Є люди, над якими ніби не владний час. Скільки б років не було за паспортом, вони завжди гарно виглядають, серце випромінює молодість, а давні спогади здатні зринути у пам’яті, ніби все це було ще вчора. 21 липня святкувала свій День народження колишній журналіст районної газети – Валентина Анатоліївна Єрохіна. І зустріч з іменинницею подарувала теплі емоції не лише їй, а й нам – нинішньому поколінню газетярів «Чорноморця».
Коли ми завітали до Валентини Анатоліївни, вона вже виглядала нас на порозі затишного за-квітчаного будинку, в якому мешкає разом зі своєю донькою. У такому поважному віці, а Валентині Анатоліївні виповнилося 79 років, самопочуття не завжди додає снаги, але щира посмішка та добре сяйво, що важко не помітити в очах іменинниці, підказує, що вона і досі молода душею.
– У мене дуже хороші діти, вони – моє щастя, моя гордість і моя втіха! – зауважує на такі компліменти Валентина Анатоліївна.
Донька Лариса Миколаївна Чумаченко працює вчителем початкових класів у Скадовській загальноосвітній школі №3, син Віктор Миколайович Єрохін відповідає за технічні питання в Укртелекомі. Справжня радість Валентини Анатоліївни – це дві її онучки та правнук. Їм завжди є про що погомоніти з бабусею, а вона готова дарувати їм не лише любов і ласку, а й глибоку мудрість своїх літ.
Валентина Єрохіна народилася у селі Виноградове Олешківського району 1938 року, тоді ще воно називалося Чалбаси. Але більшу частину літ вона прожила у Скадовську, і цей період життя почався для неї саме з нашої районної газети.
– Після війни, як ви знаєте, було дуже важко, усі були голі й босі. То й у мене, хоч і школу я закінчила з одними п’ятірками, не було змоги їхати десь здобувати освіту далі, – розповідає Валентина Анатоліївна. – А в Скадовську у нас жили родичі – тітка і дядько. Їхня донька – моя двоюрідна сестра – вчилася в одному класі з донькою редактора – Ганни Дмитрівни Нусінової. Одного разу, коли я гостювала в місті, дівчата й познайомили мене з Ганною Дмитрівною, і вона мене запросила на роботу.
На календарі саме був жовтень 1956 року, газета Скадовського району мала назву «Голос колгоспника», а Валентині було лише 18 років. На наше запитання, як тоді виглядав Скадовськ, жінка, перш ніж щось сказати, важко зітхає:
– Ой… ой… таке було брудне місто… така багнюка стояла, що ноги неможливо було витягти з неї. Після кожного дощу, аби дійти до редакції, потрібно було одягати калоші, і вони часто губилися у глибокій багнюці. Приміщення нашої редакції і друкарня знаходилися там, де через багато років відкрився магазин «Дитячий світ». І мені від редакції додому треба було йти через парк – так я через ту багнюку відмовлялася ходити на обід. А як інакше?! – сміючись, розповідає іменинниця.
У редакції Валентина Єрохіна почала складачкою – працювала дуже багато, вчилася всьому швидко, тож уже незабаром стала незамінним працівником. Але справжній смак роботи відчула, коли стала працювати кореспондентом – найдовше вона пропрацювала у відділі сільського господарства. Кожну тему, кожен рядок пропускала через серце, була дуже принциповим журналістом і болісно переживала, коли її гострі публікації не вписувалися у формат радянської пропаганди.
– Якось я поїхала із зоотехніком райооного управління сільського господарства у рейд-перевірку до села Красне, у радгосп «Комсомольський». Тільки-но підходимо до ферми, а корови так ревуть… так ревуть… Як влучно було сказано в Панаса Мирного: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Так і тут! Кормів багато, а доярки скаржаться, що нічого не підвозять. І я вирішила про це написати.
І вона написала. Матеріал був великий, правдивий. А потім… почалися вмовляння з боку парткому – спершу особисто Валентину просили не друкуватися. А коли зрозуміли, що вона непохитна, звернулися до редактора… Зрештою, матеріал не опублікували. А Валентина Анатоліївна і досі, попри те, що минуло більш ніж півстоліття, з прикрістю згадує цей випадок – вона ніколи не любила загравати з читачем, а надто – «прикрашати» проблему.
– Що я мала після цього сказати дояркам?! Вони ж чекали від мене правди?! А мені не дали цю правду донести! – зауважує Валентина Анатоліївна.
Взагалі найбільше вона любила писати на теми моралі: складні стосунки в родині, батьки і діти, важкі підлітки… Майже завжди публікації Валентини Анатоліївни мали резонанс на весь район, а заява про проблему вголос, її оприлюднення, часто ставало поштовхом до її швидкого розв’язання.
За чашкою чаю Валентина Єрохіна розповіла нам ще один цікавий епізод з життя районної газети, історичний, про те, як з’явився «Чорноморець»…
– 1962 року у верхівці Хрущова видали якийсь наказ щодо укрупнення районів. Відповідно до нього одна газета мала виходити на кілька районів. Так було вирішено ліквідувати наш «Голос колгоспника»… Міжрайонну газету було доручено випускати нашим колегам у Голій Пристані, – згадує Валентина Анатоліївна. – Десь у червні того ж року наша «районка» була закрита, до цього часу нам усім підшукали роботу в інших місцях. Якийсь місяць я працювала у дитсадку, а потім пішла вихователем до школи, в групу подовженого дня. Водночас, і ми, і наш райком не припиняли клопотати про відновлення виходу «районки». Й ось одного весняного дня я була на роботі в школі, коли мені переказали, що чекають на мене в райкомі. Перший секретар зустрів мене у своєму кабінеті, поряд за столом сидів ще один чоловік. І секретар звернувся до мене: «Валентино Анатоліївно, зна-йомтеся: це – новий редактор газети Іван Теренті-йович Стариков. А ви хотіли б працювати в газеті знову?» – «Звичайно!», – відповіла я. І так 15 березня 1963 року ми видали перший номер «Чорноморця». А цю назву газети – «Чорноморець», здається, теж придумав Іван Терентійович.
Ще багато цікавих спогадів ми почули цього святкового дня з вуст іменинниці – колишнього журналіста районної газети Валентини Анатоліївни Єрохіної. З її досвіду, робота в редакції ніколи не була легкою справою, особливо тоді, коли газета набиралася на лінотипі, а підготовка матеріалів вимагала дуже багато часу. Але над багатьма труднощами переважала щира дружба, яка панувала між колективами редакції та друкарні, оптимізм і спільна віра в кращий завтрашній день. Цього ж Валентина Анатоліївна побажала нинішньому колективу «Чорноморця», а ще – багато цікавих матеріалів та довголіття нашій районній газеті, відданим читачем якої Валентина Анатоліївна залишається зараз.
Тетяна Підгородецька.