Війна забирає кращих синів України

сайт_олейникСкадовщина знову у жа лобі, безмірне горе огорнуло серця людей. 17 лис-топада чорною сторінкою увійде в історію нашого краю. Не стало ще одного відданого патріота України, мужнього воїна, не стало рідного сина, брата, друга – Анатолія Анатолійовича Олійника. Йому було лише 22. Ще з дитинства він мріяв стати військовим. Як радів, що ця мрія здійснилася. Але безглузда гібридна війна, яку розв’язали в Україні, щодня обриває життя десятків, сотень наших захисників.

У його рідній Антонівці, мабуть, немає такої людини, яка б не милувалася щирою посмішкою, що завжди випромінював Анатолій. «З кожним привітається, кожному скаже тепле слово…», – таким його пам’ятають односельчани, вчителі та молодь. І в ці дні нікому в селі не хочеться вірити у жорстоку і несправедливу правду – молодший сержант Збройних сил України Анатолій Олійник, вирушивши на порятунок розвідгрупи в районі Дебальцево, разом зі своїми бойовими побратимами підірвався на фугасній міні.

Щойно переступаєш поріг Антонівської загальноосвітньої школи – бачиш його портрет. Красень Анатолій – у військовій формі, яка так йому личить… От тільки фото огорнула чорна стрічка, а поряд скорботно палає свіча.

– Після цієї звістки опустилися руки. Важко і вчителям, і дітям. Кожної перерви біля світлини Толика збирається багато учнів. Уся школа в глибокому смутку, – зі сльозами на очах каже директор навчального закладу Тамара Василівна Шевченко. – Ми до останнього сподівалися, що це помилка, що наш Толик живий. І сьогодні ми не в змозі все це усвідомити. Повірити просто несила.

за столом_сайтВалентина Михайлівна Чорна була класним керівником Анатолія Олійника. Кожен учень для неї – наче рідна дитина, і тому педагог свято зберігає на згадку зошити, творчі роботи, фотографії свого класу. Ось – День Святого Миколая. Хлопці намагаються скуштувати калиту. Обличчя Толика знову осяває щира усмішка – він у захваті від свята. А ось вже 9 клас – екскурсія до заповідника «Асканія-Нова». Найзворушливіші фото – з Останнього дзвоника в 11 класі та випускного вечора.

– Яким він мені запам’ятався? Дуже відповідальним, дисциплінованим, сором’язливим… І завжди в костюмі. Ось подивіться: на всіх фотографіях дітки вдягнуті по-різному, а Толик незмінно ходив до школи у гарному чорному костюмі, з першого по одинадцятий клас. З дитинства почав готуватися бути військовим. У 8 кла-сі записався до спортивної секції. Кілька разів на тиждень їздив до Скадовська на вільну боротьбу. Толик був справжнім помічником – і в школі, і вдома. Завжди допомагав по господарству батькам – обробляти землю, доглядати худобу, навіть навчився їздити на тракторі. А ще… дуже любив свою маму, – не стримуючи сліз, розповідає Валентина Михайлівна.
На цих словах класний керівник дістає творчу роботу шестикласника. Напередодні 8 Березня усі діти писали твір про свою маму. Ось що написав Толик:
«Моя мама найкраща у світі. Вона мене називає гномиком. Кожного ранку вона будить мене у школу. …Моя мама дуже добра. А одного разу я попросився піти покупатися на канал, але вона мене не пустила і сказала, що я зовсім нікуди не піду. Я з мамою кожного дня сапаю город».

Вчителька звертає увагу на рівнесенькі букви, практично каліграфічний почерк школяра:

– Ось таким, як його почерк, був і характер Толика: врівноважений, старанний… Ніколи нікого не образив – настільки багато ніжності було в його душі. У старших класах дуже полюбляв філософствувати. Ми з ним могли поговорити на абсолютно різні теми, і в нього вже тоді були думки дорослої людини. А варто було вчителю порушити якусь тему на уроці, Толик першим вступав у полеміку.

олейник5_цвет_сайтПісля школи Анатолій Олійник пішов навчатися до Херсон-ського державного університету на юридичний факультет. Вирішив, що буде юристом, але не простим – військовим юристом. Тому по закінченні другого курсу перейшов на заочне відділення – саме з цього моменту розпочинається його заповідна сторінка життя – служба у Збройних силах України. Вчителі, добре знаючи хлопця, кажуть, що він дійсно народився, аби бути військовим. І важливим для нього були не якісь звання, а саме можливість служити.

– Він ніколи не ховався за чиїсь спини. Йшов першим і дбав про інших, в останню чергу думав про себе. Відчував, що має бути там… Заспокоював рідних, що все буде добре. Але що таке 22 роки? Яке жахіття, коли матері ховають своїх дітей! – не стримує емоцій класний керівник.

Перша вчителька Толика – Світлана Іванівна Юрчук каже, що немає слів, аби висловити цей спільний біль: «Правду кажуть, що Господь призиває до себе найкращих. Це дійсно так».

Однокласники Анатолія Олійника також були шоковані звісткою про його загибель. «Востаннє, коли ми його бачили, він дуже змінився відтоді, як ми закінчували школу. Виріс, витягнувся, помужнів… Був дуже щасливим», – пригадують однокласниці Дарія Федіна та Наталія Бондар.

В Анатолія Олійника, окрім батьків, залишилася дружина. І він зовсім трохи не дочекався, коли стане батьком.

У школі вирішили зібрати кошти і встановити на фасаді навчального закладу меморіальну дошку – закарбувати пам’ять про Анатолія Олійника у граніті.
Сьогодні на захисті України у зоні АТО перебуває близько 10 молодих хлопців з Антонівки. Односельчани моляться за кожного з них. Адже щодня в неоголошеній війні гинуть українські сини, щодня матері ховають своїх дітей. Ніхто не в змозі сказати, коли цьому буде покладено край. Але в ім’я пам’яті тих, хто поліг за Україну, ми не маємо права бути байдужими, коли відбувається наруга над Україною. І хлопці, які зараз у холодних окопах боронять країну, вірять, що ми – з ними, що усі разом ми більше не дозволимо бандитам і загарбникам просунутися на нашу землю ані на крок.

Тетяна Підгородецька.

20 та 21 листопада у Скадовському районі оголошено днями жалоби. Прощання з Анатолієм Олійником відбудеться сьогодні, 21 листопада, об 11.00, в Антонівському будинку культури. Поховають нашого земляка на кладовищі м.Скадовська.

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення