Мабуть, ніколи не перестанемо дивуватися, наскільки багатий наш край своїми людьми – людьми невтомної праці, великого таланту, людьми, чиї руки пахнуть землею і хлібом. Цієї натхненної весняної пори, 90 років тому, народився Микола Іванович Завгородній. Господь подарував йому довге життя, сповнене різних сторінок – зі щастям і смутком, з людськими радостями і тривогами, з втратами і здобутками. Але все життя він жив не для себе, а для людей. Ось чому свій ювілейний День народження Микола Іванович зустрів не на самоті, а в колі великої люблячої родини, добрих друзів та колишніх колег.
– Я прожив роки великі і малі, – каже ювіляр. – Великі роки були важкими, у них були смуток і біль, голод і війна. А малі роки були хороші та багаті, були в них радість і щастя. Я завжди міряв своє життя роками, місяцями… Але тепер живу кожним новим днем і радію, що Господь дарує мені щастя милуватися, як щоранку над нашим містом сходить сонце.
Микола Іванович Завгородній народився у селі Птахівка. До Скадовська переїхав у 50-х роках, побудував дім, виростив дітей і майже ціле життя присвятив роботі на землі, працюючи у колгоспі «Радянська Україна» старшим чабаном. Це таких, як Микола Іванович, захоплено називали «атагас»! Він відповідав за тритисячне поголів’я овець, любив свою роботу і завжди працював як справжній дбайливий господар.
– День чи ніч, сніг не сніг, мороз не мороз, а вівці хочуть їсти, – згадує Микола Іванович. – Це трактор поставиш, і він їсти не просить, а худоба весь час потребує людської турботи.
Груди Миколи Івановича рясно вкриті медалями й орденами – і за працю, і за наближення Великої Перемоги у Другій світовій… Він тоді хоч і був хлопчиною, але без вагань став учасником війни. У пам’яті ювіляра і досі виразно постає 1941-й. Коли Червона армія відступала до Криму, він допомагав у складі обозу. Перевозив і снаряди, і людей. Після виконання завдання повернувся додому, працювати в тилу, а в 1943 році пішов на військову службу. Суворі умови війни ще тоді загартували нашого земляка, і всі ці роки Микола Іванович крокував по життю, гідно вистоявши перед бурхливими викликами часу.
Навіть сьогодні колишній фронтовик – справжній «міцний горішок»! Коли ми завітали в гості до ювіляра, спочатку навіть розгубилися, піймавши себе на думці: «А кому тут 90?!». Іменинник виглядає дуже браво, високий та стрункий, як і в роки далекої молодості. Усе ті ж сяючі очі, от тільки глибини в них стало більше, а погляд вражає людською мудрістю… А ще Микола Іванович більше нікуди не поспішає – вже немає куди. Він стільки встиг зробити за ці 90 років, що вже має повне право пожити розміреним життям, радіючи своїй великій родині. Адже в ювіляра троє дітей, шестеро онуків й аж одинадцятеро правнуків! Приємно, що всі нащадки Миколи Івановича Завгороднього живуть у Скадовському районі і своєю відданою працею примножують трудову славу нашого краю. 
Окрім них, з 90-річним ювілеєм скадовчанина прийшли привітати колишній голова колгоспу «Радянська Україна» А.В.Власенко, секретар Скадовської міської ради О.М.Сокольчук, голова ради ветеранів Л.В.Безердян та жіночий вокальний ансамбль «Берегиня» на чолі з керівником Р.М.Стебловською (акомпаніатор Б.І.Верлатий).
Теплі, як ці весняні дні, побажання і дзвінка, наче квітневий вітер, пісня лунали на подвір’ї Миколи Івановича Завгороднього увесь день! Це свято подарувало ювіляру дуже багато радості і натхнення, і він залюбки запросив усіх на своє 100-річчя. Нехай Господь подарує вам, Миколо Івановичу, ще багато-багато теплих весен і довгих щедрих літ, а ми обов’язково завітаємо на ваш наступний ювілей!
Тетяна Підгородецька.
Фото автора.