А біля села Андріївка знаходяться кургани кочівників ХІІ-ХІV ст. н.е. Із семи відомих половецьких поховань біля села Гостроподолянське в одному з них знайдені намисто та срібна каблучка.

За 4 км на північний схід від Скадовська, в урочищі Морська кошара, знайдено грушовидно-сферичну або псевдосфероємкісну амфору з вузьким дном. Широка частина тулуба амфори сягає параметрів його висоти. Найбільший діаметр тулуба – 27,6 см, при висоті горла 3,3 см. Діаметр горла становить 5,8 см, що значно вирізняється від стандартних амфор того ж періоду – від 7,5 до 9,7 см. Висота амфори (без ручок) – 33 см, із ручками – 35 см. Подібний тип амфор почав з’являтися в Північному Причорномор’ї з ХІ ст. Для ХІІІ-ХІV ст.ст. подібні амфори є звичайною знахідкою в матеріалах поселень Північного Причорномор’я. Такі амфори мають трапезундське походження й відносяться до першої чверті ХІІІ ст. Дату цього поховання допомогло визначити прямокутне кресало другої половини ХІІІ ст. – початку ХІV ст. Соціальний статус похованого можна визначити як старшого воїна.

В урочищі Морська кошара також знайдено половецький казан того ж періоду, що має відмінності в системі поєднання стінок та днища. Майстром була обрана більш складна техніка поєднання швів, що являла собою замок. Язики, що йшли по краю однієї стінки, були впущені у спеціальні прорізи в іншу стінку, а потім загнуті та розклепані. Подібна система кріплення була не досить ефективною, й тому казани такого типу зустрічалися рідко. У селі Широке знайдено половецький казан, що виготовлений із кількох шматків міді, поєднаних клепками, з прямим днищем.

Неподалік від села Антонівка Скадовського району, на околиці села Озерне, у двох курганах висотою 0,35 м та діаметром 25 м було знайдено поховання половецьких воїнів середини ХІV ст. Воїни були поховані в гробах, сколочених з окремих дошок, та супроводжувалися похованням коня. Згідно з обрядом, половці клали в могили тільки голову та ноги коня, решту використовували під час поминок. Хоча поховання було пограбоване ще в часи середньовіччя, збереглася надзвичайно різноманітна наступальна зброя. Знайдено бронебійний спис, ножі-дротики, спис із наконечниками стріл, фрагменти колчана та шаблю з ножнами. Із захисного озброєння знайдені шолом з бармицею, шкіряний панцир із нашитими металевими бляхами та металевими нарукавниками. Серед побутового приладдя в поховані знайдені фрагменти залізного казана, амфори, стремена та вудила. Серед коштовних прикрас у могилі воїна залишилися золота каблучка, срібна монета та золоті нитки від парчевого золототканого одягу.

Рухалися причорноморськими степами народи, із сходу на захід, у пошуках пасовищ, багатства… Вперед, далі і далі тягнулася орда за ордою, зупиняючись лише, щоб перепочити та набратися сил. Несправедливо це, адже рветься коріння… Ріс у степу пирій і п’ять тисяч років тому, і тисячу років, і нині росте. А поряд з ним ковила, а поряд з ним тонконіг та цикорій… На своєму місці, постійно. Із року в рік, із століття в століття, з тисячоліття в тисячоліття. Чому ж людині ми відмовляємо в такій постійності? І кімерійці, і скіфи, і сармати, і слов’яни, і печеніги, і половці – жоден із носіїв різних культур не зникав з арени історії, а передавав свою кров, свій досвід, свою віру, свою пам’ять нащадкам. І ця кров переходила з покоління в покоління. А з ними і сила, і віра, і пам’ять. А як же інакше?

Нехай ішла якась частина на схід чи на захід, але ж певна частина народу завжди залишалася на батьківщині своїх предків. Народ завжди зберігав свою сутність, свою кров, свою віру, яким би ім’ям його не називали. Кожен новий народ асимілював у собі попередників. На половців, які уві-брали в себе всі попередні народи й племена, чекала та ж доля. Колись великий і могутній народ розчинився частково в руських та литовських князівствах, а частково був поглинутий новою імперією, що прийшла зі сходу, – монголами.

Олег Лиховид.