Скадовчани організували телеміст з кримсько-татарським народом

IMG_7032_сайтСкадовський і Генічеський райони відділять більше 200 кілометрів, але цеаж ніяк не заважає дружнім зв’язкам та добросусідській підтримці один одного. Так, до 73-ї річниці депортації кримських татар, у рамках Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, скадовчани розділили біль цієї трагедії з громадою Генічеського району. Адже, як відомо, після анексії Криму, саме тут проживає найбільша на материковій Україні громада кримських татар.

Пам’ятній даті працівники комунального закладу «Скадовська централізована бібліотечна система» присвятили мітинг-реквієм. У залі центральної бібліотеки були запалені символічні свічки пам’яті, на моніторі демонструвалися документальні хроніки про депортацію кримських татар. Це сьогодні, у 21-му столітті, ми маємо можливість дізнатися правду про трагедію кримсько-татарського народу, яка сталася 1944 року і тривала майже до кінця минулого століття. Це сьогодні ми маємо змогу називати речі своїми іменами…

IMG_6995_сайтДепортація кримських татар була нічим іншим, як примусовим виселенням кримськотатарського населення Кримської АРСР, яке НКВС розпочало 18 травня 1944 року. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму у 1944 році геноцидом кримчан і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Щороку 18 травня у світі відзначають пам’ять жертв депортації кримців. В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу, а з 2016 року – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Операція з депортації кримських татар почалася рано-вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о четвертій вечора 20 травня. Для її проведення було задіяно понад 32 тисячі військових НКВС. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг йти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

IMG_7014_сайтУ телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Урал і в Костромську область. Сьогодні ж, за даними незалежних експертів, вважається, що депортації зазнали близько 250 тисяч кримських татар.

Усе це важко усвідомлювати, а ще важч про це говорити. Тим не менш, говорити треба, аби дати об’єктивну оцінку історії і тим, хто чинив цю наругу над безневинним народом. Ось чому за ініціативи начальника відділу культури, молоді і спорту Ольги Миронець у рамках мітингу-реквієму було організовано телеміст із кримськими татарами, які живуть в Генічеському районі. Кримсько-татарську громаду в онлайн-спілкуванні представляла заступник голови Генічеської районної державної адміністрації Гульнара Бекірова, також у цій місії до неї долучився перший заступник голови Генічеської РДА Олексій Сищенко.

– Моя родина на собі відчула всю трагедію депортації кримських татар, так само, як і десятки тисяч інших людей, була насильно вивезена в товарному вагоні до Узбекистану, – з гіркотою почала розповідь Гульнара Решатівна. – Після цього на кримську землю знову ступили аж у 1967 році, коли радянська влада дозволила повертатися кримським татарам на історичну батьківщину. Тоді приїхали перші п’ять сімей, наша була серед них. І хоча жити в Криму нам дозволялося, але реєструвати ніхто ніде нікого не хотів. Нас ніби не існувало юридично. Моя мама, вчитель російської мови та літератури, влаштувалася на роботу до школи, але з житлом та з пропискою було набагато складніше.

IMG_7000_сайтГульнара Бекірова озвучила ще чимало трагічних спогадів. За її словами, більш-менш нормальне життя кримські татари відчули, коли Україна стала незалежною. Але сьогодні кримсько-татарський народ переживає чергове випробування – анексію Криму.
– Наша віра дуже міцна і непохитна. Як колись наші батьки, діди та бабусі вірили, що повернуться на рідну землю, так само й сьогодні всі ми віримо, що Крим знову буде наш. Адже Крим – це Україна, а кримсько-татарський народ – це частина України, – сказала наостанок Гульнара Бекірова.

Від імені всієї Скадовщини разом з Ольгою Миронець свою підтримку кримським татарам висловили заступник голови Скадовської райдержадміністрації Надія Сєркова, заступник міського голови Анатолій Розумний та радник голови районної ради Сергій Зеленюк.

Хвилиною мовчання присутні у залі вшанували пам’ять загиблих кримських татар та запалили лампади. Ну а завершився телеміст на оптимістичній ноті. Скадовчани та геннічани домовилися про співпрацю у творчому туризмі, аби скадовські і генічеські діти приїздили один до одного з концертами, для дружби та гарного спільного відпочинку.

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.

Фото автора.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення