Три місяці відрядження

У ці дні ми співчуваємо всім, кого торкнулася чорним крилом страшна біда – чорнобильська катастрофа, тим, хто був змушений залишити рідні домівки – евакуйованим і переселенцям із зони відчуження. Ми віддаємо шану кожному, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Проте, Григорій Володимирович Щербина про свій досвід у Чорнобилі розповідає досить скупо. Каже, що просто був у відрядженні, причому недовго.

Чорнобилець– Багато часу минуло, а 1986 рік пам’ятається мені дуже яскраво, – розпочав свої спогади Григорій Володимирович. – У той рік я закінчив строкову службу у внутрішніх військах, дечому навчився, то й вирішив піти на роботу до міліції. Подав документи, дочекався наказу про зарахування та отримав призначення на службу у Скадовське районне відділення внутрішніх справ. Усе в моїй роботі складалося добре, ніщо не віщувало якихось змін у житті. Звичайно, звістка про аварію на Чорнобильській АЕС вразила всіх нас. Але багатьом здавалося, що ці події десь дуже далеко і не стосуються нас особисто.

А через рік, у листопаді 1987 року, Григорій Щербина отримав наказ збиратися у відрядження в чорнобильську зону. Загалом з його відділу охорони було направлено двоє чоловік. Приїхали у Херсон, а в обласному управлінні з усіх районів Херсонщини вже збиралися правоохоронці для служби у зараженій зоні.

– Не скажу, що їхали туди з хорошим настроєм. У кожного було на душі тривожно, – розповідає Григорій Володимирович. – Ми вже знали, що невидима радіація стала там справжньою загрозою для життя. Але службовий обов’язок треба виконувати! … І ось ми у зоні радіоактивної катастрофи. Нас розділили, я потрапив у село Поліське, де знаходився батальйон управління позавідомчої охорони. А нести службу до Прип’яті нас возили автобусом. Чергували у зараженій зоні по 12 годин.

Служба була відповідальною. Правоохоронці чергували на контрольно-пропускних пунктах і ретельно стежили, щоб у зону не проникали сторонні особи, бо тоді вже почали «господарювати» мародери. Стежили, щоб звідти не вивозили заражені предмети, адже у багатьох виникала спокуса прихопити якусь дефіцитну річ. Звичайно, дуже уважно перевіряли документи. Під час патрульної служби слідкували, щоб не було пожеж, охороняли «могильники» зараженої техніки, виявляли самоселів, котрі дісталися у заборонену зону.

– Моторошно було йти нам Прип’яттю: стоять нові ошатні будинки, ваблять око яскраво розмальовані дитячі майданчики, молоді деревця, сквери. Але … людей немає, навколо тиша. Ні кішки, ні собаки, ані пташини. Тиша поглинула все, лиш де-не-де руді сосни порушують спокій, шумлять верховіттям. Це сприй-малось, як неймовірна реальність. Такого не повинно бути! Як можна було нормально сприймати таку картину: у шерензі стоять нові «Ікаруси», які не проїздили й року, новісенькі автівки швидкої допомоги, пожежні машини, вертольоти? Стоять і вже ніколи не служитимуть людям… – каже Григорій Щербина.

– Думаю, що і самопочуття ваше було не кращим, аніж ці думки…

– З перших днів перебування в Чорнобилі відчувалася гіркота і металевий присмак у роті, в багатьох спостерігалася кровотеча з носа, постійно підвищувався тиск. З часом люди ніби звикали. Самопочуття покращувалося, але рівень радіації й далі перевищував норму в кілька разів, нищівно впливаючи на все живе. Від високого рівня випромінювання навіть тварини були, наче сонні. Розповідали, що з лісу вийде вовк чи козуля – і падає посеред дороги. Ну а ми відчували слабкість у тілі, ломоту у суглобах, запаморочення, постійно нудило. Їжа здавалася позбавленою смаку.

– Думаю, наслідки цього вам довелося відчути на своєму самопочутті і після відрядження?

– Так. Я повернувся у Скадовськ, та вже через тиждень мій стан був таким, що негайно поклали у лікарню. Згодом мені призначили першу категорію, а вона дається інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Тобто, визнали потерпілим від Чорнобильської катастрофи, було встановлено причинний зв’язок інвалідності з чорнобильською катастрофою. Ось так три місяці відрядження вплинули на моє життя. Думаю, недарма ми відчували тривогу, коли їхали у відрядження, – таки втратили частину здоров’я. А багатьох уже й на світі немає.

Юрій Бондарєв.
Фото автора.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення