Новини, що приходять зі Сходу України, болісно відгукуються у кожному серці. Йде справжня війна. Щодня гинуть військові та мирні жителі. Від вибухів на руїни перетворюються багатоповерхівки. З полів ніхто не збирає врожай – рідна плодюча українська земля «засіяна» мінами… Усе це – не кадри з іноземного військового бойовика. Усе це – в нашій країні, не так вже й далеко від Херсонщини. Чи хочемо ми, скадовчани, проміняти своє тихе щасливе життя у мальовничому курортному містечку на таке пекло, як нині у Донецькій та Луганській областях? Кожна адекватна людина скаже голосно: «НІ! НІ! І ще раз НІ!». Але сьогодні просто говорити вже замало. В умовах, коли українська обороноздатність десятиліттями зводилася нанівець, годі чекати, що нас прийдуть захищати професійні військові. Якою б страшною не була війна, її виграє не той, хто озброєний «до зубів». Війну виграють патріоти! Тож чи варто боятися, коли сьогодні у домівки скадовчан починають приносити повістки військовозобов’язаним? Навіщо викликають вже давно відслуживших чоловіків – про це та інше ми вирішили запитати у військового комісара Скадовського районного військового комісаріату підполковника Сергія Долбні.
–Сергію Борисовичу, коли по телебаченню щодня розповідають про десятки загиблих учасників антитерористичної операції, повістка до військкомату стає приводом для тривоги. Кожна родина боїться втратити свого чоловіка, батька, годувальника…
– Якщо ми і викликаємо до військкомату, то це ще аж ніяк не означає, що ми одразу беремо цю людину за руку і відправляємо до армії. Перш ніж когось направити до лав Збройних сил України, треба пройти ряд обстежень – у першу чергу, медкомісію.
Тільки на підставі висновку військово-лікарської комісії ми можемо робити певні наступні кроки. Але сьогодні направлення повісток пов’язано з іншою метою. У Скадовському районі розпочинається комплектування загонів самооборони і роти охорони. Це військові підрозділи, які підпорядковуються Збройним силам України. Іншими словами, законні збройні формування для вирішення внутрішньорайонних задач. Вони будуть займатися охороною важливих об’єктів та громадського порядку на території нашого міста і району.
– Це означає, що за межі району ці загони направлятися не будуть?
– Ні. Адже подібні загони створюватимуться у кожному районі. На жаль, військовий конфлікт на Сході України поки що не послаблюється. І ми маємо бути готові до провокацій на території Херсонської області і навіть нашого району. Більше того, дані загони самооборони будуть збиратися тільки в особливий період – у разі оголошення мобілізації або часткової мобілізації за окремим рішенням. До цього моменту ніхто не буде відривати людей від сім’ї та роботи.
– Сергію Борисовичу, чи активно з’являються запрошені до військкомату?
– Наразі явка дуже низька. Люди не розуміють, недооцінюють необхідності захищати своє місто, своє село, своїх близьких. Усі чомусь думають: от прийде ворог – візьмемо зброю і будемо захищатися! Та чи готові ми будемо тієї миті? Можливо, вже буде й пізно. Тож сьогодні наша задача – відібрати людей, забезпечити їм сучасну військову підготовку, організувати систему оповіщення, аби представники загону самооборони знали, куди їм треба прибути у разі виклику.
– Навіть ще 20 років тому у свідомості хлопчиків, юнаків було чітке розуміння: без армії не стати справжнім чоловіком! А сьогодні навіть військовозобов’язані намагаються уникнути зустрічі з воєнкомом. Чому так?
– Багато років була відсутня належна увага патріотичному вихованню молоді. Скорочувалася програма допризовної підготовки юнаків. Україна отримала статус без’ядерної держави. З переходом Збройних сил на контрактну основу обсяги призову щороку зменшувалися, а мобілізаційний резерв не збільшувався. Усі вірили в те, що в Україні ніколи не буде розв’язано війни, а навіть якщо хтось нападе – захистять наші друзі… Але ж бачите, як сталося…
– У цей нелегкий для країни час, як ви думаєте, наскільки важливо для кожного чоловіка проявити свою громадянську позицію?
– Моя особиста думка: якщо чоловік справді любить свою країну, свою родину, свою землю, то має зрозуміти, що рано чи пізно він має бути готовим стати на їх захист. Згадаймо Велику Вітчизняну війну. Так, це була інша війна. Іншим був ворог. Але перемогли ми тому, що ніхто не рахувався із самим собою – у всіх були сім’ї, діти, кожен щось залишав, щось втрачав. І всі знали, що тільки разом можна вистояти і захистити рідну землю. І в ці часи ми теж повинні бути разом. Україна у нас одна, а мир на рідній землі – понад усе.
– Дякую за інтерв’ю. Миру і патріотизму усім нам!
Запитувала
Тетяна Підгородецька.